Кафедра міждисциплінарної освіти
Permanent URI for this collection
Browse
Recent Submissions
Item Криза публічної політики ЄС в умовах трансформації світопорядку: академічний дискурс(2026) Волянюк, Ольга; Гуменюк, ІванКриза публічної політики Європейського Союзу стала однією з центральних тем сучасного академічного дискурсу, оскільки виявила суперечності між нормативними засадами інтеграційного проєкту та реальними механізмами ухвалення рішень в умовах кризових світових процесів. Це оглядова стаття результатів академічних досліджень останніх років із вказаної тематики. Російсько-українська війна, енергетична та продовольча нестабільність, сповільнені темпи протидії пандемії COVID-19, Brexit, конфлікти довкола міграційних процесів і прикордонних територій — ці та інші прояви кризи сучасного світопорядку вказали також на обмеження інституційної архітектури Союзу, поставивши під сумнів його спроможність розвивати ефективне управління та демократичну легітимність. Наукові дослідження останніх років у цій сфері демонструють зростання уваги до таких аспектів: стратегічна автономія ЄС, конкурентоспроможність у глобальному середовищі, стійкість енергетичної політики, а також зв’язок між багаторівневим демократичним дефіцитом і кризовим управлінням. Значна частина публікацій фокусується на аналізі впливу сучасної війни на зовнішню та безпекову політику Союзу, наголошуючи на феномені «дорослішання» ЄС як міжнародного суб’єкта та посиленні його оборонних і дипломатичних спроможностей. Проте певні напрями, зокрема довгострокові наслідки міграційних хвиль, взаємозалежність між енергетичними реформами та стратегічною автономією, а також роль промислової політики у зміцненні внутрішньої єдності Союзу та конкурентоспроможності окремих його територій, залишаються недостатньо вивченими. Дослідження також вказують на суперечність політичних рішень: ЄС зміцнює свою зовнішню і безпекову політику, демонструє здатність діяти як консолідований актор, однак розбіжності між державами-членами зберігаються, що ускладнює вироблення довгострокових стратегій. В умовах трансформації сучасного світопорядку невирішеними залишаються питання взаємозалежності між демократичною легітимністю та інституційною стійкістю, між технічними реформами ринку та безпековими завданнями, між короткостроковою мобілізацією ресурсів і довгостроковою перспективою інтеграції.Item Управління брендом території: вплив дизайн-коду та просторових рішень на бренд міста(2026) Оя, Ірина; Нагорняк, Тетяна; Шендрик, ОксанаУ статті показано, що брендинг територій як політика просування та комерціалізації концептуального образу території в умовах відновлення України актуалізує два ефективні інструменти — дизайн-код міського середовища та узгоджені просторові рішення. Поняття "бренд міста" розглянуто як інтегральний образ, що поєднує матеріальні атрибути (архітектура, благоустрій, навігація, інклюзивність) і нематеріальні складники (репутація, культурна ідентичність, емоційні асоціації). Актуальність проблеми зумовлена поширенням візуального шуму — надмірної та несистемної зовнішньої реклами, різностильових вивісок, тимчасових споруд і випадкових рішень оздоблення фасадів, що призводить до сенсорного перевантаження, погіршує читабельність міста та знижує комфорт мешканців і гостей. Мета дослідження — емпірично обґрунтувати вплив упорядкування візуального середовища через інструменти дизайн-коду на сприйняття міста та його конкурентоспроможність. Як методи застосовано порівняльний аналіз кейсів (Львів, Київ, Дніпро, Вінниця) із залученням європейських референсів, огляд муніципальних регламентів і програм демонтажу рекламоносіїв, контент-аналіз фотоматеріалів "до / після", а також синтез вторинних емпіричних даних щодо впливу візуальної перевантаженості на психологічний стан містян. Показано, що в українських містах нашарування історичної, радянської та сучасної забудови без узгоджувального каркаса правил формує суперечливий образ, у якому точкові інвестиції губляться на тлі хаосу. Запровадження дизайн-коду як пакета обов’язкових норм для вивісок, реклами, малих архітектурних форм, міської навігації та елементів благоустрою знижує візуальний шум, відновлює ритм і масштаб фасадів, поліпшує орієнтацію, підсилює відчуття безпеки та турботи з боку міста. Доведено, що поєднання уніфікованих правил із контролем та комунікаційними кампаніями для бізнесу й мешканців забезпечує сталі результати, а інтеграція принципів універсального дизайну робить безбар’єрність частиною брендової обіцянки. Наукова новизна дослідження полягає у зв’язуванні регуляторних інструментів дизайн-коду з репутаційними ефектами та в запропонованих операційних індикаторах (читабельність фронтів забудови, частка відповідних нормам вивісок, щільність рекламоносіїв, сприйнята якість середовища). Практична цінність полягає в окресленні послідовності впровадження: правове закріплення норм, зонування та стандарти для історичних ареалів, прозорі процедури погодження, регулярний моніторинг і санкції, підтримані візуально переконливими "пілотами" на головних вулицях. Обмеження дослідження пов’язані з браком довгострокових вимірів і різною стартовою спроможністю муніципалітетів; перспективою подальших розвідок є кількісне оцінювання впливу дизайн-коду на показники міської привабливості (туристичний трафік, інвестиційні рішення, індекси якості життя) та психологічного комфорту мешканців. Зроблено висновок, що цілісне, впорядковане й інклюзивне середовище стає не лише основою позитивного іміджу, а й дієвим інструментом позиціонування міста в конкуренції за людей, події та капітал.Item Репутаційний капітал України як актив у німецькому політико-економічному просторі: аналіз впливу публічної дипломатії та GR-політики(2026) Дімова, Лідія; Зайченко, ІринаУ статті проаналізовано механізми формування та капіталізації репутаційного капіталу України в німецькому політико-економічному просторі в умовах фундаментальних безпекових трансформацій, пов’язаних із повномасштабним вторгненням Російської Федерації в Україну та проголошенням у Федеративній Республіці Німеччині нової зовнішньополітичної парадигми Zeitenwende. Обґрунтовано тезу, що за цих обставин репутація України трансформується з абстрактної категорії іміджу в реальний політико-економічний актив, здатний безпосередньо впливати на процеси ухвалення рішень у Німеччині. У межах дослідження репутаційний капітал розглянуто як довгостроковий, накопичуваний і керований ресурс, що ґрунтується на довірі, легітимності та послідовності дій держави. Особливу увагу приділено аналізу синергії публічної дипломатії (Public Diplomacy, PD) та GR-політики (Government Relations, GR) як ключових інструментів управління цим активом. Публічну дипломатію охарактеризовано як механізм формування сприятливого суспільного середовища, медійних наративів і ціннісної солідарності в німецькому суспільстві, тоді як GR-політику — як інструмент цільового впливу на політичні інститути, парламент, уряд та бізнес-еліти ФРН. Методологічну основу роботи становить системний підхід, поєднаний із контент-аналізом німецького медійного та політичного дискурсу, аналізом соціологічних даних (зокрема ARDDeutschlandtrend) та методом кейс-стаді. Емпіричну базу дослідження формують конкретні приклади конвертації репутаційного капіталу України в практичні рішення, зокрема дебати щодо постачання важкого озброєння (кейс танків Leopard 2) та еволюція позицій ключових німецьких політичних акторів. Доведено, що ефективна публічна дипломатія формує суспільний запит і тиск «знизу», який значно підвищує результативність GR-політики. Синергетичний ефект взаємодії публічної дипломатії та GR забезпечує конвертацію суспільної довіри в конкретні політичні (військова й фінансова підтримка) та економічні (інвестиційні гарантії, залучення бізнесу до відбудови України) дивіденди. Отримані результати мають практичне значення для оптимізації стратегій бізнес-дипломатії та просування національних інтересів України у Федеративній Республіці Німеччині.Item Стратегічні комунікації та публічна дипломатія як інструменти формування нового світового порядку й зміцнення конкурентоспроможності України(2026) Кравчук, Наталія; Андрощук, Давид; Бойко, ТетянаСучасний світовий порядок переживає масштабну трансформацію, зумовлену посиленням багатополярності, геоекономічною фрагментацією та ескалацією міждержавних конфліктів і нових безпекових загроз. За таких обставин стратегічні комунікації та публічна дипломатія є ключовими інструментами впливу держави на мобілізацію міжнародної підтримки та зміцнення її суб’єктності на міжнародній арені. Для України, що протистоїть російській агресії та одночасно інтегрується в європейський і євроатлантичний простір, ефективна комунікаційна політика стає важливою умовою захисту національних інтересів і підвищення глобальної конкурентоспроможності. Статтю присвячено комплексному міждисциплінарному аналізу стратегічних комунікацій і публічної дипломатії як інструментів формування нового світового порядку, зміцнення конкурентоспроможності та міжнародної суб’єктності держави. Розкрито еволюцію та концептуальні засади стратегічних комунікацій як системотвірного елементу зовнішньополітичної стратегії держави. Доведено, що публічна дипломатія як складова частина стратегічних комунікацій набуває пріоритетного значення для країн, що відновлюють або зміцнюють свою суб’єктність на міжнародній арені. Проаналізовано інституційні моделі США, ЄС і НАТО у сфері вибудовування стратегічних комунікацій, характерними рисами яких є інтегроване стратегічне управління, міжвідомча координація, сегментація аудиторій і широке використання цифрових платформ, великих даних (Big Data) та інструментів кризової комунікації. Показано специфіку української моделі стратегічних комунікацій, що формується в умовах гібридної війни та вимагає одночасного розвитку інституційної стійкості, оперативності та технологічної адаптивності. Наголошено на особливій ролі стратегічних комунікацій у підвищенні конкурентоспроможності України, формуванні її позитивного іміджу, нейтралізації інформаційних загроз та мобілізації глобальної підтримки. Обґрунтовано, що нарощування інституційних і цифрових спроможностей, розбудова системи аналітичного забезпечення й моделі «стратегії на випередження» є критично важливими для зміцнення позицій України в міжнародних процесах. Окреслено напрями подальших досліджень, що охоплюють оцінювання ефективності стратегічних комунікацій і вивчення інституційної стійкості національної системи комунікацій у контексті гібридних загроз.Item Сучасний стан політичних відносин України та Південно-Африканської Республіки в контексті глобальних трансформацій(2026) Таірова, Лімара; Олійник-Дьомочко, МартаУ статті проаналізовано еволюцію політичних відносин між Україною та Південно-Африканською Республікою (ПАР) у контексті трансформації глобальної системи міжнародних відносин. Визначено основні фази двостороннього діалогу — від участі Української РСР у міжнародних кампаніях проти апартеїду до формування сучасної стратегії взаємодії України з країнами Африканського континенту. Особливу увагу приділено періоду 2022–2025 рр., коли відбулася помітна інтенсифікація дипломатичних контактів, візитів високого рівня та політичного діалогу щодо російсько-української війни. Показано, що зовнішня політика Південно-Африканської Республіки стосовно війни реалізується як «політика балансування», спрямована на збереження автономності між Заходом і країнами Глобального Півдня та підтримання традиційної для ПАР ролі посередника й «нормативного реформатора» міжнародної системи. Доведено, що сучасний характер українсько-південноафриканських відносин визначається поєднанням політичної автономії ПАР та прагматичної, гнучкої дипломатії України, що формує унікальний формат партнерства, побудований на концепції ціннісного реалізму. Проаналізовано обмеження розвитку співпраці: інституційна слабкість двосторонніх механізмів, обережність ПАР у межах БРІКС, історичні зв’язки з Росією, а також вплив регіональних лідерських амбіцій Преторії. Окреслено три перспективні напрями подальшої взаємодії (гуманітарний, продовольчий і цифровий), які можуть стати основою «модулів довіри» та перевести політичний діалог у практичну площину. Зроблено висновок, що синергія цих напрямів формує нову якість південно-північного партнерства, орієнтованого на довгострокову взаємовигоду, стійкість та посилення міжнародної суб’єктності України. Дослідження побудовано на аналізі офіційних документів, заяв МЗС, рішень ООН, даних міжнародних організацій та матеріалів південноафриканськихItem VRIO-діагностика в стратегічному управлінні розвитком закладів освіти(2026) Піжук, ОльгаУ статті розкрито концепцію VRIO-діагностики як аналітичного інструменту стратегічного управління розвитком закладів освіти. Актуальність дослідження зумовлена потребою уніфікації підходів до оцінювання внутрішнього ресурсного потенціалу освітніх організацій, адже традиційні методи (SWOT, Balanced Scorecard, KPI тощо) не враховують взаємозв’язків між ресурсами, компетентностями та організаційною культурою, що ускладнює комплексне оцінювання стратегічної спроможності. На основі ресурсно-орієнтованого підходу обґрунтовано доцільність адаптації моделі VRIO (Value, Rarity, Imitability, Organization) до освітнього контексту як засобу виявлення основних ресурсів, здатних створювати довгострокові конку-рентні переваги. Розроблено концептуальну модель і методику VRIO-діагностики, яка передбачає оцінювання п’яти груп ресурсів: людських, інформаційних, матеріально-технічних, соціально-репутаційних і фінансових — за чотирма критеріями VRIO з використанням бальної шкали (0–2) та розрахунком інтегрального VRIO-індексу. Методика апробована на прикладі закладів освіти, що реалізують програми стратегічного розвитку, і дала змогу сформувати індивідуальні VRIO-профілі кожної організації. Результати показали, що найвищі показники мають людські та соціально-репутаційні ресурси, тоді як інформаційні та організаційні потребують посилення, особливо щодо цифровізації управління, комунікації та знаннєвого обміну. Отримані результати підтверджують ефективність VRIO-методики як практичного інструменту стратегічного управління, що поєднує якісний і кількісний аналіз, забезпечує порівнянність стратегічного потенціалу різних організацій і сприяє обґрунтованому плануванню розвитку освітньої системи.Item Формування нової фінансової архітектури в умовах цифровізації глобальної економіки і трансформації світового порядку(2025) Кравчук, Наталія; Луцишин, ОлегВступ. На початку ХХІ ст. глобальна економіка зазнає багатовимірної трансформації, у межах якої технологічні інновації нашаровуються на геополітичні зрушення світового порядку. Розриви у глобальних ланцюгах доданої вартості, посилення геоекономічної фрагментації та кумуляція полікриз (безпекових, енергетичних, кліматичних, макрофінансових і кібернетичних) виявили межі Бреттон-Вудської конструкції міжнародних фінансів та дієздатності класичних інститутів глобального управління. Водночас стрімка цифровізація, зокрема розвиток цифрових валют центральних банків (CBDC), децентралізованих фінансових платформ (DeFi), відкритого банкінгу, токенізації активів та алгоритмічного нагляду (RegTech/SupTech), змінює механізм створення й перерозподілу фінансової вартості, підриваючи усталені моделі фінансового суверенітету, міжнародної ліквідності та довіри до резервних валют. У підсумку формується нова фінансова архітектура, що спирається на управління даними як стратегічним активом, інтероперабельність цифрових інфраструктур, актуалізуючи водночас виклики кіберстійкості, регуляторного арбітражу та екстериторіальності комплаєнсу. Мета – обґрунтувати системні детермінанти формування нової фінансової архітектури в умовах цифровізації глобальної економіки і трансформації світового порядку, визначити напрями адаптації України до нових геоекономічних і геополітичних реалій. Результати. Спираючись на міждисциплінарну методологію і поєднуючи порівняльно-інституційний, системний та сценарний підходи, уточнено поняття "нова фінансова архітектура", ідентифіковано ключові драйвери її формування (технологічні, інституційні, безпекові, геоекономічні) та запропоновано стратегічні орієнтири державної політики. Окрему увагу приділено Україні як кейсу відкритої економіки в умовах війни та євроінтеграційного курсу. Проведено сценарний аналіз (інерційний vs. форсований) і обґрунтовано доцільність форсованого курсу, що передбачає цифровізацію фінансів, розвиток кіберфінансової індустрії та цифрової інфраструктури. Показано, як прискорена модернізація регулювання та інтеграція до європейського й глобального фінансового простору можуть зменшити уразливість, підвищити макроекономічну стійкість і посилити фінансовий суверенітет у новій конфігурації світового порядку. Висновки. Цифровізація глобальної економіки і трансформація світового порядку зумовлюють неминучий перехід до інклюзивної, технологічно сумісної та стійкої фінансової архітектури. Для України це можливість зміцнити макроекономічну стійкість і фінансовий суверенітет через інвестиції у дані та інфраструктуру, модернізацію регулювання, підвищення кіберстійкості та поглиблення інтеграції з європейським і глобальним фінансовим простором.Item Галузеві та інтегральні показники у формуванні стратегії конкурентоспроможності територіальних громад та регіонів(Харківський національний університет міського господарства імені О. М. Бекетова, 2024) Козир, Сергій; Нагорняк, ТетянаМатеріали доповіді учасників VІІІ міжнародної науково-практичної конференції здобувачів вищої освіти і молодих учених "Перспективи розвитку територій: теорія і практика. Поствоєнне відновлення", яка відбулася у м. Харків, 14–15 листопада 2024 року.Item Зовнішньополітична стратегія Туреччини в Африці в умовах змін сучасного світопорядку(2025) Безпала, Валерія; Зайченко, ІринаУ статті досліджено зовнішньополітичну стратегію Туреччини на Африканському континенті та її вплив на процеси регіоналізації в Африці. Проаналізовано еволюцію турецької політики в Африці, починаючи з кінця 1990-х років, коли було розроблено Африканський план дій, і до сучасного етапу активної дипломатичної, економічної, безпекової та культурної присутності. З’ясовано, що Туреччина застосовує комплексний підхід, поєднуючи інструменти публічної дипломатії, економічну співпрацю, військове співробітництво та засоби м’якої сили, що в синергії забезпечують їй унікальне позиціонування серед інших глобальних акторів на континенті. Особливу увагу приділено аналізу основних наративів, за допомогою яких Туреччина конструює позитивний імідж в африканських країнах, зокрема твердженням про відсутність досвіду колоніалізму в минулому та орієнтацію на взаємовигідне партнерство, на відміну від інших глобальних гравців у регіоні: США, КНР, Росії та ін. Розглянуто базові механізми впливу Туреччини в Африці, а саме: збільшення кількості дипломатичних місій, інтенсифікація торговельно-економічної взаємодії, створення військових баз, укладання угод у сфері безпеки, надання гуманітарної допомоги та поширення турецької культури й освіти через відповідні державні інститути й недержавні інституції. Окреслено також роль приватних компаній і релігійних організацій у посиленні турецької присутності в регіоні. У підсумку визначено прагнення Туреччини утвердитися в Африці в ролі довгострокового стратегічного партнера з одночасним посиленням власних економічних, політичних і безпекових позицій на континенті. Також вказано на ризики для самої Туреччини у разі продовження нарощування присутності в Африці, серед яких, зокрема: конкуренція з іншими глобальними і регіональними акторами, внутрішня політична динаміка в самій Туреччині та нестабільність у низці африканських держав. Виявлено перспективи подальшої активізації турецько-африканських відносин і необхідність врахування комплексного характеру нової африканської політики Туреччини в процесах регіональної інтеграції.Item Трансформація політичних інструментів Росії в Субсахарській Африці після повномасштабного вторгнення в Україну(2025) Олійник-Дьомочко, МартаНа початку ХХІ ст. Африка дедалі більше привертає увагу міжнародних гравців, зокрема Росії, яка після 2014 р. активізувала свої зусилля з розширення впливу на континенті. Основними цілями Москви є формування іміджу нового полюса сили, забезпечення політичної підтримки на міжнародних майданчиках, доступ до ресурсів та ринків, а також ослаблення позицій Заходу. Для досягнення своїх стратегічних інтересів і зовнішньополітичних цілей Москва застосовує низку інструментів політичного, економічного, військового характеру. У цій статті авторка зосереджується на політичних інструментах, які Росія використовує для просування своїх інтересів у співпраці з країнами Африки, а саме на конкретних змінах до та після початку повномасштабної війни з Україною. Зокрема, проаналізовано динаміку двосторонніх візитів, зміну в інституційному забезпеченні співпраці, участь африканських делегацій у багатосторонніх форматах співпраці з Росією. Загарбницька політика Росії викликає в низки прозахідних країн Африки бажання політично дистанціюватися від Росії, що відображається у зменшенні кількості візитів африканських делегацій до Москви. Значну увагу приділено використанню Росією м’якої сили: інформаційним кампаніям, освітнім проєктам, культурній та релігійній дипломатії. Росія активно просуває власні наративи через медіа та проксі-акторів, що сприяє формуванню позитивного іміджу серед населення окремих африканських країн. Зроблено висновок: попри економічні обмеження та міжнародну ізоляцію, Росія нарощує свою присутність в Африці, концентруючись на доступних, але впливових механізмах політичної та інформаційної взаємодії. Авторка наголошує, що відповіддю на зростання російської політичної присутності в країнах Африки має бути комплексний підхід з боку європейських країн та України зокрема.Item Стратегічне управління розвитком закладу освіти в умовах війни(Національний університет "Києво-Могилянська академія", 2025) Журавська, Оксана; Житнік, Юлія; Нагорняк, ТетянаМатеріали доповіді учасників міжнародної науково-практичної конференції "Міждисциплінарні експертизи для відновлення і розвитку України", яка відбулася у м. Київ 5 червня 2025 року.Item Практики командотворення в управлінні закладом освіти(Національний університет "Києво-Могилянська академія", 2025) Сомсікова, Наталія; Нагорняк, ТетянаМатеріали доповіді учасників міжнародної науково-практичної конференції "Міждисциплінарні експертизи для відновлення і розвитку України", яка відбулася у м. Київ 5 червня 2025 року.Item Стратегічне управління розвитком закладу освіти(Національний університет "Києво-Могилянська академія", 2025) Філюк, Ольга; Нагорняк, ТетянаМатеріали доповіді учасників міжнародної науково-практичної конференції "Міждисциплінарні експертизи для відновлення і розвитку України", яка відбулася у м. Київ 5 червня 2025 року.Item Зовнішньополітична стратегія Туреччини в Африці: еволюція ролі з регіонального до глобального гравця(Національний університет "Києво-Могилянська академія", 2025) Безпала, Валерія; Зайченко, ІринаМатеріали доповіді учасників міжнародної науково-практичної конференції "Міждисциплінарні експертизи для відновлення і розвитку України", яка відбулася у м. Київ 5 червня 2025 року.Item Дипломатія збалансованих рішень: використання BSC у моделі економічної дипломатії України(Національний університет "Києво-Могилянська академія", 2025) Кравчук, Наталія; Хоманець, ВолодимирМатеріали доповіді учасників міжнародної науково-практичної конференції "Міждисциплінарні експертизи для відновлення і розвитку України", яка відбулася у м. Київ 5 червня 2025 року.Item New dimension of diplomacy: role of Africa in Ukraine's global strategy(Національний університет "Києво-Могилянська академія", 2025) Oliynyk-Domochko, MartaМатеріали доповіді учасника міжнародної науково-практичної конференції "Міждисциплінарні експертизи для відновлення і розвитку України", яка відбулася у м. Київ 5 червня 2025 року.Item Політична стратегія Туреччини у контексті російсько-української війни: зовнішньополітичний вектор і його значення для України(2025) Кобильник, ВасильСучасна російсько-українська війна стала не тільки найсерйознішим викликом для європейської безпеки з часів завершення Холодної війни, але й докорінно змінила геополітичний ландшафт Східної Європи та Чорноморського регіону. Вона актуалізувала регіональні союзи, які раніше залишалися другорядними в євроатлантичній безпековій парадигмі. Одним із таких союзів є українсько-турецьке стратегічне партнерство, якому повномасштабна війна надала нового сенсу і значення.Item Дослідження історії створення "єврейського національного осередку" в Палестині в роботах вітчизняних і зарубіжних авторів (ХХ – початок ХХІ ст.)(2013) Зайченко, ІринаПід впливом комплексу об’єктивних факторів історія будівництва єврейської держави в Палестині опинилася в епіцентрі кардинальних політичних і соціально-економічних проблем особливої наукової актуальності та великої практичної значущості. Однак, на сьогодні рівень вивчення зазначеної проблеми у вітчизняній історичній науці є недостатнім. Хоча, формально історія Держави Ізраїль розпочалася з проголошення незалежності 14 травня 1948 р., фактично вона формувалася впродовж багатьох десятиріч як "країна шляху", коли складалися квазідержавні інститути управління, профсоюзи, система освіти й охорони здоров’я, воєнні організації тощо. Більш того, витоки сучасного стану відносин Держави Ізраїль з мусульманським світом слід шукати саме в історичному минулому. Отже існує об'єктивна необхідність комплексного дослідження передумов формування єврейської держави в Палестині, що неможливо зробити без осмислення доробку попередників.Item Соціокультурна адаптація євреїв-переселенців третьої алії у Палестині(2017) Зайченко, ІринаАналізується проблема імміграції євреїв під час третьої алії 1919-1923 рр. і шляхи їх соціокультурної адаптації в Ерец-Ісраель. Відсутність комплексних робіт, які б демонстрували специфіку імміграції та абсорбції євреїв у цей період, а також значення цих процесів у сенсі формування основ майбутньої Держави Ізраїль, зумовили звернення автора до цієї проблеми. На основі загальних та спеціально-історичних методів (статистичний, історико-порівняльний, ретроспективний, метод екстраполяції тощо), автор дійшов таких висновків. Чисельне збільшення єврейської громади, особливо під час третьої алії, дозволило сіоністам успішно реалізувати проект "єврейського національного осередку. Сформований у цей період комплекс проблем і протиріч зі старим ішувом знаходить відображення в житті сучасного Ізраїлю. Завдяки участі у господарському та політико-адміністративному житті Палестини сталася трансформація статусу і традиційної свідомості євреїв як громади на національні.Item Публічна дипломатія як стратегічний імператив зміцнення конкурентоспроможності держави в умовах трансформації світового порядку(2025) Кравчук, Наталія; Луцишин, Олег; Андрощук, ДавидДослідження ролі публічної дипломатії як інструменту "м’якої сили" в зовнішній політиці держави та стратегічного імперативу зміцнення її конкурентоспроможності є актуальним з огляду на виклики сучасного глобального розвитку та в контексті векторів трансформації світового порядку. Застосовуючи інтегрований підхід до дослідження окреслених аспектів, можна краще зрозуміти взаємозв’язок між зовнішньополітичними пріоритетами і глобальною конкурентоспроможністю держави в умовах зміни сучасного світопорядку. У статті розкрито концептуальну роль публічної дипломатії як інструменту "м’якої сили" на відміну від методів жорсткого тиску чи економічного впливу; обґрунтовано її вплив на зміцнення конкурентоспроможності держав у глобальному просторі. Аргументовано, що "м’яка сила" особливо важлива для країн, які прагнуть утвердити свої конкурентні позиції в нових геополітичних реаліях, визначити своє місце в сучасній глобальній архітектурі та долати виклики на шляху їхнього стратегічного розвитку. Показано, що в сучасному світі, де інформаційні війни, геополітичні конфлікти та багатополярність змінюють структуру світового порядку, публічна дипломатія перетворилася на стратегічний імператив, що визначає здатність держав відповідати на глобальні виклики та формувати сприятливе середовище для досягнення стратегічних цілей і конкурентних переваг. На основі аналізу рейтингу Global Soft Power Index і глобального «контекстуального фону» окреслено сильні сторони й ризики, що знижують рівень довіри та прихильності до "американського бренду" і до США як глобального конкурентоспроможного лідера. Водночас показано, що в умовах повномасштабної збройної агресії Росії "м’яка сила" і публічна дипломатія України виконують одночасно три функції в сучасному глобальному просторі – інформаційну, мобілізаційну та формотвірну. Доведено, що публічна дипломатія як інструмент «м’якої сили» є критично важливою для збереження довіри міжнародної спільноти і формування сильного позитивного іміджу України, зміцнення її конкурентоспроможності та лідерських позицій щодо гарантування безпеки. Аргументовано, що публічна дипломатія може стати стратегічним імперативом повоєнного відновлення України, забезпечуючи комунікаційну платформу для залучення інвестицій у відбудову інфраструктури, розвиток економіки та впровадження інноваційних проєктів.