Performance art: interart, intermediality and interdisciplinarity
Loading...
Date
2021
Authors
Shkliarenko, Zhanna
Journal Title
Journal ISSN
Volume Title
Publisher
Abstract
At the end of the 20th century performance art, as a rule, avoids pigeonholing itself as a separate form
of the creative process, particular scientific orientation, or a definitive kind of art; it is an art of subliminal
hints that everyone can perceive at their own discretion. Performance art involves mandatory involvement
of the public and active communicative function. In an attempt to draw the attention of the public to the
problem in performance art irony, epatage, exaggeration, metaphor, and association highlights of social
phenomena that provoke the viewer indirectly or directly to some action or reflection on certain social
issues, connecting the moment of interactivity are widely used. In addition, public art, which includes
performance art, focuses on the unprepared spectator and involves communication with the city’s space
and its inhabitants. Democracy in performance art is manifested through the choice of a topic that can
relate to any aspect of life. All performances art in the early 21st century are united by external orientation,
having an onlooker in mind, but any individual performance art is aimed at the idea of awakening the
mind of the viewer.
Незвичайне явище, помічене в другій половині XX ст. Дж. Остіном, Р. Шехнером, В. Тернером і назване тепер перформансом у різних наукових спрямуваннях, можна порівняти з пульсуючим протуберанцем, сонячним зайчиком чи водою. Адже щоразу, «спійманий», він залишає по собі абсолютно новітню форму, новий вид у мистецтві чи жанрове утворення. Кудись зникаючи, розчиняючись і стабілізуючись у культурі, з’являється згодом зовсім в іншому місці в інший час у непередбачуваний спосіб (це і є його головна особливість), знову в невизначеній іпостасі. Навіть запозичена з англійської його назва залишає поле для роздумів: це вже не вистава, але й не показ/демонстрація, не продуктивність/ефективність, але рушійна сила. Так, він проявляється в інклюзії в культурі й креативності людей з синдромом Дауна, у витівках О. Ляшка та інших політиків, сучасних новоутвореннях спортивного та віртуального характеру тощо. Уможлививши нове, перформанс водночас не є чимось новим у культурі, але важливо, що саме в цьому явищі синтезуються новітні технології з традиційним мистецтвом та й із самим життям. Завдяки відсутності будь-якої лінії розмежування з щоденною креативністю, самодіяльною творчістю й утвореною а́ кторами особливою реальністю, перформанс спроможний викликати потужні емоційні стани й відчуття взаємозв’язку людей у суспільстві. Таке явище потребує ретельного вивчення, оскільки може поставати у вигляді зручної форми для маніпуляції, насилля й недбалого ставлення до людської гідності, здоров’я чи життя. Ця форма творчості не підпорядкована жодному прогнозу, контролю та є складною для впізнаваності навіть фахівцям. Розчиняючись у нових медіа та долаючи межі окремих дисциплін, така форма творчості залишається малозрозумілою, кожен може інтерпретувати її у свій спосіб. Проте саме широкий потенціал цього інтердисциплінарного та інтермедіального культурного явища дає змогу віднайти приховані закономірності та складники проявів його існування в сучасному світі.
Незвичайне явище, помічене в другій половині XX ст. Дж. Остіном, Р. Шехнером, В. Тернером і назване тепер перформансом у різних наукових спрямуваннях, можна порівняти з пульсуючим протуберанцем, сонячним зайчиком чи водою. Адже щоразу, «спійманий», він залишає по собі абсолютно новітню форму, новий вид у мистецтві чи жанрове утворення. Кудись зникаючи, розчиняючись і стабілізуючись у культурі, з’являється згодом зовсім в іншому місці в інший час у непередбачуваний спосіб (це і є його головна особливість), знову в невизначеній іпостасі. Навіть запозичена з англійської його назва залишає поле для роздумів: це вже не вистава, але й не показ/демонстрація, не продуктивність/ефективність, але рушійна сила. Так, він проявляється в інклюзії в культурі й креативності людей з синдромом Дауна, у витівках О. Ляшка та інших політиків, сучасних новоутвореннях спортивного та віртуального характеру тощо. Уможлививши нове, перформанс водночас не є чимось новим у культурі, але важливо, що саме в цьому явищі синтезуються новітні технології з традиційним мистецтвом та й із самим життям. Завдяки відсутності будь-якої лінії розмежування з щоденною креативністю, самодіяльною творчістю й утвореною а́ кторами особливою реальністю, перформанс спроможний викликати потужні емоційні стани й відчуття взаємозв’язку людей у суспільстві. Таке явище потребує ретельного вивчення, оскільки може поставати у вигляді зручної форми для маніпуляції, насилля й недбалого ставлення до людської гідності, здоров’я чи життя. Ця форма творчості не підпорядкована жодному прогнозу, контролю та є складною для впізнаваності навіть фахівцям. Розчиняючись у нових медіа та долаючи межі окремих дисциплін, така форма творчості залишається малозрозумілою, кожен може інтерпретувати її у свій спосіб. Проте саме широкий потенціал цього інтердисциплінарного та інтермедіального культурного явища дає змогу віднайти приховані закономірності та складники проявів його існування в сучасному світі.
Description
Keywords
art of action, contemporary art, interdisciplinarity of performance, interdisciplinarity of performance art, live art, media art, performance art, public art, social art, article, живе мистецтво, інтердисциплінарність перформансу, інтермедіальність перформансу, мистецтво дії, мистецтво перформансу, соціальне мистецтво, сучасне мистецтво, публічне мистецтво
Citation
Shkliarenko Z. Performance art: interart, intermediality and interdisciplinarity / Zhanna Shkliarenko // Наукові записки НаУКМА. Історія і теорія культури. - 2021. - Т. 4. - С. 99-105.