Докторська школа імені родини Юхименків
Permanent URI for this collection
Browse
Recent Submissions
Now showing 1 - 5 of 230
- ItemCultural Interactions Between the Societies of the ‘Old Europe’ and the Steppe ‘Kurgan People’ During the Last Quarter of the 4th Millennium BC: Case Study of Serezlievka Local Group(2022) Ivanov, Mykyta; Tupciyenko, MykolaCultural interactions between the societies of Old Europe and the Steppe ‘Kurgan people’ played a significant role in the academic writings of Maria Gimbutas. In her texts, the interplay between mentioned human groups was described as a dichotomy and was put into a framework of violent struggle. Three waves of destructive intrusion of steppe pastorals were reconstructed and the determinative role of ‘kurgan people’ in the spread of Indo-European nations was described (Gimbutas, 1993). However, although Gimbutas’ model is still influential and is used as a methodological framework for the most recent genomic studies (Haak et al., 2015), (Allentoft et al., 2015), (Juras et al., 2018), (Scorrano et al., 2021), there are certain archaeological data that allow suggesting a more complicated interaction than simple ‘east-to-west’ migration. In the current paper, we will publish a rare example of a kurgan burial with mixed Late Trypillia and ‘steppe’ traits, excavated by one of the authors in 1989 near the village of Pomichna. The context of similar burials discovered in the south of Eastern Europe between the South Buh and Dnieper rivers will be provided. The emergence of the Serezlievka local group with a hybrid Trypillia-steppe identity at the end of the 4th millennium BC will be conceptualized.
- ItemТемпоральні характеристики закону : дисертація на здобуття наукового ступеня доктора філософії(2022) Шуліма, Альона; Козюбра, МиколаДисертація на здобуття наукового ступеня доктора філософії зі спеціальності 081 "Право". Національний університет "Києво-Могилянська академія", м. Київ, 2022. Досліджений аналіз історичних особливостей становлення наукової думки та практики щодо темпоральних характеристик закону дає підстави зробити такі висновки: 1) основний акцент зроблено на принципі незворотності закону та способів (видів) дії законів у часі; 2) значний вплив на розвиток і зміну наукових та науково-практичних поглядів на питання темпоральних характеристик закону має суспільно-політичний контекст, зокрема баланс співвідношення "держава – особистість"; 3) дослідження мали спорадичний характер: актуалізувалися при виникненні проблем у правозастосуванні або правотворчості; 4) поверхневий підхід до вивчення питання дії закону в часі у Російській імперії та СРСР зумовлений відмінностями історичного розвитку цих держав порівняно з іншими державами Європи; 5) українська правова наука і практика все ще перебувають на роздоріжжі між радянським та європейським досвідом через збереження впливу радянського позитивізму й недостатню залученість у законотворчій та правозастосовній практиці до європейських цінностей і традицій; 6) вітчизняні юристи здійснюють дослідження у різних, зокрема й за методологічною базою, напрямах: від класичної проблематики – досліджень способів (видів) дії закону в часі – до пошуків стосовно питань часу та (або) дії закону в широкому та вузькому розумінні цього поняття. Установлено, що дослідження закону в часовому континуумі має здійснюватися з урахуванням двох аспектів: перший полягає у тому, що час є діалектичною категорією; другий – у тому, що темпоральні характеристики закону не лише існують і змінюються у часі, а й виступають засобами освоєння часу, які слугують певним завданням у праві. Темпоральні характеристики закону є інтегративною категорією, яка базується на знаннях про форми використання календарного часу (датування, тривалість, повторюваність, одночасність, послідовність, наступність і своєчасність) з урахуванням особливостей правової системи. Ця категорія включатиме такі моменти тривалості й особливості реалізації закону в часі, як: 1) дата набрання законом чинності та дата введення його в дію, а також дата втрати законом (повністю або в певній частині) чинності та відповідно припинення його дії; 2) чинність і дія закону; 3) способи (види) дії закону в часі. Доведено, що правові категорії "чинність" і "дія" закону є не лише темпоральними характеристиками закону, а й його правовими властивостями, що існують та обмежені в часі. Розмежування правових категорій на основі теорії "горизонтального" поділу юридичної сили на складові дає підстави виділити такі особливості співвідношення чинності та дії закону: 1) чинність закону свідчить про об’єктивне існування закону як нормативно-правового акта; чинність наділяє закон частиною юридичної сили, тобто він є обов’язковим до виконання визначеним колом органів державної влади в частині виконання заходів, необхідних для введення закону в дію; 2) чинність закону визначає його чільне місце в ієрархії нормативно-правових актів; дія закону обумовлює його здатність впливати на правовідносини, які він регулює, тобто він стає обов’язковим для усіх учасників правовідносин; 3) у часі чинність закону обмежена моментами набрання та втрати законом чинності; набрання законом чинності є передумовою введення закону в дію; дія закону (навіть якщо норми закону мають ретроактивну дію) починається з моменту введення його в дію. Обґрунтовано, що надання закону юридичної сили в повному обсязі обумовлюється: 1) моментом набрання законом чинності, з якого закон починає своє існування як правовий акт та, відповідно, стає підставою для видання підзаконних актів; 2) моментом уведення закону в дію, з якого закон стає загальнообов’язковим до виконання, тобто фактично починає врегульовувати правовідносини. Встановлено, що дія закону – вияв об’єктивного права, що проявляється у: загальноуправлінській інформативній дії на суб’єктів; регулювальній дії закону на учасників суспільних відносин, які зобов’язані виконувати нормативні приписи закону; техніко-юридичній дії закону на діяльність органу законодавчої влади, зобов’язуючи його узгоджувати прийняті ним нормативні рішення у межах існуючої системи законодавства. Чинність нормативно-правового акта виступає передумовою його дії навіть за умови, що моменти набрання ним чинності та введення його в дію збігаються у часі. Відповідно, втрата нормативно-правовим актом чинності є передумовою припинення його дії. Із втратою нормативно-правовим актом чинності його дія або припиняється повністю, або такий акт припиняє свою дію лише щодо нових правовідносин, але продовжує застосовуватися щодо правовідносин, які виникли до втрати ним чинності та діють після цього. Розмежування понять "чинність" і "дія" вказує на нові напрями юридичних розвідок. Потребує уточнення концепція набрання законом чинності лише "в цілому" як завершальна стадія процесу законотворчості та застосування у разі потреби форми введення в дію закону або окремих його норм пізніше. Відповідно, чинність може розглядатись як темпоральна характеристика та правова властивість закону (правового акта, документа), що встановлює його статус, а дія – як темпоральна характеристика та правова властивість закону, що являє собою систему норм, які містяться у відповідному правовому акті. Встановлено, що закон про внесення змін до іншого закону, як і будь-який інший акт про внесення змін до нормативно-правового акта, містить: 1) нормативні приписи закону, до якого вносяться зміни, або частину (окремі слова, словосполучення) такого припису; 2) приписи, за допомогою яких вносяться відповідні зміни (формули зміни, додавання, виключення); 3) припис щодо набрання чинності законом про внесення змін, а також у певних випадках – перехідні та прикінцеві положення. При цьому висловлено думку, що чинність законів (актів), якими вносилися зміни до конкретного закону (нормативно-правового акта), не має разового характеру, а виступає юридичною підставою для того, щоб відповідний закон (акт) включав усі внесені до нього зміни та діяв у часі з урахуванням них. Визначено, що способи (види) дії нового закону (правової норми) у часі поділяються на негайну, перспективну та зворотну. При цьому перспективна дія нового закону кореспондується із переживаючою (ультраактивною) дією старого акта. Обсяг правовідносин, щодо яких норма нового акта має перспективну дію, фактично визначаються наявністю (або відсутністю) ультраактивної дії норм старого акта щодо таких правовідносин. Зазначено, що важливе значення для вирішення теоретичних і практичних завдань має розрізнення способу дії правової норми в часі та принципу незворотності закону. Спосіб дії правової норми в часі вказує, на які юридичні факти та правовідносини стосовно моменту введення нового закону (норми) у дію вона поширюється. Принцип незворотності закону – як гарантія прав і свобод особи, її довіри до держави – виступає основною засадою, вихідним положенням для формування мислення у сфері темпоральної дії правової норми, тобто як основою правозастосування, так і джерелом вироблення правил (принципів) вибору способу дії закону (норми) законодавцем. При цьому на практиці застосування принципу lex ad praeteriam non valet полягає у пошуку балансу між негайною та перспективною дією закону в часі: дослідження спрямовані на пошук рівноваги між наміром законодавця якнайшвидше змінити правове регулювання та необхідністю збереження правового статусу суб’єкта правовідносин або його правової певності в сталості регулювання. Визначено, що чинниками, які зумовлюють інтерес до інституту тимчасового законодавства, є: розвиток інформаційно-комунікаційних технологій, завдяки яким швидко з’являються певні продукти та послуги, що потребують законодавчого регулювання; пошук нових форм державного управління (розвиток концепцій належного урядування, регуляторної держави, нового державного управління, багаторівневого урядування, дерегуляції); необхідність оперативної відповіді на масштабні загрози життю і здоров’ю громадян (тероризм, збройні конфлікти, пандемії); посилення регіональної інтеграції, що передбачає делегування частини державного суверенітету наднаціональним органам; запровадження тимчасових економічних режимів для певних галузей, суб’єктів правовідносин або територій; запровадження тимчасових мораторіїв щодо застосування законодавства. У кожному конкретному випадку тимчасове регулювання може бути експериментальним, проміжним (перехідним) або мораторним. Сформульовано підходи, яким має відповідати тимчасове законодавство, прийняте у зв’язку з дією воєнного стану. Обґрунтовано, що особливе місце у процесі модернізації положень Конституції України слід приділити проблемі встановлення гарантії дотримання конституційної процедури розгляду та прийняття закону про внесення змін до Конституції України.
- ItemСилабус навчальної дисципліни "Проблема автентичності культурної інтерпретації" [електронний ресурс](2023) Джулай, ЮрійКурс "Проблема автентичності культурно - історичної інтерпретації" відповідає навчальному плану підготовки магістрів культурології в галузі наук про культуру зі спеціальності 6. 02.01 – культурологія. Курс надає студентам теоретичні та фактичні знання у царині історії та теорії розвитку дослідницьких практик, метою яких було комплексне вдосконалення основ літературознавчих інтерпретативних практик в історії і літературній критиці, які одночасно ставали і "текстовими" моделями культури. З середин 60-их років ХХ століття "текстові" моделі культури зробили процес "письма" частиною семіотичних моделей культури. Саме відтоді бере свій початок відчуття незадоволення репрезентації літературної класики за рахунок традиційних сюжетно - стильових особливостей творів певного автора та їхньої поетики. В курсі розкривається : значення концепції мовних одиниць художнього твору як живої семіології тотожності "письма" та "читання" Р. Барта; зміст аргументів "виправдання" автентичності інтерпретативних практик класичних художніх творів як відповіді на критику сумнівного сенсу існування множинності інтерпретацій художніх творів С. Зонтаг та загроз від можливих надітерпретацій У Еко; значення ідеї Ж. Дерріди про виключення інтерпретації окремого твору автора як "письма" з метою його долучення метафізичних практик репрезентації генеалогії ідей творів автора та як антитези моделі інтерпретативного досвіду читання філософських творів як долучення до досвіду інтелектуальної спорідненості та іронії Р. Рорті. Значну увагу приділено викладу етапів розвитку концепції "інтертекстуальності" Ю.Крістевої та концепції інтерпретацій як складової літературної критики Н. Фрая та творчих технік "письма" із стиранням "впливів" та "запозичень" Ґ. Блума. Достатнє місце у курсі займає розгляд моделі репрезентації художніх творів як досвіду письма автора "з читачем" В.Ізера та моделі розуміння творів у словнику семіосфери Ю. Лотмана, в якому фіксуються архетипи відповідних сюжетів творів та ключові історії цих сюжетів. У курсі також представлено концептуальні результати співставлення практик письма з практиками читання П. Берка та Р. Дарнтона, значення дослідження історичних форматів читання А. Мануеля, а також розкрито зміст концепції "прискіпливого читання" Д. Бетерсбі, концепції критичних форматів читання Дж. Томпкінса, та концепції інтерпретативного комплексу як складової читання творів до "останнього рядка" С.Фіша. У лекціях використовується результати власних досліджень практик письма М. Гоголя у поемі "Мертві душі", які було оцінено у 2020 р. в енциклопедії "Микола Гоголь і Україна". Семінарські заняття спрямовано на обговорення опанованих ідей та концепцій Р. Барта, П. Берка, Ґ. Блума, С. Зонтаг, Р. Дарнтона Ж. Дерріди, У. Еко, В. Ізера, Ю. Крістевої, Ю. Лотмана, А. Мануеля, Дж. Томпкінса, С.Фіша, Н.Фрая на підставі читання оригінальних праць та їхнього подальшого використання в індивідуальному письмовому завданні.
- ItemСилабус навчальної дисципліни "Філософія гуманітарного знання" [електронний ресурс](2023) Джулай, ЮрійКурс "Філософія гуманітарного знання" є однією із складових нормативних навчальних дисциплін освітньо-кваліфікаційного рівня з підготовки магістрів. На лекціях, в межах ознайомлення з тлумаченнями особливостей "гуманітарного знання", розкриваються ідеї, програми та теорії філософії, які перетворили концептуальні репрезентації гуманітарного нові критичні аналітики, що принесли зміни у репрезентації гуманітарного знання як тяглої історії руху його самовизначення в межах репрезентації : рецепції критики "історицизму" історично – дієвого мислення у поезії, естетичного досвіду, неоднозначності у визначенні структурних особливостей наративної історії, моделей пояснення у наративній історії, методології історії мистецтва, визначення мистецтва в пост - історичну епоху, досвіду філософії як мета - психології, семантики темпоральності історичного наративу, теорії дискурсивної формації, археології знання як методу та методологічної антитези "history of ideas", визначення епістемічного простору гуманітарного знання. Семінарські заняття спрямовано на опанування провідних ідей та концепцій філософського визначення особливостей гуманітарного знання Ф. Анкерсміта, Ґ. - Ґ Гадамера, Е. Ґомбріха, К. Гірца, А. Данто, К. Поппера, П. Рікера, М. Фуко шляхом читання оригінальних праць, їхнього обговорення на семінарських заняттях та виконання індивідуального письмового завдання.
- ItemСилабус навчальної дисципліни "Методи наукового дослідження" [електронний ресурс](2023) Джулай, ЮрійКурс "Методи наукового дослідження" є однією із складових нормативних навчальних дисциплін освітньо-кваліфікаційного рівня підготовки магістрів. В лекційній частині курсу розглядаються питання створення від початку програм методологічної кооперації наук в межах яких поняттям "аналізу", "синтезу", законів призвичаєних до логіки предикатів та розкладання теорії на емпіричний та теоретичний рівні, було залишено місце в історії методології наукового пізнання. Але розгляд концепцій методологічного фальсифікаціонізму К. Поппера, парадигмальної будови академічної науки Т. Куна, науково - дослідницької програми І. Лакатоса, Ст. Тулміна, М. Поланьї, П. Феєрабеда не заради розгляду їхнього походження, змісту та взаємної критик, як це буває в курсі історії філософії і методології науки, Цей розгляд призначено заради виділення в кожній із цих концепцій "долучення до дослідження" у зонах: формування гіпотез, введення до поновного дослідження деконтекстуалізованих інтелектуальних явищ "третього світу"; знаходження гарантованого місця для академічних досліджень студентів та викладачів проблемного змісту у концептуальних картинах академічних дисциплін; долучення до критик "застарілих ідей" як частини "парадигм"; долучення до практик покращення виразності новизни ідей у просторі "насичених варіантів ідей" можливості звертатися до дослідження ідей та підходів, які було відкинуто за формальними критерієм; бачити у "принципі проліферації" "контр - індукції" доцільність дослідження будь - якої проблеми на різних базах її "альтернативного бачення". Вказані формати вмотивованої мети долучення до наукового дослідження не присутні у канонічному форматі репрезентації наукового дослідження в якому розв’язання будь - якої проблеми, має пройти через визначення об’єкта, предмета і методу дослідження. Але, останні ознаки стану проведеного наукового дослідження є лише встановленням його включення до генеалогії аспектів та підходів до розгляду проблеми, до якої долучається дослідник. В той же час, побудова генеалогії дослідження проблеми за схемою "внесків" попередників має ознаки методологічного спрощення. Ці спрощення розкриваються в межах ідеї "відкритого" твору У. Еко, в межах ідеї методології "архівного аналізу" М. Фуко та застережень Ж Дерріда щодо спекулятивної загроз, яке несе закріплення послідовності ідей послідовністю письмових текстів стали підставами додаткового розгляду концепції У. Еко: формування дослідження першого рівня (диплому) як у лекційній так і семінарській частині курсу.