Докторська школа імені родини Юхименків

Permanent URI for this collection

https://ekmair.ukma.edu.ua/handle/123456789/12003

Browse

Now showing 1 - 20 of 583

Скасування нарадчої кімнати: крок до підвищення ефективності в цивільному процесі?
(Національний університет "Києво-Могилянська академія", 2025) Брич, Ярослав
Тривалий період як у науковій, так і в суддівській спільноті висловлювали різні думки щодо доцільності існування нарадчої кімнати. Законодавець, стверджуючи про необхідність здійснення ефективного правосуддя в розумні строки, з 8 лютого 2025 р. у цивільному процесі України замінив таємницю "нарадчої кімнати" на таємницю "ухвалення судового рішення" і вилучив поняття "нарадча кімната" як таке. Нині виявлено дещо відмінні підходи в суддівській спільноті щодо окремих аспектів застосування оновлених норм у частині способу відкладення ухвалення та проголошення судового рішення, а також можливості ухвалення скороченого судового рішення за наслідками такого відкладення. Висловлено сподівання, що запроваджені зміни щодо чітких строків і стадійності ухвалення та проголошення судового рішення допоможуть підвищити оперативність і ефективність цивільного процесу.
Правове регулювання провайдерів цифрових платформ в Україні: початок європейського шляху
(Національний університет "Києво-Могилянська академія", 2025) Дворовий, Максим
Провайдери цифрових платформ довго залишалися у сліпій зоні правового регулювання, користуючись своїм імунітетом від відповідальності за поширення протиправного контенту, браком міжнародних норм у цій сфері та публічним сприйняттям як блага. Після низки подій у середині 2010-х років, яким провайдери платформ не змогли запобігти, ЄС посилив вимоги щодо їхньої діяльності із забезпечення прав користувачів. Україна вже імплементувала Директиву ЄС про аудіовізуальні медіапослуги, яка закріплює низку обов’язків для платформ спільного доступу до відео. Наступним кроком на цьому шляху має стати впровадження Акта ЄС про цифрові послуги.
Правові інструменти захисту прав та інтересів власників зелених облігацій
(Національний університет "Києво-Могилянська академія", 2025) Оленюк, Андрій
У межах проведеного дослідження проаналізовано правові інструменти захисту прав та інтересів власників зелених облігацій у разі порушення емітентом своїх обов’язків, передбачених законодавством України чи проспектом емісії зелених облігацій. Встановлено, що чинні інструменти захисту прав власників зелених облігацій не відображають особливостей, притаманних цьому виду облігацій. Виявлено потребу в модернізації законодавства України в частині правового регулювання інструментів захисту прав та інтересів власників зелених облігацій. Запропоновано розглянути можливість урегулювання додаткових інструментів з удосконалення механізму захисту прав та інтересів власників зелених облігацій, таких як інститут "незалежної перевірки", інститут "зеленого дефолту" і інститут "звітності про використання коштів".
Чи є біткоїн грошима: правовий вимір економічної теорії
(Національний університет "Києво-Могилянська академія", 2025) Савченко, Єгор
Поява першої криптовалюти і її поширення в приватно-правовому обороті спричинили дискусії щодо можливості визнання біткоїна новою формою грошей. У цій роботі досліджено питання віднесення біткоїна до категорії грошей крізь призму економічної теорії, права та положень законодавства.
Проблематика цивільно-правової відповідальності донорства анатомічних матеріалів для науки та освіти: досвід США та перспективи для України
(Національний університет "Києво-Могилянська академія", 2025) Сєда, Софія
У тезах розглянуто питання донорства анатомічних матеріалів для науки та освіти. Проаналізовано досвід США як країни з розвиненою нормативно-правовою базою у сфері обігу анатомічних матеріалів, зокрема з погляду законодавства та судової практики. Виявлено наявність прогалин у правовому регулюванні донорства анатомічних матеріалів для науки та освіти, виокремлено основні, пов’язані з цим ризики та перспективи правового регулювання зазначеного питання для України.
Необхідність і механізми захисту прав міноритаріїв у приватних компаніях
(Національний університет "Києво-Могилянська академія", 2025) Стеценко, Микола
Захист прав міноритаріїв є важливою складовою сприятливого інвестиційного клімату країни. За останнє століття способи захисту міноритаріїв суттєво розвинулися і стали різними у публічних і приватних компаніях. Далі коротко описано наявні механізми захисту міноритаріїв у приватних компаніях і наголошено на важливій ролі договірних механізмів захисту прав учасників, зокрема корпоративного договору.
Крафтінг роботи (job crafting) як інструмент підвищення лояльності та благополуччя працівників в українських організаціях
(Видавничий дім "Києво-Могилянська академія", 2025) Ноздрачьов, С.
Матеріали доповіді учасника III Міжнародної науково-практичної конференції "Менеджмент та маркетинг як фактори розвитку бізнесу", 23-24 квітня 2025 р.
Наміри студентів з фізичної терапії та ерготерапії щодо їх професійного спрямування: крос-секційне дослідження : препринт
(2025) Панковець, Андрій; Вернігор, Юлія; Юрочко, Тетяна; Лазарєва, Олена
Цей рукопис є препринтом, який було написано українською та розміщено у репозитарії НаУКМА. Остаточна версія статті опублікована англійською у журналі "Україна. Здоров’я Нації" і доступна за DOI: https://doi.org/10.32782/2077-6594/2025.2/20. Метою нашого дослідження є визначення намірів студентів спеціальності "Терапія та реабілітація" щодо майбутнього професійного спрямування та працевлаштування.
Career intentions of physiotherapy and occupational therapy students in Ukraine: a cross-sectional study
(2025) Pankovets, Andrii; Vernyhor, Yuliia; Yurochko, Tetiana; Lazarieva, Olena
Despite a significant number of graduates in the specialty of "Therapy and Rehabilitation" (a common specialty for students of physical therapy, occupational therapy, and their assistants in Ukraine), there are still hundreds of vacancies for these specialists in state and municipal healthcare facilities and existing demand for personnel remains unmet. Moreover, there is still limited understanding of the intentions and motivation of students in this field. The purpose of our research is to determine the intentions of students majoring in "Therapy and Rehabilitation" regarding their future professional pathways. Materials and methods. The study had a cross-sectional design. The data collection was conducted in May 2024 through an online survey of students of the specialty "Therapy and Rehabilitation" of all years of study. Results. We analyzed data from 340 respondents from 10 higher education institutions in Ukraine. Only 58% of respondents were ready to work in state or municipal healthcare facilities. 28% of respondents intended to use non-evidence-based rehabilitation methods, such as osteopathy or energy manipulation. More than half of the respondents were dissatisfied with the quality of knowledge and skills obtained at the university. Orthopedic rehabilitation was selected by 51% of respondents, while other areas, including oncology, burns and intensive care units, were selected by less than 10%. Conclusions. The unmet staffing needs in municipal and state facilities may indicate that specialists seek independent practice or better working conditions than those currently available at these institutions. Furthermore, the limited commitment of students to scientific and evidence-based practices could worsen the ongoing shortage of qualified personnel. It will be important to implement changes in the training program to encourage students’ interest both in evidence-based practice and engagement in less popular fields.
Озброєння та військова справа кіммерійського часу : дисертація на здобуття наукового ступеня доктора філософії
(2025) Клочко, Данило; Клочко, Віктор
Кіммерійська доба (Х-VIIІ ст. до н. е.) — порівняно недовгий період стародавньої історії України, археологічно представлений насамперед характерними зразками озброєння. З минулого століття значний пласт таких знахідок (не тільки з України, але й з сусідніх країн) поданий та проаналізований у чисельних наукових працях — статтях, монографіях тощо. При цьому протягом останніх двох десятиліть тема представлена головним чином статтями, які присвячені одиничним знахідкам, щонайбільше — певному типу чи виду зброї кіммерійського часу. Натомість осучаснена загальна праця, яка об’єднала б в один контекст нещодавні знахідки із давно відомими, у вітчизняній історіографії відсутня. Об’єктом цього дослідження виступають культурно-історичні процеси, що відбувалися на території Північного Причорномор’я, а предметом — зразки озброєння та військова справа у якій ті могли використовуватись. Хронологічно дослідження охоплює кінець доби бронзи та початок доби раннього заліза — ХІІІ-VII ст. до н. е. Дещо виходячи за усталені рамки кіммерійського часу, автор дослідження має змогу розглянути не тільки класичні зразки озброєння того періоду, але й прототипи та подальші варіанти, таким чином задаючи доречний контекст. Географічно дослідження включає терени сучасної України, а також прилеглі (Центрально-Східна Європа, Кавказ, Кубань) та віддалені (Близький Схід, Центральна Азія) регіони. До дослідження залучено як археологічні, так і історичні джерела. Першу групу, своєю чергою, можна поділити на три категорії: предмети, описані у інших наукових працях дотичної тематики; матеріали з музейних фондів; випадкові знахідки з особистого архіву В. І. Клочка — наукового керівника цього дослідження. Друга група — це зображення, а також писемні свідчення у яких згадуються кіммерійці. Відповідно до джерел з різних сфер, використовується кілька дослідницьких методів. Оскільки основу все ж складають археологічні дані, найбільше буде використовуватись класифікаційно-типологічний метод: зіставлення різних знахідок, їхніх параметрів, контекстів тощо. На підставі цього зіставлення, проаналізовані матеріали будуть або віднесені до вже існуючих типів (і, за певних умов, до варіантів в межах цих типів), або ж об’єднані у нову типологію. Усі знахідки, представлені у досліджені (за виключенням тих, чиє походження не вдалося встановити), нанесено на карти, що дозволяє бачити поширення різних видів озброєння, співвідношення цих видів, а також зв’язки між різними — часом доволі віддаленими — територіями. Робота з історичними джерелами передбачає перехресний аналіз повідомлень різних авторів. Крім того, обидві групи джерел — археологічні та історичні — піддані методам дедукції та індукції. Що стосується попередніх наукових робіт у подібних тематиках, їх піддано методу роботи з історіографічними даними. Більшість знахідок, представлених у цьому досліджені, публікуються вперше. Самі по собі ці матеріали суттєво збільшують джерельну базу тематики. Включені у широкий контекст попередніх знахідок, вони дозволяють розширити лінії розвитку різних типів озброєння, а також — переглянути деякі попередні концепції, погляди, гіпотези та теорії. Завдяки цьому стає можливим набагато глибше розуміння кіммерійської доби. На додачу, це дослідження може мати практичну користь для фахівців зі стародавнього зброєзнавства, причому не тільки України, але й територій сусідніх держав. Відштовхуючись від основної мети дослідження — вивчення озброєння та військової справи кіммерійської доби, а також дотичних етнокультурних процесів — було поставлено наступні завдання: аналіз історіографії проблеми; представлення археологічних знахідок (як раніше опублікованих, так і цілком нових) предметів озброєння; аналіз історичних джерел (візуальних та писемних), які присвячені кіммерійцям та їхній військовій діяльності. Кожному з цих завдань у дослідженні відведено відповідні розділи та підрозділи. Історіографічний розгляд було зосереджено, як на історії вивчення кіммерійської проблеми загалом, так і озброєння вказаного періоду зокрема. Предмети озброєння було поділено на три групи: наступальне, захисне та допоміжне. Наступальна зброя, як найбільша за кількістю відомих знахідок, своєю чергою була поділена на три категорії, відповідно до своїх характеристик: дистанційна, ударна та колючо-ріжуча. До дистанційної відносяться луки, списи, стріли та дротики. За кількістю предметів ця категорія є найбільшою з усіх. Ударна зброя включає в себе такі предмети: кельти, молоти, булави, сокири-молоти, клювці та сокири. Ця категорія є найрізноманітнішою, та разом з тим однією з найгірш представлених матеріально, як загалом в збройному комплексі кіммерійської доби, так і зокрема: деякі з перерахованих видів представлені всього лише однією-двома знахідками. Колючо-ріжучу зброю складають головним чином мечі та кинджали. Також окремо розглядаються бронзові руків’я, більшість з яких, через втрату клинка неможливо напевно віднести до мечів чи кинджалів. Загалом же, за кількістю знахідок, ця категорія є другою за чисельністю. Захисне озброєння складають щити, шоломи та обладунки. На жаль, ця група завжди була погано висвітлена в подібних працях у зв’язку з мінімальною кількістю знахідок. Попри те, що це дослідження (та попередні апробації до нього) вводять нові знахідки, число предметів продовжує залишатися малим — у цьому дослідженні ця група є найменшою. Під допоміжним озброєнням маються на увазі предмети, які використовувалися у військовій справі, однак не мали прямого бойового призначення — ані атакуючого, ані захисного. Насамперед це футляри для зброї — горити для луків, та піхви для колючо-ріжучої зброї. Останні більшою мірою представлені не повністю збереженими предметами (подібне наразі відоме лише в одному екземплярі), а металевими деталями для кріплення, а також наконечниками — бутеролями. Останні надають цій групі озброєння значної чисельності, що загалом корелюється з великою кількістю зразків колючоріжучої зброї. Також варто згадати такий різновид озброєння як пояс, який, в залежності від конфігурації, міг виступати і як допоміжне, і як захисне озброєння. При роботі з цією категорією озброєння, окрім безпосередньо знахідок, були залучені також кам’яні стели з Північного Кавказу та Центральної Азії, на деяких з яких чітко видно зображення горитів, поясів та бутеролей. Візуальних історичних джерел, які пов’язують з кіммерійцями наразі відомо три: піший лучник на грецькій вазі VII ст. до н. е., кінні лучники на етруській вазі VI ст. до н. е., та кінні мечники на кришці саркофагу G1 з Клазомен, який датовано стиком VI-V ст. до н. е. З цих трьох лише перше не викликає сумніву у дослідників — завдяки грецькому підпису “Кіммерієць”, що супроводжує зображеного лучника. Два інших зображення також пов’язують зі скіфами, персами, саками тощо, або ж розглядають просто як узагальнений образ кочовика в Малії Азії того часу, можливо навіть історичний на момент створення. Подібне бачення видається правдоподібним щодо кінних лучників на етруській вазі, однак в такому разі їх все одно можна розглядати як демонстрацію зовнішнього вигляду кіммерійського воїна часів перебування цього народу в Малій Азії. Натомість зображення з клазоменського саркофагу видається радше конкретним зважаючи на не надто поширені в ті часи довгі мечі, якими озброєнні воїни. Зіставлення цього малюнка з деякими поховальними комплексами в яких бачимо змішаний поховальний інвентар, наводить на думку, що “клазоменські кінні мечники” можуть бути трерами — фракійськими чи то союзниками, чи то васалами кіммерійців, згаданих Страбоном. Писемні джерела, які мають стосунок до вивчення кіммерійської проблеми, можна поділити на три групи: давньогрецькі, ассирійські та інші. Першу групу представляють такі імена як Гомер, Каллімах, Геродот, Страбон та Діодор Сицилійський. На жаль, жоден з цих видатних мужів ніколи не бачив кіммерійців на власні очі, а відтак їхні повідомлення є по суті переказами та запозиченнями, а відтак нерідко просякнуті узагальненнями, спрощеннями та міфологізацією. Тим не менш, хронологічна віддаленість цих авторів один від одного дозволяє простежити не тільки сам факт того, що образ кіммерійців зберігався в еллінській пам’яті протягом століть, але також і його еволюцію. Ассирійські джерела, натомість, є більш концентрованими і охоплюють період правління чотирьох царів. Інша їхня особливість — автори цих записів були не просто сучасниками кіммерійців (або “гімірі”, як самі їх називають), але й напряму взаємодіяли з ними. Самі записи — це донесення розвідки про діяльність кіммерійців в ассирійському прикордонні, звернення до богів з проханням покарати кіммерійців, а також кілька інвентарних описів де фігурує цей народ. Серед джерел, які згадують кіммерійців, але при цьому не відносяться до жодної з цих двох категорій, є кілька робіт римських та візантійських істориків перших століть нашої ери. Втім самі по собі ці роботи малоінформативні, оскільки загалом просто повторюють згадки своїх еллінських попередників. Окрім того, в рамках дослідження доцільно було звернутися до твердження, яке інколи можна зустріти в профільній літературі буцімто згадки (чи принаймні натяки на) кіммерійців наявні у Старому Заповіті. Насправді ж згадки кіммерійців зустрічаються в тлумаченнях Біблії, причому переважно російських та російськомовних; найраніші з них датуються стиком ХІХ-ХХ ст. У більшменш сучасній англомовній літературі подібна думка також трапляється, але зрідка і є доволі маргіналізованою. Представленні у цьому дослідженні матеріали дають підстави сміливо стверджувати, що для Північного Причорномор’я кіммерійська доба була часом присутності та взаємодії (в тому числі, вочевидь — військової) цілого ряду племен та народів східноєвропейського, місцевого, центральноазійського та можливо близькосхідного походження. Крім того, археологічні дані дозволяють говорити про передумови для подальших періодів. На жаль, у писемних джерелах не сказано нічого про безпосередньо військові тактики й стратегії кіммерійців, отож ми можемо хіба що подивитися на результати їхнього застосування. В наслідок відносно недовгого періоду свого перебування на історичній арені Малої Азії кіммерійці залишили по собі слід настільки яскравий, що стародавні митці зверталися до нього і сотні років потому. Таким чином, порівняно недовга кіммерійська доба є важливим періодом для розуміння розвитку військової справи у Північному Причорномор’ї за стародавніх часів; за неї відбувається кульмінація багатьох збройних традицій бронзової доби, а також починають формуватися елементи скіфського комплексу озброєння.
The use of digital platforms in a crisis: the case of Telegram during the full-scale invasion of Ukraine 2022 : dissertation for the degree of Doctor of Philosophy
(2025) Gordiienko, Tetiana; Orlova, Dariya
The dissertation examines the use of the Telegram digital platform as a source of information during crisis situations, focusing on the case of Ukraine following the full-scale Russian invasion in 2022. It investigates the motivations and selection rationale behind user adoption, the role of platform affordances in shaping media consumption patterns, and the strategies employed by both users and media professionals. On February 24, 2022, Russia launched a full-scale invasion of Ukraine. These events led to large-scale destruction, a migration crisis, and the biggest global human-caused shock the world has experienced in recent decades. In addition to the above-mentioned series of changes, this disruptive event also triggered alterations in the distribution and consumption of news in digital space. According to the NGO Ukrainian Institute of Media and Communication, since the invasion of the Russian army in February 2022, the number of Ukrainians who primarily read news on Telegram channels has almost doubled (UIMC report contains data for 2023). However, digital platforms increasingly became linked to the spread of propaganda, misinformation, disinformation, and the manipulation of the information environment. And in the case of the Telegram platform, this is not the only peril that is associated with its functioning. A number of risks associated with using the Telegram platform include privacy and security concerns, as end-to-end encryption in the messenger is not used by default, which can mislead users; almost no moderation and the associated spread of misinformation, disinformation, propaganda, and other harmful content; illicit activities such as fraud, sale of illicit substances or hacking tools; anonymity abuse, as it is easy to hide one’s identity or commit identity fraud using Telegram; risks associated with data storage, as Telegram stores messages (outside secret chats) on its servers, which are subject to legal demands depending on jurisdiction; and risks related to abuse and harassment, as Telegram has been used to spread personal information or private content without consent, especially in unmoderated groups. Although these risks were not in the focus of research questions that were posed within the study, related reflections were present in the self-reporting of the study respondents, both from the side of users and from the side of media professionals who actively use the Telegram platform. There are three primary research questions posed within the study: (1) What features guided users in choosing Telegram as their main platform for news consumption during the crisis? (2) How did the platform’s affordances influence the formation of user news routines? and (3) How do Ukrainian media professionals adapt their professional practices on Telegram in response to user needs and platform constraints during crisis conditions? The study builds on qualitative methods and is situated within the frameworks of Uses and Gratifications, Media Affordances, and Crisis Communication. Drawing on a qualitative methodology involving semi-structured in-depth interviews with both Telegram users and media professionals, the research uncovers how the affordances of Telegram aligned with the urgent information needs of users during a major crisis. The study is based on two datasets, which total 50 in-depth interviews. The first dataset contains 40 interviews with users, while the second dataset contains 10 interviews with editors and media professionals. Including both users and media professionals as informants enhances the analytical depth of the study by allowing a comprehensive two-sided perspective on the use of Telegram for media consumption during crisis situations. Users provide insight into motivations, routines, their subjective responses, and perceptions of trust, control, and information relevance. Media professionals, in turn, offer understanding of platform-specific constraints and editorial strategies they employ in order to address perceived audience needs and expectations. This dual approach reveals the interaction between audience needs and media production choices. The study employed an iterative analysis approach, which allowed for a systematic yet flexible exploration of qualitative data collected through semi-structured interviews. The analysis process was initiated early in the research cycle and continued throughout data collection, emphasizing ongoing reflection and theoretical engagement. The analysis began with first-level descriptive coding to capture recurring patterns. These were followed by the development of second-level analytic codes, enabling the identification of deeper thematic structures. A comprehensive codebook for both datasets was constructed to ensure consistency and alignment with the research questions. The findings reveal a complex intertwining between user agency and platform’s design. Ukrainian users prioritized speed, local specificity, and a sense of control over information consumption, while also encompassing issues of misinformation, emotional overload, and digital security. Important factors for users were also the ability to receive timely notifications about air raid alerts and air threats. In this way, the platform performed a full information cycle, from the initial dissemination of threat warnings to monitoring and then post-event information. User behavior also revealed patterns of selective engagement and self-regulation. While some users engaged heavily, monitoring multiple channels hourly, others implemented limits to manage psychological stress, including muting channels or setting boundaries on news exposure. Telegram’s interface facilitated such strategies through its notification settings, the ability to subscribe discreetly, and an interface free from algorithmic recommendations. Participants highlighted the importance of emotional control and the need to avoid 'doomscrolling,' particularly during periods of high military activity. Features that motivated users to turn to Telegram as their primary platform for media consumption during the crisis period fell into two classes of affordances, according to the MAIN model (Sundar, 2008), namely Modality and Navigability. This finding underscores that though platform features enable certain users’ practices, their needs and experiences influence how those features are regarded and utilized. Telegram’s evolving role is also perceived to be driven both by its affordances and by the broader socio-political context. The research highlights that media professionals adjusted their distribution and operational strategies to meet growing user demand on Telegram, despite limitations in audience analytics and content moderation, and control over its spread and visibility. While media outlets initially perceived the platform as a tool for content distribution, the study found that large newsrooms began to assess the platform differently, giving teams working within it more editorial autonomy and freedom in organizing workflow. Respondents from among media professionals noted that certain types of content are created specifically for Telegram, and in some cases, content on Telegram is published faster, without delays or limitations of editorial practices connected to other media’s channels. Media professionals also emphasized the tension they experience between reach and reliability, noting that Telegram allowed faster reporting but raised concerns about source verification, misinformation, and content proliferation by non-journalistic actors. Informants among media professionals in the study noted that they are able to notice and monitor such manipulative information campaigns implemented within the Telegram platform, but at the same time they feel compelled to also respond to such information waves in some way, even by simply publishing fact-checking or refutation of false rumors or manipulative posts. Thus, the media find themselves involved in such information campaigns although it was not initially part of their strategic and operational plans and workflow. Ultimately, the dissertation contributes to the understanding of emerging digital platforms in crisis communication and audience studies. It underlines the importance of examining under-researched platforms like Telegram, especially in contexts where mainstream media infrastructures are under pressure and the platform in question itself carries a variety of security threats and risks. The study also takes into account the experiences of users in the extreme conditions of full-scale war, presenting a unique perspective for research and policymaking in crisis situations. The study's implications extend to fields of media studies, digital communication, and crisis communication, offering insights into user behavior, platform affordances, and the evolving digital media landscape in Central and Eastern Europe
Психологічні умови продуктивної діяльності студентів в глобальній мережі : дисертація на здобуття наукового ступеня доктора філософії
(2025) Гордієнко, Арсеній; Боднар, Алла
У дисертації здійснено теоретичне узагальнення та емпіричне вивчення психологічних умов продуктивної діяльності студентів в контексті глобальної мережі. Здійснено психологічний аналіз продуктивної діяльності, визначено структурні компоненти та критерії, розкрито її детермінанти, розроблено та описано психологічну модель продуктивної діяльності студентів в глобальній мережі. Розкрито значення глобальної мережі як чинника соціалізації та діяльності в сучасному суспільстві, визначено та описано змістовні особливості діяльності студентів в глобальній мережі. Діагностовано види та показники продуктивної діяльності студентів в глобальній мережі. Апробовано програму психологічної підтримки продуктивної діяльності студентів в глобальній мережі та формування стратегій продуктивної діяльності студентів в глобальній мережі, обґрунтовано вплив програми на розвиток продуктивної діяльності студентів в цілому та в різних осередках глобальної мережі (освітньому та особистому кіберпросторах). Розроблено рекомендації для створення і впровадження програм розвитку продуктивної діяльності студентів в глобальній мережі та персоналізованих програм розвитку стратегій продуктивної діяльності студентів. В емпіричному дослідженні визначені зміст та особливості продуктивної діяльності студентів в глобальній мережі, встановлені психологічні умови продуктивності студентів в глобальній мережі, встановлено зв’язок між показниками продуктивної діяльності та особистісними властивостями студентів. Визначено, що продуктивна діяльність студентів в глобальній мережі орієнтована на професійне зростання, відзначається ієрархією видів діяльності, змістовними особливостями самопрезентації, характеризується змістовністю, рефлексивністю, метакогнітивною та особистісною детермінацією. Виявлені ознаки різного рівня продуктивної діяльності студентів (змістовність, структурна організація видів діяльності, адекватна самопрезентація). Встановлено особливості навчальної, соціальної та емоційної продуктивності студентів в глобальній мережі, а також в контексті навчальної діяльності. Визначено психологічні чинники продуктивної діяльності студентів в глобальній мережі: орієнтація на професійну діяльність, ціннісна детермінація, рефлексивність, розвиток метакогнітивної структури діяльності, досвід спілкування та діяльності в глобальній мережі та потреба у власній унікальності. Встановлено взаємозв’язок між продуктивною діяльністю та особистісними рисами, між рівнем продуктивності студентів в реальному життєвому контексті та глобальній мережі. Виявлено позитивний вплив на продуктивну діяльність студентів в глобальній мережі спрямованості на професійну діяльність, мотивації особистої унікальності. Визначено психологічні особливості продуктивної діяльності студентів, визначено критерії продуктивної діяльності, визначено особливості проблемного використання можливостей глобальної мережі та продуктивної діяльності студентів, встановлено умови продуктивної діяльності студентів в глобальній мережі, встановлено зв’язок між показниками продуктивної діяльності та чинниками освітнього середовища, видами діяльності студентів, особистісними властивостями студентів. Визначено, що проблемне використання інтернету зумовлено когнітивними, емоційними та поведінковими проблемами студентів, високим рівнем стресу, пов’язаного із проблемами навчальної, соціальної та емоційної продуктивності студентів. Визначені критерії творчої, ефективної та продуктивної діяльності студентів. У ході дослідження встановлено особливості студентів з різним рівнем продуктивної діяльності та вплив наступних умов на розвиток продуктивної діяльності студентів: професійна спрямованість, розвиток спілкування, рівень рефлексії, метакогнітивна структура діяльності. Визначено вплив на зростання продуктивності в глобальній мережі розвитку та різноманіття навчального та діяльнісного досвіду. На основі результатів дослідження встановлено, що психологічні особливості продуктивної діяльності студентів полягають у активному навчанні та спілкуванні, формуванні та використанні особистого досвіду, створенні цільових програм особистого та професійного розвитку, дослідженні та визначенні змісту та способів самопрезентації власної індивідуальності. Основними причинами непродуктивного характеру активності в глобальній мережі виступають когнітивні, емоційні та поведінкові проблеми, низький рівень навчальної, соціальної та емоційної продуктивності та низький рівень загальної самоефективності. На основі результатів дослідження розроблено програму психологічної підтримки продуктивної діяльності студентів в глобальній мережі та розвитку стратегій продуктивної діяльності студентів в глобальній мережі, здійснено теоретико-методологічне обґрунтування програми, сформовано зміст та структуру програми, описано особливості реалізації програми, проведено аналіз результатів її впровадження, доведено ефективність програми. Реалізація програми сприяла усвідомленню студентами своєї діяльності, визначенню проблем та перешкод у досягненні продуктивності, зумовила спрямування їхньої активності на визначення шляхів розвитку продуктивної діяльності, покращення самопочуття та оволодіння навичками оптимізації діяльності, зменшенні поведінкових та емоційних труднощів в діяльності студентів. В реалізації програми підтверджено значення таких чинників продуктивності як мотивація професійного самовизначення, рівень мотивації до утвердження власної унікальності, рефлексивні та метакогнітивні навички, рівень таких особистісних рис як відкритість до досвіду, добросовісність та особиста креативність. На розвиток навичок продуктивної діяльності та підвищення рівня продуктивної діяльності позитивно впливає персоналізація зворотного зв’язку. Показано, що групові програми розвитку навичок продуктивної діяльності та персоналізовані програми продуктивності сприяли усвідомленню та рефлексії, оволодінні навичками метакогнітивних підходів, зменшенню поведінкових та емоційних труднощів в продуктивній діяльності, суттєвим змінам у структурі видів діяльності в глобальній мережі. За результатами дослідження визначено особливості проведення програм психологічної підтримки продуктивної діяльності студентів в глобальній мережі та визначено особливості реалізації персоналізованих програм підтримки студентів. На основі результатів дослідження, реалізації програм розвитку продуктивної діяльності та персоналізованих програм продуктивної діяльності сформульовано рекомендації для практичних психологів з метою психологічної підтримки у розвитку та встановленні продуктивних підходів студентів до своєї діяльності в умовах навчання та діяльності в глобальній мережі. Визначено підхід до аналізу продуктивної діяльності студентів та комплекс діагностичних показників для оцінки продуктивної діяльності студентів, а також рекомендації по застосуванню розробленого комплексу методичних прийомів, рекомендації по проведенню програм розвитку продуктивних підходів в діяльності студентів та створенні умов для продуктивної діяльності студентів в процесі навчання та самостійної активної діяльності в глобальній мережі. Наукова новизна та теоретичне значення дослідження полягають у тому, що у даній роботі: вперше представлено модель продуктивної діяльності студентів в глобальній мережі, проаналізовано, досліджено і представлено особливості продуктивної діяльності студентів в глобальній мережі; поглиблено поняття кіберпростору та розкрито психологічні виміри кіберпростору, визначено особливості продуктивної діяльності та самопрезентації студентів в освітньому та особистому кіберпросторі як окремих осередках глобальної мережі. Наукова новизна результатів дослідження полягає у тому, що у даній роботі: визначено психологічні умови продуктивної діяльності студентів в глобальній мережі; здійснено теоретичне узагальнення та емпіричне вивчення проблем діяльності студентів в різних осередках глобальної мережі (освітньому та особистому кіберпросторі); визначено та діагностовано показники продуктивної діяльності студентів у глобальній мережі (навчальної, соціальної та емоційної продуктивності); обґрунтовано вплив програми психологічної підтримки продуктивної діяльності студентів в глобальній мережі та персоналізованих програм розвитку стратегій продуктивної діяльності; розроблено психологопедагогічні рекомендації для створення і впровадження програм загального та персоналізованого спрямування щодо психологічної підтримки продуктивної діяльності студентів в глобальній мережі; поглиблено та уточнено поняття продуктивної діяльності та продуктивної діяльності студентів в глобальній мережі; доведено ефективність програм загального та персоналізованого спрямування психологічної підтримки та розвитку стратегій продуктивної діяльності студентів в глобальній мережі; набули подальшого розвитку положення та понятійний апарат діяльнісного підходу, зокрема представлена та проаналізована феноменологія особистісних трансформацій в контексті діяльнісної активності особистості в глобальній мережі. Наукова новизна дослідження полягає у розробці підходів до дослідження продуктивної діяльності в глобальній мережі, визначенні чинників та особливостей продуктивної діяльності студентів в глобальній мережі та проблемного використання глобальної мережі; виявленні взаємозв'язку між продуктивною діяльністю та особистими рисами; розробці підходів до діагностики рівня продуктивної діяльності в глобальній мережі та технологій впливу на стратегії продуктивної діяльності студентів; встановленні психологічних особливостей динаміки стратегій продуктивної діяльності, встановленні взаємозв’язку між продуктивною діяльністю студентів в реальному контексті та в контексті глобальної мережі.
Напрями удосконалення системи управління екологічними ресурсами в закладах охорони здоров'я України : дисертація на здобуття наукового ступеня доктора філософії
(2025) Туряниця, Соломія; Юрочко, Тетяна
Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора філософії присвячена теоретичному обґрунтуванню та розробці методичних положень щодо удосконалення системи удосконалення управління екологічними ресурсами в закладах охорони здоров’я України. Основні теоретичні положення і висновки дисертації доведено до рівня конкретних рекомендацій, які сприятимуть удосконаленню підготовки керівників закладів охорони здоров’я України, а також покращення управління екологічними ресурсами на рівні закладу охорони здоров’я. Для досягнення цілей дисертаційного дослідження було досліджено теоретичні основи управління екологічними ресурсами в закладах охорони здоров’я, що стосується екологічних ресурсів у закладах охорони здоров’я. За допомогою синтезу, абстрагування, узагальнення, бібліосемантичного та системного аналізу було визначено основні ресурси, що мають вплив на здоров’я зацікавлених осіб закладу охорони здоров’я: персоналу, пацієнтів і відвідувачів лікарні. Крім того показано, як заклад охорони здоров’я впливає на якість зовнішнього навколишнього середовища. Вперше розроблено структуру використання та взаємозв'язків екологічних ресурсів в закладах охорони здоров'я. Це дає змогу створити цілісне уявлення про екологічні ресурси та їх взаємодію з можливістю прогнозувати каскадний вплив управлінських рішень. Представлено результати аналізу впливу функціонування системи охорони здоров’я на навколишнє середовище в Сполучених Штатах Америки, країнах Європи та Азії, а саме: кількість спожитої води та якість скидів, кількість утворених відходів, вуглецевий слід внаслідок їхньої діяльності, тощо. Було встановлено, що система охорони здоров’я, як стратегічна галузь, функціонує, створюючи значне навантаження на навколишнє середовище. Рівні забруднення залежать від економічного розвитку країни та принципів організації системи охорони здоров’я. Узагальнення здійснено за кожним екологічним ресурсом та представлено блоково за кожним з них. Частково розглянуто питання фінансових витрат на споживання та використання природних ресурсів. Оскільки ресурсозбереження має на меті раціональне їх використання, результатом є також збереження фінансових ресурсів для подальшого використання на оптимізацію та удосконалення ресурсозберігаючих технологій. Виявлено низку розбіжностей у використанні термінології, та відсутність ключових визначень у сфері управління екологічними ресурсами в закладах охорони здоров’я. Результати дисертаційного дослідження дозволили запропонувати авторські визначення понять «екологічні ресурси», «управління екологічними ресурсами» та «екологічні ресурси закладів охорони здоров'я». Це розширює понятійно-категоріальний апарат для концептуалізації нових напрямків досліджень та гармонізації практичної діяльності. Аналіз міжнародного досвіду ідентифікував відсутність цілісних систем управління екологічними ресурсами в закладах охорони здоров'я. Виявлено існування ефективних підходів до управління окремими екологічними ресурсами, які можна використовувати в Україні як приклад кращих практик. Обґрунтовано, що основою для якісного управління екологічними ресурсами є системний підхід, чітка постановка цілей, донесення їх до колективу та компетентність залучених осіб. Під час визначення рівня потреби в удосконаленні системи управління екологічними ресурсами в закладах охорони здоров’я України, було опитано 2114 респондентів методом анкетування. Статистичним методом встановлено, що громадськість має високу обізнаність та зацікавленість в екологізації закладів охорони здоров’я. Населення Харківської області, навіть в умовах близькості до військових дій та щоденної руйнації інфраструктур, проявляє стурбованість у питаннях управління екологічними ресурсами в закладах охорони здоров’я. Населення вважає, що діяльності керівництва стосовно управління ЕР є недостатньою. Окрім того, людям бракує інформації, щодо фактичної якості середовища всередині та ззовні лікарні. Результати дослідження демонструють наявність суспільного запиту на екологізацію закладів охорони здоров'я в Україні, що може стати важливим фактором для досягнення Цілей сталого розвитку та підтримки євроінтеграційних процесів. Таким чином подальшого розвитку набув інструмент моніторингу поведінки, сприйняття ризиків і дезінформації Всесвітньої організації охорони здоров'я для оцінки зацікавлення громадськості в раціональному управлінні якістю води, повітря та відходами, енергозбереженні в закладах охорони здоров’я. В ході контент-аналізу освітніх стандартів та магістерських програм підготовки спеціалістів, які мають право займати керівні посади в закладі охорони здоров’я України, щодо включення питань управління екологічними ресурсами виявлено дисбаланс в частині формування лідерських компетенцій. Зокрема: високе охоплення компетенцій проектного управління та командної роботи та низька увага до компетенцій автономної роботи та саморозвитку. Відзначено критичну недостатність екологічного компоненту в освітніх стандартах та галузеву нерівномірність екологічної підготовки за спеціальностями, випускники яких мають право керувати закладом охорони здоров’я України. Результат контент-аналізу магістерських програм показав значні диспропорції в питаннях екологічної підготовки магістрів, що призводить до формування різного рівня екологічної компетентності майбутніх керівників закладів охорони здоров’я. Залежно від базової спеціальності, фахівці матимуть неоднакове сприйняття та розуміння екологічних викликів і стратегій їх розв'язання. Зважаючи на низку сучасних викликів, а саме: руйнування інфраструктури, воєнні дії, що забруднюють навколишнє середовище та ускладнюють логістику, перепріоритизацію основних напрямків діяльності закладів охорони здоров’я, екологізація може стати елементом посилення безпеки здоров’я. Побудова потенціалу системи охорони здоров’я у відповідь на виклики надзвичайних ситуацій повинна будуватись на інструментах управління, які окреслені в підходах до сталого розвитку, як такі, що мінімізують вплив на навколишнє середовище та здоров’я людей. Окрім того євроінтеграційні кроки України передбачають рух до виконання Цілей сталого розвитку, що також накладає певні повноваження стосовно екологічності діяльності організацій та підходів до управління. Дослідження програм Спеціалізації за спеціальністю «Організація і управління в охороні здоров’я», щодо включення питань управління екологічними ресурсами показало, що ці програми характеризуються несистемним висвітленням екологічних питань та обмеженим вивченням міжнародних стандартів управління ЕР. Під час вивчення систему використання та структури екологічних ресурсів в закладах охорони здоров’я України ідентифіковано численні взаємозв'язки та взаємозалежності між компонентами структури екологічних ресурсів закладів охорони здоров'я. Встановлено, що вплив на один ресурс неминуче зумовлює зміни для інших. Обґрунтовано, що досягнення ефективності в управління ЕР вимагає комплексного, інтегрованого, системного підходу, що базуватиметься на розумінні процесів та врахуванні довгострокових наслідків на навколишнє середовище та здоров'я людей.. Узагальнення організаційної структури управління екологічними ресурсами в закладах охорони здоров'я України показало, що управління екологічними ресурсами в закладах охорони здоров'я України має переважно санітарно-гігієнічне та протиепідемічне спрямування. Зафіксовано його розпорошеність в загальній системі менеджменту закладу між різними підрозділами та посадовими особами та відсутність єдиної вертикалі. Це дало змогу запропонувати напрями удосконалення системи управління екологічними ресурсами в закладах охорони здоров'я, що дозволяє покращити розподіл функцій, підвищити ефективність управлінських процесів та оптимізувати ресурсне забезпечення закладу. Також запропоновано напрями удосконалення завдань та обов'язків керівника закладу охорони здоров'я в частині управління екологічними ресурсами, що створить основу для розробки посадових інструкцій та функціональних обов'язків, стандартизує вимоги до компетенцій керівників у сфері управління екологічними ресурсами. У підсумку, на основі результатів дослідження з використанням комбінування якісних та кількісних методів, було запропоновано науково-обґрунтовані рекомендації щодо напрямів удосконалення системи управління екологічними ресурсами в закладах охорони здоров’я. Запропоновано посилити завдання та обов’язки керівника закладу охорони здоров’я в частині управління екологічними ресурсами та включити вимоги щодо управління екологічними ресурсами до обов'язкових компонентів при отриманні фінансування пакетів медичних послуг Було визначено необхідність структурувати процеси управління екологічними ресурсами в системі менеджменту закладів охорони здоров’я, визначивши чітку взаємодію структурних підрозділів та відповідальних осіб. Питання управління екологічними ресурсами в закладах охорони здоров’я рекомендовано включити в структуру професійних стандартів, які будуть гармонізувати освітні стандарти та навчальні програми. Також набули подальшого розвитку навчальні програми підготовки та безперервного професійного розвитку керівників закладів охорони здоров'я в частині включення питань з управління екологічними ресурсами. Результати дослідження можуть бути використані на рівні закладів охорони здоров'я для формування системи управління екологічними ресурсами, розробки внутрішніх нормативних документів щодо розподілу відповідальності та функцій в системі управління екологічними ресурсами, створення стратегій раціонального використання ресурсів та поводження з відходами. Також на рівні закладів вищої освіти та післядипломної освіти для вдосконалення навчальних програм підготовки майбутніх керівників закладів охорони здоров'я з включенням екологічних освітніх компонентів, розробки спеціалізованих курсів та тренінгів з управління екологічними ресурсами в закладах охорони здоров’я. Окрім того на рівні органів державної влади для удосконалення систем управління екологічними ресурсами, через розширення функцій та включення вимог екологічного спрямування до кваліфікаційних характеристик та професійних стандартів керівників закладів охорони здоров’я.
Олицька ординація у 1586-1629 роках: фундація, структура, механізм функціонування : дисертація на здобуття наукового ступеня доктора філософії
(2025) Стафійчук, Маргарита; Тесленко, Ігор
У фокусі дослідження перебуває Олицька ординація останньої чверті XVI – першої третини XVII століття. Попри відсутність ґрунтовних спеціалізованих досліджень, присвячених Олицькій ординації часів порядкування перших трьох олицьких ординатів – жмудського старости Станіслава на прізвисько “Побожний” (1559-1599), Миколая-Криштофа (1589- 1614) та великого канцлера литовського Альбрихта-Станіслава (1593-1656) опрацьований комплекс джерел та історіографії дозволив відповісти на основні питання щодо фундації, структури, та функціонування цього маєткового комплексу. Олицька гілка князів Радзивилів належала до одного із найвпливовіших родів спершу Великого князівства Литовського, а потім Речі Посполитої. Вони були чужинцями на Волині, однак у першій половині XVI століття їм вдалося туди проникнути, і закріпитися фізично і символічно у територіальному просторі регіону завдяки вдалій шлюбній політиці, зв’язкам на монаршому дворі та успішній політичній кар’єрі. Усі представники олицької гілки династії Радзивилів відносно малодосліджені в історіографії. Перший олицький ординат князь Станіслав “Побожний” більше відомий своєї харитативною (на користь католицької церкви), аніж політичною діяльністю; найбільше дослідницьких проблем пов’язано із його старшим сином і другим олицьким ординатом – Миколаєм- Криштофом, оскільки він помер до того, як устиг розпочати політичне чи особисте життя, що значно скорочує список потенційних джерел для дослідження його діяльності. Утім, і про третього представника олицької гілки Радзивилів ордината Альбрихта-Станіслава спеціальних праць маємо обмаль, попри те, що як великий литовський канцлер, князь постійно перебував в епіцентрі політичного життя Речі Посполитої. Чи не найменш вивченими є сюжети, дотичні землеволодінь та клієнтарно-патрональних систем, вибудованих цими магнатами. У даній роботі вперше комплексно проаналізовано та представлено низку дослідницьких питань, пов’язаних із Олицькою ординацією. Утворена Радзивилами в 1586 році, вона була першим маєтковим комплексом у Речі Посполитій із таким юридичним статусом, що зміг успішно проіснувати тривалий час. Метою створення ординації, або майорату було намагання запобігти подрібненню латифундій унаслідок їх успадкування, а також відчуженню володінь унаслідок продажу чи закладення значної частини маєтків. На момент утворення ординації до неї належали розлогі володіння на території Луцького і Кременецького повітів Волинського воєводства, та кілька менших анклавів у складі Мінського, Новогородського та Віленського воєводства Речі Посполитої. Сьогодні це територія Волинської та Рівненської області України і Гродненської та Мінської областей Білорусі. За період від 1586 по 1629 рік внутрішня структура Олицької ординації кілька разів зазнавала змін. Але, загалом, помітна тенденція, коли власники комплексу не скуповували землі задля розширення ядра володінь, але, в силу певних причин, продали частину його території, а саме Радивилівську волость на кордоні Волинського і Руського воєводств. Таким чином, була порушена фундаментальна заборона на відчуження земель ординації – наріжний камінь її існування, закон, що мав забезпечити майнову потужність роду. Водночас, наприкінці XVI і в перші десятиліття XVII ст. відбувалася активна колонізація тих частин ординації, які в попередній період лежали в пустці. Аналізовані джерела показують, що олицькі Радзивили вкладали значні гроші у розбудову своїх волинських володінь, і завдяки цьому на раніше неосвоєній периферії почали з’являтися нові поселення, у тому числі й міського типу. Завдяки фіскальним джерелам останньої чверті XVI – першої третини XVII століття вдалося вперше охарактеризувати стан залюднення маєтків Олицької ординації цього періоду, а також основі засади функціонування його господарського комплексу. Утім, фіскальні матеріали збереглися не за всі роки, а представлені у них цифрові показники наведені в різних одиницях вимірювання і з різним ступенем деталізації, що суттєво ускладнює інтерпретацію і вимагає залучення до роботи актових джерел (зокрема, судових книг земських та ґродських судів Волинського воєводства). Також, завдяки залученню архівних матеріалів іноземних установ, було вперше охарактеризовано структуру маєтків Олицької ординації на території Великого князівства Литовського. Результати проведеного дослідження проілюстровані на мапах у відповідних додатках. Щодо системи управління Олицькою ординацією, то в Олицькій та Радивилівській волостях було реконструйовано персональний склад, функції та обставини утворення двох владних систем міського самоуправління та замкового уряду (управителів або намісників князівських маєтків). У характерній для приватних міст традиції, попри наявність маґдебурзького права, обрання на управлінські позиції в маґістрат залежало від волі патрона. Також було проаналізовано шляхи кар’єрного зростання для представників обох груп урядників та виявлено певні закономірні тенденції цього процесу. Олицькі Радзивили сформували розгалужену клієнтарно-патрональну систему, що діяла як у межах Олицької ординації, так і поза нею. За відсутності іншого джерельного матеріалу персональний склад клієнтели перших олицьких ординатів було реконструйовано за матеріалами актових книг Волинського воєводства та приватної кореспонденції. Виявлено, що пріоритетне становище у свиті Радзивилів займали “старі”, спадкові слуги, які поколіннями виявляли відданість дому, і за це отримували особливу опіку магнатів у вигляді розширення їхніх ленних володінь (“вислуг”) або призначення адміністраторами маєткових комплексів (до них належали зокрема Гораїни, Клюсовські, Кобильські, Ледуховські, Сахновичі, Сосницькі, Станішевські). Утім, до клієнтели першої гілки олицьких ординатів регулярно приймалися й нові агенти. Спроба приблизної класифікації цієї спільноти відповідно до функцій та послуг, які вона виконувала на користь магнатів (“приятелі”, дворяни, урядники ґродських судів, урядники маєтків Олицької ординації, юристи та слуги, заанґажовані до судових справ, зем’яни та інші служебники), продемонструвала складність мережі зв’язків між патроном та його агентами. У роботі розглядаються приклади взаємодії між патроном і членами його клієнтели, а також контакти між окремими представниками “групи підтримки” магнатів, які через укладення майнових контрактів і встановлення шлюбних зв’язків додатково зміцнювали спільноту осіб, що перебували на службі дому. У результаті проробленої роботи вдалося вперше комплексно дослідити низку питань, пов’язаних із утворенням та функціонуванням Олицької ординації і клієнтарно-патрональних системи, сформованої довкола неї. Особливий ординатський статус володінь жмудського старости Станіслава Радзивила “Побожного” і його синів, схоже, позначився лише на механізмі їх спадкування, тоді як за принципами формування, землевпорядкування й управління ці латифундії були подібними до типових маєткових комплексів інших магнатських родів. Таким чином, представлене у цій роботі перше комплексне дослідження Олицької ординації початкового періоду її існування розширює базу для порівнянь, поглиблює наші знання про магнатерію Речі Посполитої у перші десятиліття після Люблінської унії та відкриває потенційні можливості для подальших компаративних досліджень про ординації ранньомодерного періоду на теренах польсько-литовської держави. Робота складається зі вступу, чотирьох розділів, поділених на 9 підрозділів, загальних висновків, списку використаних джерел і 13 додатків (схем, ілюстрацій, таблиць, укладених за матеріалами фіскальних документів Волинського воєводства другої половини XVI століття, представленням реконструйованого складу олицьких міських та замкових урядів, а також повним списком князівської клієнтели, та карт, із детальною локалізацією володінь олицьких ординатів на території Волинського, Мінського, Новогородського та Віленського воєводства Речі Посполитої).
Експресивність стійкості до борошнистої роси у інтрогресивних лініях пшениці м'якої : дисертація на здобуття наукового ступеня доктора філософії
(2025) Плигун, Вікторія; Антонюк, Максим
У дисертаційному дослідженні описано прояв стійкості у гібридного рослинного матеріалу, отриманого через інтрогресивну гібридизацію з залученням генетичного матеріалу ліній-похідних амфідиплоїдів (ААВВХХ), які мають геноми диплоїдних дикорослих видів (ХХ) та субгеноми А та В пшениці м’якої Аврора (ААВВDD). У роботі використано лінії Авротіки (ААВВТТ), Авродесу (ААВВSS), Аврозису (ААВВSshSsh) та Авролати (ААВВUU). Останній геном амфідиплоїдів походить від Amblyopyrum muticum Boiss. (van Slageren) (Aegilops mutica Boiss), Aegilops speltoides, Aegilops sharonensis, Aegilops umbellulata, відповідно. З використанням інтрогресивних ліній та низки сортів пшениці м’якої отримані популяції, які розщеплюються за дослідною ознакою у трьох поколіннях (F1-3). Схрещували контрастні генотипи – стійкі лінії та сорти, які уражуються патогеном. Гібриди отримані за різних напрямків схрещувань – прямого (інтрогресивна лінія була материнською рослиною) та зворотного (лінія була донором пилку для запилення сорту). Одні з гібридів, отримані через запилення стійких гібридів F2 сортом, який міг бути відмінний від того, з яким отримано материнську рослину F1. Отриманий рослинний матеріал оцінювали у польових умовах та добирали для вивчення за структурою генів ті рослини, що зберігають ознаку у поколіннях. Оцінено рослинний матеріал за ознакою стійкості – батьківські генотипи та гібриди. Серед доступних у біологічній базі даних GenBank відібрано сиквенси шести генів стійкості до борошнистої роси: Pm2, Pm3, Pm4b, Pm8, Pm21, Pm24, Pm41. Серед перерахованих, для Pm2, Pm3 та Pm24 знайдено декілька сиквенсів. В межах кожного з генів ідентифіковані відмінності: інсерції / делеції (одно-, двонуклеотидні), транзиції та трансверсії. Серед кодувальних ділянок, які мають гени, найбільше варіюють LRR кодувальні частини у Pm3. Наявність таких варіацій може впливати на амінокислотний склад білків. Ідентифікована різниця між послідовностями в межах кожного з генів є статистично недостовірною (р<0,05), що було доведено через розрахунок критерію Колмогорова – Смірнова (для Pm24) та критерію нуклеотидної різноманітності Тадзіми (для Pm2, Pm3). Проте варіювання нуклеотидного складу генів може впливати на амінокислотний склад білків стійкості та їхнє функціонування. З використанням послідовностей перерахованих генів та проведеного біоінформатичного аналізу створено 20 пар праймерів до консервативних послідовностей Pm, які кодують: Rx N-термінальний, С2, протеїнкіназоподібний, NB-ARC домени, повтори, багаті на лейцин, рослинну С-кінцеву фосфорибозилтрансферазу, каталітичний домен серин / треонінової кінази інтерлейкін-1 асоційованої рецептор-асоційованої кінази (serine/threonine kinase interleukin-1 receptor associated kinase, STKc-IRAK). Відслідковано наявність послідовностей геному, які можна пов’язати зі стійкістю, за допомогою ділянок генів стійкості, які використовували як маркерні. Проаналізовані батьківські генотипи (амфідиплоїди, лінії та сорти) з метою пошуку поліморфізму за послідовностями генів стійкості. Припускаємо, що джерелом бажаної ознаки є послідовності геному диплоїдного виду або ж ці ділянки опосередковано впливатимуть на резистентність – мають позитивний ефект на прояв дії генів, які мають пшеничні геноми. Тому вивчали і амфідиплоїди за структурою генів стійкості, щоб визначати які ділянки вони мають та які ділянки отримають генотипи, створені за їхньої участі. Для вивчення рослинного матеріалу використовували два підходи. Під час першого – аналізували з використанням праймерів, створених до Pm. Під час другого підходу послуговувалися методикою поліморфізму аналогів стійкості (RGAP), оскільки вона дозволяє виявляти ділянки геномів, притаманні для генів стійкості. Для RGAP використовували дев’ять праймерів до послідовностей генів стійкості до цист нематод у гексаплоїдної пшениці (ген Cre3), Xanthomonas oryzae pv. oryzae у рису (ген Xa21), Pseudomonas syringae у арабідопсису (ген RPS2). Праймери були комплементарні до ділянок, які кодують повтори, багаті на лейцин та кіназні домени. Ці праймери комбінували у пари, так, що в одній парі могли опинитись праймери до різних кодувальних ділянок, різних генів стійкості, одночасно два правих чи два лівих праймера. В складі геномів ідентифіковано ділянки, характерні для генів Pm2, Pm3, Pm4b, Pm8, Pm21, Pm41. Послідовності Pm24 не виявлено. Сиксенс, розміщений у базі даних, отриманий з китайського місцевого зразку, тому ген може бути відсутній у рослин з європейської частини континенту або ж послідовності, до яких створені праймери, зазнали змін. Мінливість за дослідними ділянками була у наявності або відсутності конкретної ділянки у геномі. Найбільшу варіабельність отримано з праймерами, які створені до LRR- кодувальних послідовностей Pm3, що узгоджується з літературними даними та проведеним біоінформатичним дослідженням сиквенсів. В цьому випадку поліморфізм полягав у присутності / відсутності мінорних компонентів у електрофоретичному спектрі, які мали більшу рухливість у електричному полі, порівняно з основним компонентом. Послідовності перелічених генів виявлені у складі як стійких, так і уражених генотипів. З використанням методики RGAP отримано багатокомпонентні та поліморфні спектри. Різниця між генотипами знайдена з використанням праймерів до послідовностей, які кодують лейцинові повтори, домен NB-ARC, домен з протеїнкіназною активністю. Через аналіз контрастних генотипів за молекулярною організацією генів стійкості, за представленістю цільових ділянок були відібрані комбінації праймерів, які дозволили відрізнити батьківські генотипи та в подальшому аналізувати гібридні популяції, створені за їхньою участю. Показано, що інтрогресивні лінії відрізняються за кількістю електрофоретичних компонентів від Авротіки. Спектри лінії мають більшу кількість компонентів. Це може свідчити про різну кількість послідовностей геному Т, які отримали лінії, або перебудовами пшеничних субгеномів, які міг викликати чужинний хроматин. Відмінність у спектрах Авротіки та ліній не впливає на опірність патогенові. З метою збільшення інструментальної бази для дослідження рослин об’єднували у пари праймери, створені до Pm, як це робили при використанні техніки поліморфізму аналогів генів стійкості. Оскільки була знайдена різниця між генотипами з праймерами, створеними до ділянок, які кодують LRR, нуклеотидозв’язувальний домен та кіназні домени, то створювали пари так, щоб хоча би один з праймерів був створений до цих ділянок. Такий підхід дозволив ідентифікувати варіабельність за ділянками, характерними для гена Pm2. Через поєднання технік аналізу поліморфізму аналогів генів стійкості та групового аналізу популяцій вивчали популяції, які розщеплюються за дослідною ознакою. Гібриди, об’єднували у групи, базуючись на їхньому спільному походженні – інтрогресивній лінії, з якою отримано гібриди. Аналізували дві контрастні групи. В одну групу об’єднували ДНК від стійких генотипів (ліній, стійких гібридів), в іншу – від чутливих (сортів, чутливих гібридів). Отримали три покоління гібридів, частина з яких втрачала стійкість у поколіннях, тому ДНК від таких рослин не включали в групи. З рослинним матеріалом, який потенційно може мати генетичний матеріал від Авродесу, між контрастними групами знайдена варіабельність з праймерами, створеними до LRR. У випадку Аврозису та Авротіки – з NB-ARC та праймерами до ділянок, які кодують домени з протеїнкіназною активністю. Поведінку хроматину чужинного походження та його вплив на пшеничний геном було вивчено і під час мейотичного поділу, який визначає, який хроматин потрапить до складу гамет, які залучаються у запилення. Так само впливатиме і поєднання гамет. Наявність інтрогресій під час вивчення чавлених препаратів материнських клітин пилку спостерігали як наявність хромосомних асоціацій відмінних від закритих біваленентів – унівалентів, відкритих бівалентів та мультивалентів (тривалентів та квадривалентів). Сорти пшениці м’якої є цитологічно стабільними, у складі метафазної пластинки мають 21 закритий бівалент. МКП сорту пшениці м’якої Аврора могли утворювати 1-2 відкритих біваленти через наявність житньої транслокації 1BL·1RS у геномі сорту. МКП Авротіки мали всі згадані типи хромосом, проте така їхня поведінка у мейозі не впливає на прояв ознаки на рівні рослини. Поєднання в одному геномі інтрогресованого хроматину та пшеничного може впливати на кон’югацію між гомологічними ділянками, так що втрачатиметься не тільки хроматин чужинного походження. Спостерігали утворення хромосомних мостів, мікроядер, які, як і хромосоми, які не є бівалентами, будуть відставати під час руху до полюсів та можуть дати початок мікроядрам. Утворювалися і фрагменти хромосом. Відхилення від нормального поділу може бути через відсутність гомологічних ділянок між хромосомами. Мікроядра спостерігали на різних стадіях першого та другого поділу. На цитологічну стабільність впливає напрямок схрещування – гібриди, в яких материнскою рослиною була інтрогресивна лінія, мають більшу кількість мікроядер у тетрадах, порівняно з реципроками. Хроматин, який відходить від загальної хромосомної маси буде втрачений під час поділу, що спостерігали на стадії тетрад – частина мікроядер відокремлювалася разом з цитоплазмою. Можливо, так відбувається стабілізація гібридного геному. Вивчення рослинного матеріалу з інтрогресіями проведено через молекулярний аналіз генотипів за консервативними послідовностями, характерними для генів стійкості до патогенів та через аналіз поведінки хромосом у гібридних геномах. Поєднання молекулярного та цитологічного підходів забезпечило вивчення, як соматичної частини рослини через аналіз нуклеотидних послідовностей, так і генеративної (вивчення мейозу). Спостереження кон’югації хромосом у мейозі дозволило прослідкувати поведінку хроматину різного походження, об’єднаного у одному геномі. В подальшому це дозволить поєднати результати, отримані через вивчення нуклеотидних послідовностей генів стійкості та визначати, чи є вони у складі основних ядер клітин, які проходять поділ, чи елімінуються.
Повсякденність дорослого населення з інвалідністю під час російського повномасштабного вторгнення в Україну : дисертація на здобуття наукового ступеня доктора філософії
(2025) Лавренюк, Софія; Мажак, Ірина
У дисертаційній роботі вирішене важливе наукове завдання, присвячене вивченню повсякденності дорослого населення з інвалідністю в умовах російського повномасштабного вторгнення в Україну. Дослідження фокусується на трансформації повсякденності під впливом структурних та соціальних бар’єрів, суб’єктивного стресу та стратегій його подолання, із врахуванням досвіду як цивільних осіб, що мали вроджену та набуту інвалідність до війни, так і ветеранів та ветеранок з пораненням. Актуальність зумовлена нестачею комплексного міждисциплінарного підходу до вивчення інвалідності в умовах війни, обмеженістю емпіричних даних щодо повсякденності людей з інвалідністю, а також необхідністю впровадження правозахисної моделі інвалідності у практики державної підтримки. Наукова новизна роботи полягає в тому, що вперше встановлено структуру та зміст повсякденних практик людей з інвалідністю в умовах війни; розроблено авторський прототип оцінки якості повсякденності людьми з інвалідністю під час війни; застосовано соціально-екологічний підхід для інтеграції емпіричних даних дослідження на мікро- (індивідуальний, міжособистісний), мезо- (громадський) та макро- (інституційний, політичний) рівнях повсякденності під час війни; запропоновано типологію стратегій подолання стресу; виявлено зв’язок між структурними бар’єрами, суб’єктивним стресом і обраними стратегіями подолання стресу. У першому розділі дисертаційного дослідження здійснено критичний аналіз теоретичних підходів до визначення поняття інвалідності, моделей інвалідності, нормативно-правової бази та соціальних політик щодо людей з інвалідністю та ветеранів/ок, окреслено типові дослідження аспектів повсякденності в контексті структурних нерівностей; а також застосування соціально-екологічного підходу в дослідженнях інвалідності. У другому розділі дисертаційного дослідження розглянуті теоретичні підходи у вивченні повсякденності, структури та трансформації повсякденності в контексті кризових ситуацій, а також здійснено систематичний огляд емпіричних наукових досліджень, що вивчають суб’єктивний стрес та стратегії подолання людей з інвалідністю. У третьому розділі дисертаційного дослідження обґрунтовано методологічні засади змішаного підходу: якісна частина реалізована через інтерпретативний феноменологічний аналіз 51 напівструктурованого інтерв’ю (4 хвилі), що дозволило виявити глибинні переживання у повсякденності, зокрема бар’єрів, змін у тілесності, повсякденних ритуалах і виокремлено стратегії подолання стресу під час війни. Кількісна частина реалізована через онлайн-опитування 134 людей з інвалідністю, яка включала 10 авторських питань, 2 питання суб'єктивної оцінки фізичного та психічного здоров’я рекомендовані ВООЗ, авторську п’яти факторну шкалу оцінки суб’єктивної якості повсякденності під час війни людьми з інвалідністю, шкалу оцінки суб’єктивного стресу PSS-14 (Cohen et al., 1983), стратегій подолання стресу Brief-COPE (Carver, 1997) та соціально-демографічний блок. А також представлено результати емпіричного аналізу, які охоплюють досвід людей з інвалідністю "до" та "під час" повномасштабного вторгнення. У результаті аналізу виявлено повсякденні бар’єри у працевлаштуванні; проаналізовано перспективу зацікавлених сторін у аспекті працевлаштування; визначено структуру та практики повсякденності людей з інвалідністю під час війни; здійснено кейс-стаді досвіду ветеранів та ветеранок з пораненням після повернення до цивільного життя; проаналізовано трансформацію повсякденності внаслідок війни; представлено результати кількісного аналізу суб'єктивної оцінки якості повсякденності під час війни, самооцінки суб’єктивного стресу, а також аналіз обраних стратегій подолання стресу. Результати якісницького та кількісного компонентів дисертаційного дослідження інтегровано з застосуванням соціально-екологічного підходу, що дозволило виявити багаторівневу структуру підтримки та дозволили сформулювати рекомендації для зацікавлених сторін. На основі емпіричних знахідок виявлені нові наукові положення, які виносяться на захист. Так, вперше: (1) застосовано соціально-екологічний підхід у вигляді моделі для інтеграції якісницьких та кількісних емпіричних даних дослідження повсякденності дорослого населення з інвалідністю під час війни, яка включає мікро- (індивідуальний, міжособистісний), мезо- (громадський) та макрорівні (інституційний та політичний) та демонструє їх наповнення. Такий підхід сприяв глибшому осмисленню адаптації в умовах війни та може слугувати підґрунтям для ширшого впровадження правозахисної моделі інвалідності, яка охоплює всі рівні взаємодії та сприяє усвідомленню необхідності впровадження підтримки в умовах війни; (2) виявлено структуру повсякденності дорослих людей з інвалідністю в умовах російського повномасштабного вторгнення в Україну, яка охоплює як цивільне населення, так і ветеранів/ок із пораненнями. Структуру повсякденності становлять такі взаємопов’язані сфери: просторова та архітектурна доступність, що охоплює практики орієнтації в міському середовищі, доступу до укриттів, користування транспортом та можливості евакуації; доступ до ринку праці, який визначається рівнем адаптації робочих місць, упередженим ставленням роботодавців тощо; соціальна залученість та доступ до дозвілля, що включає підтримання соціальних зв’язків, участь у культурних практиках і можливість відпочинку; доступ до медичних і кризових послуг (медикаментів, реабілітації, екстреної допомоги, а також державних механізмів підтримки). Для ветеранів/ок з пораненнями структура повсякденності має відповідні характеристики, але додається ще сенсове навантаження, зокрема: зміна тілесності; переосмислення власної суб’єктності, професійної ідентичності та ролі у суспільстві поза військовим досвідом тощо; (3) створено та обґрунтовано класифікацію бар’єрів у повсякденності людей з інвалідністю до війни. На основі якісного аналізу напівструктурованих інтерв’ю встановлено п’ять основних груп бар’єрів: просторові (транспортна, архітектурна та загальна недоступність), інституційні (недоступність державних сервісів, складнощі з документами), законодавчі (використання складної мови, незрозумілість нормативно-правової бази для усіх зацікавлених сторін, фрагментарність та неузгодженість між законами); соціальні (ізоляція, стигматизація, дискримінація); суб’єктивні (власна мотивація та зацікавленість в активній громадській участі); (4) виокремлено трансформації повсякденності людей з інвалідністю під впливом повномасштабної війни, які проявляються в попередньо визначеній структурі повсякденності до війни та під час і виражені в таких аспектах: зміна функцій простору; ускладнена мобільність, втрата звичної орієнтації у просторі; об'єктивна втрата продуктивної зайнятості та суб'єктивна демотивація; потреба в нових навичках; погіршення стану здоров'я та тривалий стрес; посилився структурний бар’єр у вигляді неадаптованості медичних процедур до реального стану людини; ризики, пов’язані з фізичною безпекою при взаємодії з інституціями; залежність від інших при доступі до ресурсів, втрата сталих соціальних контактів, посилення просторової й емоційної ізоляції; поява нових ситуативних форм взаємодії; відсутність інституційної підтримки соціальної участі; (5) створено і протестовано 5- ти факторну авторську шкалу суб’єктивної оцінки якості повсякденності під час війни людьми з інвалідністю, яка складається з п’яти факторів: мобільність, піклування про себе, соціальна захищеність, продуктивна зайнятість, суспільна залученість; (6) на основі емпіричного дослідження з'ясовано психоемоційний стан дорослих людей з інвалідністю в умовах війни в Україні. Застосування феноменологічного підходу дозволило виявити, що психоемоційні переживання цієї групи безпосередньо пов’язані не лише з бойовими діями, а й з хронічною нестачею доступу до медичних, соціальних та інфраструктурних ресурсів, що поглиблює вразливість і відчуття ізоляції; (7) визначено типологію стратегій подолання стресу серед людей з інвалідністю в умовах повномасштабної війни, що охоплює як активні, так і пасивні форми реагування на психоемоційне навантаження. Зокрема, типологія включає такі стратегії: колективні (спільні активності, волонтерство), соціальної злученості (підтримку стосунків з близькими, належність до спільноти), втручання (звернення по допомогу), рутинно-структурні (робота, навчання, домашня зайнятість), саморегуляції (щоденні ритуали, сенсорне заспокоєння, творче вираження) та ігнорування (самодіагностиці, перевантаженні себе справами, очікувань, що стан «пройде самостійно»; (8) проведено систематичний пошук (PRISMA, SPIDER) та критичний огляд емпіричних досліджень щодо суб’єктивного стресу та стратегій його подолання серед людей з інвалідністю, що підтвердили: високий рівень суб’єктивного стресу зумовленого як структурними бар’єрами та стигматизацією, так і впливом кризових ситуацій (на прикладі пандемії та війни); ефективність у подоланні стресу адаптивних стратегій подолання стресу, та натомість неефективність дезадаптивних стратегій, що сприяють поглибленню психологічної вразливості; кореляцію між рівнем суб’єктивного стресу та вибором стратегій подолання, та визначення стійкості як головного чинника ефективного подолання стресу в умовах тривалої небезпеки або системної нестабільності; Таким чином, дисертаційна робота розкриває складну динаміку повсякденності дорослих людей з інвалідністю під час війни та робить вагомий внесок у розвиток соціології інвалідності, зокрема через поєднання інтерпретативно феноменологічного підходу у якісницькій частині, кількісного виміру та впливів повсякденності під час війни на суб’єктивну оцінку стресу та вибору стратегій його подолання. Практичні результати дослідження можуть бути використані для розробки політик підтримки, кризових протоколів, адвокаційних кампаній, програм інклюзивного відновлення та розбудови безбар’єрного суспільства.
Методологія нюансу в проєкті "Нейтральне" (1978) Ролана Барта і її застосування в дослідженнях культури : дисертація на здобуття наукового ступеня доктора філософії
(2025) Дорошенко, Анфіса; Брюховецька, Ольга
У дисертаційній роботі обґрунтовано теоретичне й практичне значення нюансу для відомого теоретика культури Ролана Жерара Барта (1915–1980). Оскільки нюанс становив важливий компонент його інтелектуальних пошуків, сумнівів і намірів, предметом цієї розвідки визначено методологію нюансу — сукупність методів, підходів, діяльнісних форм і форм уваги, що ставить на перше місце нюанс, а також реалізує бажання жити відповідно до нюансів, як його розумів Р. Барт, допомагає втілити це бажання в різних культурних практиках, зокрема у практиці письма. У цьому дослідженні нюанс постає як концептуальна вісь розмислів Р. Барта, особливо в пізній період його життя (наприкінці 1970-х рр.). Нюанс у розумінні Р. Барта є позасистемним, має здатність вказувати на неважливість прямих зіткнень, виводити суб’єкта за межі часто грубих, агресивних, інсценованих з метою залякування та домінування протиставлень. Цей підхід суперечить тому, яку роль в мові виконує загальновживана фраза «але є нюанс»: її нерідко використовують для того, аби привернути увагу до заперечення наявного дискурсу, а також для акцентування протиріч і конфліктів, яких не позбавлені об’єкти культури. Ми дотримуємось власної гіпотези, яка полягає в тому, що методологія нюансу є особливим підходом Р. Барта до культури, який, попри антисистематичний характер думки Р. Барта, піддається системному аналізу. Культуру в цій розвідці трактовано в широкому антропологічному сенсі як спосіб життя спільноти, який включає не лише інтелектуальні та мистецькі здобутки, але й широке коло повсякденних практик. Таке розуміння культури ми беремо з розробок засновника Cultural studies Реймонда Вільямса. Він виділив три виміри культури: загальний процес інтелектуального й естетичного розвитку, певний спосіб життя групи чи періоду та мистецькі твори й практики, не зводячи культуру до якогось одного з цих вимірів. Культура, таким чином, постає як складне поле перетинів і накладань цих трьох вимірів. Це розуміння культури близьке Р. Барту, який сприймав її як активний, нюансований і багатовимірний процес, у якому суб’єкти беруть участь і який вони, відповідно до історичного та матеріального контекстів, відтворюють, формуючи та підтримуючи повсякденні практики, звичаї, цінності та зв’язки. Варто враховувати, що Р. Барт вважав літературу кодексом нюансів. Оскільки вона має виняткову дидактичну роль в опануванні тонких розрізнень та малих (тобто таких, що сприймаються як "незначні") відмінностей, нюанс має найтісніший зв’язок з практиками читання та письма. Однак у роботі доведено, що ці практики в розумінні Р. Барта згодом розширилась до культурних практик, практик комунікації, способів передачі мінливості афективних станів, ширше — до пошуку адекватного, себто уважного та незарозумілого, ставлення до співжиття. Концептуальним центром цього дослідження є курс "Le Neutre", який Р. Барт проводив у Collège de France з лютого до червня 1978 р. У курсі розглянуто тексти різного культурного походження й тематичного спрямування. "Le Neutre" представлено 23 фігурами — саме фігура є одиницею першого членування матеріалу курсу. Його проведення збіглось в часі з низкою важливих професійних і світоглядних трансформацій, що відбулись в житті теоретика й мали вплив на вибір фігур. Ми пропонуємо розглядати курс "Le Neutre" як частину хронологічно й тематично ширшого незавершеного проєкту — "Нейтральне". "Нейтральне", що нерідко називають "червоною ниткою" інтелектуальної роботи Р. Барта, охоплює різні тексти: у цьому дослідженні до переліку зараховано навіть такі віддалені в часі праці, як "Нульовий ступінь письма" ("Le Degré zéro de l’écriture") (1953) і "Camera lucid. Нотування фотографії" ("La Chambre claire. Note sur la photographie") (1980). "Нульовий ступінь" (винятковість цього тексту та поняття полягає в тому, що він сягає самого початку кар’єри Р. Барта, але з часом здійснює кілька "повернень" і ретрансляцій) є помічним для Р. Барта у вивченні механіки зняття на письмі стилістичних і художніх зайвостей (частовживаних тропів), дослідженні "прозорої" мови. Постаттю, з якою Р. Барт "звіряє" своє розуміння, стає французький письменник Альбер Камю, чий дебют "Сторонній" ("L’Étranger") (1942) звертається до тем випадковостей, суспільних очікувань і осуду, а також ототожнення автора й літературного героя. У романі А. Камю закладено важливе для «Нейтрального» розуміння письменника як людини, чиє переживання мови позначено саме проблематичністю мови, а не її глибиною, корисністю чи красою (її відповідністю літературному, себто жанровому, стилістичному чи іншому еталону). Після лінгвістичного повороту 1960-х рр. і відповідного повороту думки Р. Барта (початку його постструктуралістського періоду) увиразнилось значення "Нейтрального" в контексті термінологічних бінарностей і протилежностей позицій (інтелектуальних, політичних, етичних тощо). Уже в праці "Елементи семіології" ("Eléments de sémiologie") (1964) є згадка про нейтралізацію протиставлень, а також йдеться про існування «серійних парадигм», які не будуються на опозиціях. Ця думка пізніше присутня в праці "Система моди" ("Système de la mode") (1967). Наступне наближення до теми, співзвучне темам "S/Z" (1970), має наслідком те, що третій термін не розуміється Р. Бартом як синтез чи примирення опозиційних елементів. Тоді ж фантазії про "Нейтральне" Р. Барт торкається в "Імперії знаків" "L’Empire des signes») (1970), пропонуючи для неї нові виразні образи. У тексті "Ролан Барт про Ролана Барта" ("Roland Barthes par Roland Barthes") (1975) різні визначення "Нейтрального" знову змішуються під впливом посилення уваги до етичного виміру. Цінності, коливання, моральність та аморальність стають невід’ємними частинами проєкту. Про це також заявлено навесні 1977 р., наприкінці курсу "Як жити разом" ("Comment vivre ensemble"), який передує "Le Neutre". Р. Барт передбачає, що висловлене ним про метод і не-метод дозволяє переконатися в другорядності сюжету, відтак у майбутньому курсі йтиметься вже про практику відступів і право на відступи: ще до початку курсу "Le Neutre" ми дізнаємось, що в ньому "йтиметься про Етику". Нарешті, у "Camera lucida. Нотування фотографії" увага до "Нейтрального" супроводжується увагою до патосу дистанції й тиранії зображення. Проєкт "Нейтральне", до якого ми також зараховуємо тексти інтерпретаторів Р. Барта (представників літературних, філософських, візуальних, афективних, гендерних і квір-студій), має недогматичний характер. Окремі моменти курсу, сприйняті безпосередньо через його матеріал або запозичені з вторинних джерел, з’являються в різних дискурсах: арткритичному, артмедійному, художньому, кураторському та інших. Ці процеси потребують рефлексії, адже пов’язані з дослідницькими та соціокультурними треками й трендами, актуальностями й своєчасностями, до яких сам Р. Барт загалом ставився не надто довірливо. "Нейтральне" Р. Барта не тотожне неупередженості, незаангажованості та неактивності. Його етичний, полемічний, діяльнісний, парадоксальний і апоретичний виміри пов’язані з політичною та суспільною рекомпозицією епохи наприкінці 1970-х рр. Тоді Р. Барт розмірковував над можливостями людини бути в своєму часі, у свій власний, властивий лише їй, неконфронтаційний спосіб. Він переживав і осмислював фатальність насильства, викладав свій особливий погляд на зарозумілість, показував, які альтернативні форми відповіді та реакції можна використовувати в повсякденні, дотримуючись особистого етичного путівника життям: обирати між щирістю, ввічливістю, тактовністю, відступом тощо, але насамперед — намагатися жити відповідно до нюансів. У дослідженні береться до уваги те, що «Нейтральне» було трансформовано різними життєвими обставинами й складними особистими переживаннями автора: втратою матері, усвідомленням власної смертності, посиленням тиску інституційного та публічного визнання, зміною середовища викладання, появою нових захоплень, зміною повсякденних звичок, ритуалів і практик, дрібними побутовими інцидентами, подорожами, зустрічами з творами мистецтва тощо. Як висвітлено в цій роботі, "Нейтральне" не є позицією, натомість це тривалість або рух, супровідний певним ставленням, налаштуванням. "Нейтральне" — проєкт, відкритий до парадоксів, атопічності та утопічності, нездійсненності, незавершеності, невпевненості, але водночас він є важливим персональним дослідженням. Наукова новизна цієї розвідки полягає в реконструюванні методологічного виміру проєкту "Нейтральне" Р. Барта, який зосереджено довкола його розуміння нюансу. При цьому враховано скептичне ставлення Р. Барта до методології, зокрема і те, що в останні роки життя його дослідницька увага більше тяжіла до "антиметоду" або "ненаукового" методу. Нами виявлено та продемонстровано узгодженості, перегуки, суперечності та розриви в розумінні нюансу, літератури як джерела нюансів, а також письма як нюансування за Р. Бартом і його інтерпретаторами. Скрупульозний у питаннях, що стосуються мовних тактик, і схильний до творення неологізмів, Р. Барт запропонував назву науки про нюанси — діафорологію. Як продемонстровано в роботі, цим присвоєнням імені він частково нівелював методологічний аспект нюансу на користь його субстанціалізації. Діафора, це "ніцшеанське слово" за Р. Бартом, є одним із багатьох свідчень впливу на нього філософії Ф. Ніцше, неодноразово згадуваного в "Le Neutre". Діафора не є єдиним дотичним до нюансу поняттям, адже у Р. Барта діафорологія постає як наука не лише про нюанси, але й про муар(и). Муар, який бартознавці часто називають образом або метафорою тексту за Р. Бартом, насправді уможливлює вихід за межі простору лінгвістики, роботу з різними нетекстовими об’єктами (наприклад, фотографією), явищами (світловими, погодними тощо) та враженнями (до прикладу, від ольфакторного сприйняття). Часто радикально ототожнені або розглянуті в ізоляції один від одного, ці три ключові терміни, нюанс, муар і діафора, на нашу думку, мають різне функціональне значення. Тому, окрім виокремлення і реконструювання методологічного виміру проєкту "Нейтральне", нами запропоновано концептуальне розмежування цих понять. Це дозволить більш глибоко та нюансовано осягнути теоретичну спадщину Р. Барта, знайти застосування методології нюансу в культурологічних розвідках. Попри значне просування українських дослідників в опрацюванні та осмисленні спадщини Р. Барта в останні роки, а також попри розрив із російською перекладацькою та дослідницькою традиціями після початку повномасштабного вторгнення в 2022 р., в українському бартознавстві лишається чимало лакун, частину яких ми намагаємось заповнити в цьому дисертаційному дослідженні. Хоча Р. Барт не хотів "окнижнення" "Le Neutre", перевидання матеріалів цього курсу в 2023 р. та поява нових публікацій про "Нейтральне" спонукають до перегляду та уточнення наших знань про нейтральне, нейтральність, нейтралізацію, нейтралітет, "нейтральний статус" тощо. Методологічний вимір "Нейтрального" найкраще демонструє важливість таких операцій, як розрізнення та нюансування, відповідно до різних сьогочасних викликів, правил, звичаїв, законів і домовленостей, але особливо — конфліктів. Тому в роботі окреслено, як і чому "Нейтральне" Р. Барта актуалізує питання зв’язку мови, етики та політики, якими є способи тактовного, невимогливого, незарозумілого перебування в культурі, якщо розуміти її як поле тонких розрізнень.
Механізми удосконалення управління цифровою охороною здоров'я : дисертація на здобуття наукового ступеня доктора філософії
(2025) Александренко, Гліб; Шевченко, Марина
Дисертаційне дослідження присвячене теоретико-методичним засадам та механізмам удосконалення управління цифровою охороною здоров’я на організаційному рівні, зокрема розробці концептуальної моделі управління життєвим циклом інтервенцій цифрової охорони здоров’я для закладів та установ охорони здоров’я в умовах обмежених ресурсів та кризових ситуацій воєнного характеру. Актуальність дослідження зумовлена зростаючою роллю цифрових технологій у трансформації систем охорони здоров’я, вдосконаленні діяльності медичних організацій, а також необхідністю розробки ефективних управлінських підходів до впровадження цифрових інтервенцій на рівні закладів охорони здоров’я в контексті цифровізації галузі, особливо для країн з обмеженими ресурсами та в умовах кризових ситуацій. На основі комплексного аналізу наукової літератури систематизовано підходи до визначення поняття «цифрова охорона здоров’я», виявлено її ключові компоненти та сформовано концептуальну структуру цієї міждисциплінарної галузі. Досліджено сучасний стан розвитку цифрової охорони здоров’я в Україні та світі, виявлено ключові тенденції, виклики та перспективи її розвитку, здійснено аналіз законодавчих і функціональних засад діяльності цифрової системи охорони здоров’я в Україні. Проаналізовано існуючі підходи, методи та практики впровадження інтервенцій цифрової охорони здоров’я, виявлено фактори успіху та потенційні бар’єри при їх реалізації в різних контекстах. Уперше розроблено та апробовано концептуальну модель управління життєвим циклом інтервенцій цифрової охорони здоров’я на рівні закладів та установ охорони здоров’я, ефективність якої підтверджена експертною оцінкою, що дозволяє системно підходити до впровадження цифрових рішень у реальних умовах функціонування медичних організацій. Модель інтегрує управлінські, технологічні та економічні аспекти в єдину систему, структуровану за ключовими блоками: етапи життєвого циклу (створення, обслуговування, виведення з експлуатації), управлінські процеси, економічні складові, основні результати, моніторинг і оцінка, відповідність регуляторним вимогам, особливості впровадження в умовах надзвичайних ситуацій, а також інструменти та методи для практичного застосування. У концептуальній моделі уперше запропоновано комплексний управлінський підхід до впровадження інтервенцій цифрової охорони здоров’я в медичних закладах, який інтегрує процеси створення, обслуговування та виведення з експлуатації цифрових продуктів. Цей підхід враховує специфіку різних етапів життєвого циклу та пропонує конкретні управлінські інструменти для кожного з них, що дозволяє підвищити ефективність цифрових інтервенцій, оптимізувати використання ресурсів медичних організацій та удосконалити процеси управління цифровою трансформацією на організаційному рівні. Удосконалено теоретичні підходи до управління та впровадження інтервенцій цифрової охорони здоров’я в умовах мінливого зовнішнього середовища та обмежених ресурсів, що враховують специфіку надзвичайних ситуацій воєнного характеру. Виявлено ключові фактори, які потребують особливої уваги на різних етапах життєвого циклу цифрових інтервенцій в умовах кризи, зокрема: державна та громадська підтримка, оцінка цифрової готовності, безпека та моделювання загроз, людино-орієнтований дизайн, доступність продукту, мінімізація коду, комунікаційна доступність, цифрова та медична грамотність, моніторинг використання, підтримка користувачів, адаптація та управління змінами, оптимізація ресурсів. Набула подальшого розвитку методологія управління інтервенціями цифрової охорони здоров’я з урахуванням міждисциплінарного характеру цієї галузі, що дозволяє ефективно поєднувати управлінські, медичні та інформаційно-технологічні компетенції при реалізації проєктів цифрової трансформації. Розроблено комплекс науково обґрунтованих рекомендацій щодо створення сприятливого середовища для впровадження інтервенцій цифрової охорони здоров’я в Україні, структурованих за сімома ключовими напрямками відповідно до методологічної рамки ВООЗ: лідерство та управління, стратегія та інвестиції, законодавство та політика, кадровий потенціал, стандарти та інтероперабельність, інфраструктура, сервіси та застосунки. Практичне значення дослідження полягає в тому, що його результати використані на галузевому рівні для підвищення ефективності впровадження цифрових рішень у системі охорони здоров’я через розробку та успішне впровадження ІЦОЗ «АРТпоруч» та «ТЕСТпоруч» на національному рівні. Розроблені підходи використані при реалізації проєктів міжнародної технічної допомоги, що сприяє реформуванню галузі охорони здоров’я та її наближенню до європейських стандартів. Матеріали дослідження використовуються у навчальному процесі Школи громадського здоров’я Національного університету «Києво-Могилянська академія» при викладанні курсу «Електронна (цифрова) охорона здоров’я» для студентів магістерської програми «Менеджмент в охороні здоров’я» та «Громадське здоров’я». Дисертаційне дослідження є самостійно виконаною науковою роботою здобувача. Усі наукові результати, викладені в дисертації, отримані автором особисто. Зокрема, здобувачем самостійно розроблено методологію дослідження, проведено системний аналіз наукових публікацій, нормативно- правових документів та статистичних даних щодо розвитку цифрової охорони здоров’я в Україні та світі, розроблено концептуальну модель управління життєвим циклом інтервенцій цифрової охорони здоров’я, організовано та проведено експертну оцінку запропонованої концептуальної моделі, розроблено та впроваджено інтервенцію цифрової охорони здоров’я «АРТпоруч», проаналізовано її впроваджено та оцінено результати, сформульовано комплекс практичних рекомендацій щодо розбудови середовища цифрової охорони здоров’я в Україні для впровадження ефективних та сталих інтервенцій. Для структурування перспектив впровадження інтервенцій цифрової охорони здоров’я використано матеріали закритого курсу «Digital Health» Гарвардської медичної школи та онлайн бізнес-школи з дозволу адміністрації курсу, що підтверджено відповідним сертифікатом про проходження навчання. При цьому рамка перспектив була суттєво адаптована до українських реалій та доповнена авторськими розробками. У процесі аналізу кейс-дослідження використано дані проєкту «Інновації для подолання епідемії ВІЛ», що фінансується Агентством США з міжнародного розвитку (USAID), з офіційного дозволу керівництва проєкту. Результати дослідження висвітлено в 8 наукових публікаціях, з них 5 - у співавторстві з науковим керівником, 5 - в провідних наукових фахових, міжнародних періодичних виданнях України, які відображають основні наукові результати дисертації, 3 - публікації в наукових виданнях, включених до міжнародної наукометричної бази Scopus. Основні положення й результати дисертаційного дослідження оприлюднені на міжнародних науково- практичних конференціях, зокрема на Міжнародній конференції «Unlocking the Acceptance of Digital Health Interventions: Policy, Communication, and User Design Perspectives» (Цюрих, Швейцарія, 2024 р.), Міжнародній науковій конференції «the 21st International Medical Doctoral Conference» (Чеська Республіка, 2024 р.), Міжнародній науковій конференції «The impact of digitalization on healthcare development» (Рига, Латвія, 2024 р.) та Конференції Американської асоціації громадського здоров’я (American Public Health Association Conference, 2024 р.).
Conceptualization of Russia's Strategic Narratives in the Full-Scale Russo-Ukrainian War
(2025) Kuzmenko, Hlib
Russia’s strategic communication in the 2022’s full-scale invasion of Ukraine has relied on spe-cific strategic narratives as well as features of strategic culture. And while there are several publi-cations on both strategic narratives and strategic culture of Russia, these two compatible concepts are not always integrated for effective strategic communication analysis. And as argued in this study, there is also a lack of more generalized and structured outline of Russia’s strategic narra-tives. The objective of this research is to provide comprehensive conceptualization of Russia’s strategic narratives in the full-scale Russo-Ukrainian war by bridging strategic narratives with strategic culture concept and by critical synthesis of the existing theoretical knowledge. Firstly, the study provides critical review of the relevant scholarly literature on the Russian strategic nar-rative/culture in the context of the full-scale war. Consequently, perspectives of strategic narra-tives and strategic culture are aligned for the purposes of the research. Secondly, relying on a combination of inductive and deductive text analysis with thematic coding, theoretical synthesis is conducted. Findings indicate that Russia’s strategic narratives are divided into the two general categories: “great power” narrative and “external threat, versus West” narrative. Both strategic narratives include three levels of sub-narratives and serve as a base for Russia’s strategic com-munication in the war.
Гендерні відмінності в оцінці місцевого благополуччя
(2025) Ткалич, Маріанна; Кротевич, Євген; Кузьменко, Гліб; Шевченко, А.
У статті представлено результати другої хвилі дослідження Індексу місцевого благополуччя (n= 9681) з метою виявлення динаміки змін від 2023 до 2024 рр. Увага до гендерної складової зумовлена рядом теоретичних та емпіричних публікацій, присвячених гендерним відмінностям за такими показниками як задоволеність життям, балансу робота – життя, рівень щастя, якість життя, суб’єктивне благополуччя. В роботі розглянуто дослідницький потенціал складових критеріїв Індексу місцевого благополуччя на прикладі аналізу гендерних особливостей оцінки місцевого благополуччя. Метою статті є визначення гендерних відмінностей в оцінці місцевого благополуччя, враховуючи такі показники як економічні можливості, емоційне сприйняття, цивільну безпеку, впорядкованість, освіта та медицина за результатами друга хвилі досліджень Рейтингу регіонів України за індексом місцевого благополуччя. Відповідно було сформульовано 6 дослідницьких гіпотез відносно основних критеріїв Індексу. Теоретична база Індексу місцевого благополуччя ґрунтується на дослідженнях зі сфер психології, соціології, урбаністичних студій та благополуччя. Особливістю теоретичної моделі, на якій ґрунтується індекс, є уможливлення порівняння міських та сільських населених пунктів. В статті проаналізований загальний Індекс та виявлені гендерні відмінності. Статистичний аналіз даних підтверджує, що загальний рівень Індексу місцевого благополуччя не демонструє статистично значущих гендерних відмінностей. Однак, оцінка емоційного сприйняття, економічних можливостей і цивільної безпеки свідчать про наявність статистично значущих відмінностей в оцінках чоловіків і жінок. В подальшому особливу увагу слід приділити вивченню довгострокового впливу військових дій на сприйняття благополуччя та можливі адаптаційні механізми для різних соціальних груп.

Browse

Recent Submissions