Докторська школа імені родини Юхименків
Permanent URI for this collection
Browse
Recent Submissions
Item Econometric modelling of the agricultural sector sustainable development(2022) Vasyl’yeva, O.; Kuzmenko, Mariia; Skrynchenko, Karina; Zapototskyi, S.; Maslova, O.Using the Cobb-Douglas production function, econometric analysis with eco-socio-economic factors has shown that economic growth in agriculture is associated with improved quantitative and qualitative characteristics of labour potential, growing capital investment and reducing pollutant emissions. Estimation of the elasticity coefficients of the constructed Cobb-Douglas function (the sum exceeds 1) justifies that the economic development of agriculture mainly contains the features of a large-scale economy: modern level of science and technology provides advantageous expanding production to increase output. The constructed models allow to forecast assessment of the development of the agricultural sector’s components and can be used to develop the basic directions of the state agricultural policy to manage the formation and use of resource potential.Item Міжстильові прислівникові еквіваленти слова сучасної української мови(2023) Суховець, ЮліяОстаннім часом у славістиці велику увагу присвячують нарізно оформленим сполученням, що перебувають на межі між словом і фразеологізмом. Найчастіше такі сполучення називають еквівалентами слова. Попри те, що досліджено семантику, форму вираження та деякі аспекти функційно-стилістичних властивостей цих одиниць на матеріалі різностильових текстів, водночас не обстежено міжстильового функціонування еквівалентів слова. Авторка статті встановлює склад прислівникових еквівалентів слова, найчастіше вживаних в усіх або більшості функційних стилів сучасної української мови. У дослідженні застосовано метод суцільної вибірки, дистрибутивного аналізу, компонентного аналізу, контекстуального аналізу, функційного та стилістичного аналізу, а також матричний метод, метод опозиційних відношень та метод кількісних підрахунків. Джерелами дослідницького матеріалу стали опубліковані протягом 2010–2021 років тексти, зокрема перекладні, шести функційних стилів сучасної української мови — конфесійного, наукового, офіційно-ділового, публіцистичного, розмовного й художнього. Міжстильовий характер найчастіше мають прислівникові еквіваленти слова з узагальненою семантикою часу та способу дії. Найчастотнішими серед них виявилися сполучення так само, все (усе) одно, час від (од) часу, весь час, з (із) часом, на сьогодні. Наразі не спостерігається чіткої закономірності у вживанні прислівникових еквівалентів слова в конкретному функційному стилі української мови. Послуговування ними в тому чи тому тексті, тому чи тому акті мовлення залежить лише від мовних уподобань чи інтенцій мовця, автора тексту. Однак водночас суттєво відмінний у цьому аспекті офіційно-діловий стиль, який найпослідовніше зберігає власну традицію подання інформації. Вивчення одиниць, уживаних у різних функційних стилях, дасть змогу простежити, наскільки змінюються межі цих стилів, а також визначити роль нарізно оформлених, але цілісних за семантикою лексичних елементів на сучасному етапі розвитку системи української мови.Item Прийоми посилення делегітимації у новинах(Національний університет "Києво-Могилянська академія", 2023) Чадюк, МаріяУ доповіді обґрунтовано необхідність дослідження (де)легітимації в медіа. У результаті аналізу найпопулярніших новин із застосуванням методики Т. ван Левена, виокремлено низку прийомів, які використовують для посилення делегітимації у масмедійних текстах. Запропоновано розглядати їх також як інструмент висловлення ставлення журналіста до наведених у новинах цитат і фактів.Item Інструменти діяльності приватних виконавців у системі права України : дисертація на здобуття наукового ступеня доктора філософії за спеціальністю "Право"(2023) Іщенко, Денис; Логуш, ЛюбовДисертація на здобуття наукового ступеня доктора філософії за спеціальністю 081 - Право. – Національний університет "Києво-Могилянська академія", Київ, 2023. Дисертація присвячена дослідженню питань інструментів приватних виконавців у системі права України. Проблема вказаного дослідження безпосередньо пов’язана із необхідністю вивчення актуального стану системи примусового виконання рішень судів та інших органів, визначення її проблем та пропозицій для вдосконалення інституту примусового виконання рішень судів та інших органів. Автором досліджено питання інституційних принципів діяльності приватних виконавців. Встановлено шлях розвитку принципів виконавчого провадження у наукових працях та подальше їхнє закріплення у законах. Запропоновано перелік інституційних принципів діяльності приватних виконавців, що ґрунтується на попередніх дослідженнях принципів виконавчого провадження. Встановлено вимоги, що висуваються Радою Європи до процесу примусового виконання рішень, відзначено, які з цих вимог дотримано в Україні. Встановлено, що в Україні вимоги до етики поведінки приватних виконавців відрізняються від тих, що встановлені Радою Європи. Проаналізовано питання поводження виконавцями з інформацією про боржника. Запропоновано встановити кримінальну відповідальність для виконавців, стягувачів, інших осіб за розголошення даних виконавчого провадження, які стали їм відомі. В роботі наведено статистику виконання рішень судів та інших органів окремо державними та приватними виконавцями. На її підставі зроблено 3 висновок про більшу ефективність приватних виконавців порівняно із державними. Водночас відзначено факт того, що держава штучно створює умови, за яких державні виконавці мають більше повноважень, ніж приватні. Такий стан справ наявний у виконавчих провадженнях зі стягнення аліментів. Запропоновано усунути дискримінацію приватних виконавців щодо неоднаковості повноважень у справах про стягнення аліментів. У дисертації розглянуто поняття "інструменти діяльності приватних виконавців". Розроблено визначення цього поняття: це дії, за допомогою яких приватні виконавці здійснюють виконання судових рішень та рішення інших органів. Також здійснено класифікацію інструментів діяльності приватних виконавців. Автором виділено основні та допоміжні інструменти, останні з яких поділені на організаційні, технічні, обмежувальні, забезпечувальні.Item Марковська Ідеальна Рівновага у грі видобутку ресурсів зі степеневими перевагами агентів : дисертація на здобуття наукового ступеня доктора філософії за спеціальністю "Прикладна математика"(2023-07) Силенко, Ілля; Чорней, РусланДисертаційна робота присвячена дослідженню виду стохастичної гри з ненульовою сумою, що є відомою в науковій літературі з теорії ігор як гра видобутку ресурсів або гра накопичення капіталу. Теоретичною особливістю цієї гри є незліченний простір станів та незліченні простори рішень її учасників. Маючи практичне значення, концепція гри моделює економічну задачу зі стратегічної взаємодії, що інтерпретується таким чином. Кілька агентів мають у спільній власності деякий відновлюваний актив (капітал, ресурс), що здатен генерувати певну вигоду від його використання. Протягом послідовності з дискретних моментів часу всі гравці одночасно приймають рішення щодо власної поточної кількості до споживання з цього ресурсу, згідно з якою визначається їхній миттєвий прибуток через особисту сталу функцію корисності. Кількість доступного для використання ресурсу в кожен момент часу з'ясовується відповідно до відомого стохастичного закону переходу, що залежить від попередньої кількості ресурсу та обсягів видобутку з нього. Загальний виграш кожного учасника гри обчислюється як дисконтована сума всіх його миттєвих прибутків, очікувану величину якої кожен гравець прагне максимізувати обираючи власну стратегію на початку гри. Основною метою дослідження є доповнити попередні результати з існування в цій грі (Стаціонарної) Марковської Ідеальної Рівноваги, яка вважається концепцією розв'язку в подібних некооперативних іграх. Проблематика її існування є відкритою проблемою в загальній постановці задачі гри видобутку ресурсів, проте становить науковий та практичний інтерес, і тому широко вивчається. У дисертації розглядається модель гри видобутку ресурсів з недослідженого досі класу, для якого характерна довільна кількість учасників, необмежений простір станів та необмежені функції корисності гравців, а також закон переходу між станами у вигляді стохастичного ядра, залежного від спільної інвестиції агентів. Запропонована модель будується набором особливих припущень стосовно переваг гравців та стохастичного закону переходу між станами, які мають широке застосування в економічному моделюванні. По-перше, припускається, що всі гравці володіють ізоеластичними функціями корисності (або CRRA згідно з економічною термінологією) у вигляді степеневих та строго опуклих вгору. По-друге, кожна наступна кількість доступного ресурсу (або стан гри) є лінійним перетворенням залишку від споживання агентів (тобто їхньої спільної інвестиції) з мультиплікативним випадковим збуренням, однаково розподіленим на кожному етапі гри. В економічному моделюванні та фінансовій літературі такий стохастичний процес є поширеним під назвою геометричне випадкове блукання. Запропоновану модель розглянуто як у симетричному, так і несиметричному форматі гри. У симетричній моделі методом зворотної індукції побудовано єдину Марковську Ідеальну Рівновагу в ситуації коли горизонт гри є скінченним. Завдяки монотонній збіжності положень рівноваг та відповідних їм цінових функцій агентів при спрямуванні значення горизонту до нескінченності, встановлено існування симетричної Стаціонарної Марковської Ідеальної Рівноваги в чистих стратегіях для гри з необмеженим горизонтом. Доведено, що отримане положення рівноваги не є оптимальним за Парето, та знайдено формулу для визначення соціально-оптимального профілю стратегій. Також підтверджено надмірне споживання ресурсу гравцями, що перебувають у ситуації рівноваги, порівняно з їхньою соціально-оптимальною поведінкою. Згідно з цим результатом, симетричній моделі гри властива "трагедія спільного поля". Для несиметричної моделі гри з нескінченним горизонтом іншим способом доведено існування Стаціонарної Марковської Ідеальної Рівноваги в чистих стратегіях, й додатково висвітлено її єдиність серед профілів лінійних стратегій. Причому метод доведення, будучи відмінним від випадку симетричності в моделі, так само забезпечує алгоритм побудови положення рівноваги, що особливо доречно для використання результатів на практиці. Симетричну модель гри з нескінченним горизонтом додатково розглянуто в контексті існування чітко виражених соціальних зв'язків між агентами. А саме, передбачено кооперування гравців у межах окремих коаліцій, що не перетинаються та є сталими протягом усієї тривалості гри. Доведено, що для будь-якого розбиття множини гравців на коаліції, між ними існує міжкоаліційна рівновага, тобто положення, від якого жодна коаліція не здатна відхилитися узгодженими діями її учасників у односторонньому порядку так, щоб збільшити сумарний очікуваний дисконтований виграш всієї коаліції. Продовжуючи заглиблення в проблематику трагедії спільного поля у симетричній моделі, встановлено, що для сталої кількості гравців, величина їхнього спільного споживання ресурсу є тим більшою, чим більшою є кількість утворених конкуруючих за ресурс коаліцій, що перебувають у міжкоаліційній рівновазі. Окрім цього, розглядаючи гру видобутку ресурсів з долученою до неї коаліційною складовою, проведено аналіз економічної вигоди для її учасників від утворення певних коаліцій порівняно з іншими. Структура дисертації є такою. У розділі 1 проведено огляд релевантної наукової літератури, що охоплює поточний стан досліджень з тематики та ознайомлення з ключовими модельними припущеннями, що застосовувалися в стохастичних іграх видобутку ресурсів до моменту написання дисертаційної роботи. У розділі 2 представлено основні припущення досліджуваної моделі стосовно функцій корисності гравців та закону переходу між станами, а також обґрунтовано значущість їхнього використання. Результати, отримані для симетричного формату окресленої моделі гри видобутку ресурсів, висвітлено у розділі 3. Концепцію фіксованої коаліційної структури у симетричній моделі гри втілено й досліджено в розділі 4. Насамкінець у розділі 5 охоплено несиметричний випадок запропонованої моделі гри видобутку ресурсів.Item Суспільствознавча проблематика у творчості Євгена Спекторського : дисертація на здобуття наукового ступеня доктора філософії в галузі знань 03 "Гуманітарні науки" за спеціальністю 033 "Філософія"(2023) Крупина, Оксана; Ткачук, МаринаДисертаційна робота є цілісним історико-філософським дослідженням суспільствознавчого доробку Євгена Васильовича Спекторського (03[15].10.1875‒03.03.1951) – видатного філософа, правознавця, вченого-енциклопедиста, громадського й освітянського діяча, чия академічна діяльність у 1914‒1919 рр. стала невід’ємною часткою історії київського Університету Св. Володимира. Професор і декан юридичного факультету (1918), останній ректор університету (1918–1919), один з ініціаторів й очільник київського Науково-філософського товариства (1914–1918), він залишив значний доробок у царині філософії права, методології соціальних наук, етики, філософії культури, а також помітний слід в історії академічної філософії України. Як з’ясовано в дисертації, чільне місце у працях Є. В. Спекторського належить філософсько-суспільствознавчій проблематиці, яка досі залишалася одним із найменш досліджених аспектів його багатогранної спадщини. Поняття "суспільствознавство" проникає всю творчість мислителя та охоплює не лише науку про суспільство в її сучасному розумінні, а й комплекс тих теоретико-методологічних питань філософського й передусім гносеологічного характеру, що визначали зміст актуальних знань про суспільство кінця XIX – першої половини ХХ ст. Як доведено у роботі, дослідження ключових суспільствознавчих проблем (онтологічних, етичних, філософсько-правових, метафізичних та релігійних) пов’язує різнопланові інтелектуальні пошуки Є. В. Спекторського в єдине ціле й увиразнює еволюцію його філософських поглядів. Крім того, власне суспільствознавчі студії мислителя, що засвідчують високий рівень обізнаності з історією й актуальними тенденціями західноєвропейської філософії та науки, постають його своєрідною «візитівкою» у західному академічному середовищі й забезпечують цілком органічне долучення до кола провідних суспільствознавців першої половини ХХ ст. Фокусуючи увагу на суспільствознавчому компоненті творчої спадщини Євгена Спекторського, дисертація має за мету історико-філософський аналіз його доробку в цій царині, визначення змісту та специфіки розуміння суспільства і суспільних наук на всіх етапах його творчої біографії. Спираючись на комплексний методологічний підхід і потужний джерельний фундамент у вигляді не лише друкованих праць, а й численних рукописів, документів та матеріалів з архівів Києва, Любляни (Республіка Словенія) та Праги (Чеська республіка), значну частину яких уведено до наукового обігу вперше, авторка доводить, що теоретико-методологічні рефлексії з питань суспільствознавства і представленого в ньому комплексу суспільних наук становлять стрижень інтелектуальної діяльності Є. В. Спекторського, а також простежує трансформацію його суспільствознавчих поглядів протягом усієї інтелектуальної біографії. У роботі визначено, зокрема, пріоритетну роль вивчення філософських проблем об’єктивності знання, методології наук і дослідження соціального життя у його етичному вимірі на ранньому етапі творчості мислителя, пов’язаному з рецепцією марбурзького неокантіанства і позначеному потужним антипозитивістським спрямуванням та спробами розбудови раціональної етики як основи розумної організації суспільного життя. Вперше доведено, що подальші суспільствознавчі студії Є. В. Спекторського демонструють значну еволюцію його методологічних настанов та спробу розробки власного вчення про суспільні науки на підставі генетичного методу та історико-філософського дослідження соціальної науки XVII ст. Реконструюючи запропоновану вченим класифікацію наук, ґрунтовану на ідеалі раціональної науки і розумінні людини як моральної істоти, наділеної свободою волі та розумом, авторка з’ясовує, що визначальною рисою суспільних наук Є. В. Спекторський вважав їх моральний характер і розкриває особливості його розуміння правознавства як "моральної соціології" ‒ абстрактно-раціональної суспільної науки, що опікується як ідеальними нормами належного, так і актуальними проблемами та викликами суспільства. У роботі вперше доведено важливе місце та реконструйовано зміст суспільствознавчих студій мислителя на завершальному етапі його творчої еволюції, позначеному християнським світобаченням та розбудовою християнської соціології й водночас збереженням відданості ідеалам раціональності та науки.Item Enhancing of transport parameters and antifouling properties of PVDF membranes modified with Fe3O4 nanoparticles in the process of proteins fractionation(2023) Bubela, Halyna; Konovalova, Viktoriia; Kujawa, Joanna; Kolesnyk, Iryna; Burban,Anatoliy; Kujawsk, WojciechPolyvinylidene fluoride membranes were modified using polyethyleneimine with subsequent immobilization of Fe3O4 nanoparticles. FTIR spectroscopy was utilized to confirm the modification process. A table with observed bands and their assignments was presented for better understanding and avoiding an unproven interpretation of peaks.Item Cultural Interactions Between the Societies of the ‘Old Europe’ and the Steppe ‘Kurgan People’ During the Last Quarter of the 4th Millennium BC: Case Study of Serezlievka Local Group(2022) Ivanov, Mykyta; Tupciyenko, MykolaCultural interactions between the societies of Old Europe and the Steppe ‘Kurgan people’ played a significant role in the academic writings of Maria Gimbutas. In her texts, the interplay between mentioned human groups was described as a dichotomy and was put into a framework of violent struggle. Three waves of destructive intrusion of steppe pastorals were reconstructed and the determinative role of ‘kurgan people’ in the spread of Indo-European nations was described (Gimbutas, 1993). However, although Gimbutas’ model is still influential and is used as a methodological framework for the most recent genomic studies (Haak et al., 2015), (Allentoft et al., 2015), (Juras et al., 2018), (Scorrano et al., 2021), there are certain archaeological data that allow suggesting a more complicated interaction than simple ‘east-to-west’ migration. In the current paper, we will publish a rare example of a kurgan burial with mixed Late Trypillia and ‘steppe’ traits, excavated by one of the authors in 1989 near the village of Pomichna. The context of similar burials discovered in the south of Eastern Europe between the South Buh and Dnieper rivers will be provided. The emergence of the Serezlievka local group with a hybrid Trypillia-steppe identity at the end of the 4th millennium BC will be conceptualized.Item Темпоральні характеристики закону : дисертація на здобуття наукового ступеня доктора філософії(2022) Шуліма, Альона; Козюбра, МиколаДисертація на здобуття наукового ступеня доктора філософії зі спеціальності 081 "Право". Національний університет "Києво-Могилянська академія", м. Київ, 2022. Досліджений аналіз історичних особливостей становлення наукової думки та практики щодо темпоральних характеристик закону дає підстави зробити такі висновки: 1) основний акцент зроблено на принципі незворотності закону та способів (видів) дії законів у часі; 2) значний вплив на розвиток і зміну наукових та науково-практичних поглядів на питання темпоральних характеристик закону має суспільно-політичний контекст, зокрема баланс співвідношення "держава – особистість"; 3) дослідження мали спорадичний характер: актуалізувалися при виникненні проблем у правозастосуванні або правотворчості; 4) поверхневий підхід до вивчення питання дії закону в часі у Російській імперії та СРСР зумовлений відмінностями історичного розвитку цих держав порівняно з іншими державами Європи; 5) українська правова наука і практика все ще перебувають на роздоріжжі між радянським та європейським досвідом через збереження впливу радянського позитивізму й недостатню залученість у законотворчій та правозастосовній практиці до європейських цінностей і традицій; 6) вітчизняні юристи здійснюють дослідження у різних, зокрема й за методологічною базою, напрямах: від класичної проблематики – досліджень способів (видів) дії закону в часі – до пошуків стосовно питань часу та (або) дії закону в широкому та вузькому розумінні цього поняття. Установлено, що дослідження закону в часовому континуумі має здійснюватися з урахуванням двох аспектів: перший полягає у тому, що час є діалектичною категорією; другий – у тому, що темпоральні характеристики закону не лише існують і змінюються у часі, а й виступають засобами освоєння часу, які слугують певним завданням у праві. Темпоральні характеристики закону є інтегративною категорією, яка базується на знаннях про форми використання календарного часу (датування, тривалість, повторюваність, одночасність, послідовність, наступність і своєчасність) з урахуванням особливостей правової системи. Ця категорія включатиме такі моменти тривалості й особливості реалізації закону в часі, як: 1) дата набрання законом чинності та дата введення його в дію, а також дата втрати законом (повністю або в певній частині) чинності та відповідно припинення його дії; 2) чинність і дія закону; 3) способи (види) дії закону в часі. Доведено, що правові категорії "чинність" і "дія" закону є не лише темпоральними характеристиками закону, а й його правовими властивостями, що існують та обмежені в часі. Розмежування правових категорій на основі теорії "горизонтального" поділу юридичної сили на складові дає підстави виділити такі особливості співвідношення чинності та дії закону: 1) чинність закону свідчить про об’єктивне існування закону як нормативно-правового акта; чинність наділяє закон частиною юридичної сили, тобто він є обов’язковим до виконання визначеним колом органів державної влади в частині виконання заходів, необхідних для введення закону в дію; 2) чинність закону визначає його чільне місце в ієрархії нормативно-правових актів; дія закону обумовлює його здатність впливати на правовідносини, які він регулює, тобто він стає обов’язковим для усіх учасників правовідносин; 3) у часі чинність закону обмежена моментами набрання та втрати законом чинності; набрання законом чинності є передумовою введення закону в дію; дія закону (навіть якщо норми закону мають ретроактивну дію) починається з моменту введення його в дію. Обґрунтовано, що надання закону юридичної сили в повному обсязі обумовлюється: 1) моментом набрання законом чинності, з якого закон починає своє існування як правовий акт та, відповідно, стає підставою для видання підзаконних актів; 2) моментом уведення закону в дію, з якого закон стає загальнообов’язковим до виконання, тобто фактично починає врегульовувати правовідносини. Встановлено, що дія закону – вияв об’єктивного права, що проявляється у: загальноуправлінській інформативній дії на суб’єктів; регулювальній дії закону на учасників суспільних відносин, які зобов’язані виконувати нормативні приписи закону; техніко-юридичній дії закону на діяльність органу законодавчої влади, зобов’язуючи його узгоджувати прийняті ним нормативні рішення у межах існуючої системи законодавства. Чинність нормативно-правового акта виступає передумовою його дії навіть за умови, що моменти набрання ним чинності та введення його в дію збігаються у часі. Відповідно, втрата нормативно-правовим актом чинності є передумовою припинення його дії. Із втратою нормативно-правовим актом чинності його дія або припиняється повністю, або такий акт припиняє свою дію лише щодо нових правовідносин, але продовжує застосовуватися щодо правовідносин, які виникли до втрати ним чинності та діють після цього. Розмежування понять "чинність" і "дія" вказує на нові напрями юридичних розвідок. Потребує уточнення концепція набрання законом чинності лише "в цілому" як завершальна стадія процесу законотворчості та застосування у разі потреби форми введення в дію закону або окремих його норм пізніше. Відповідно, чинність може розглядатись як темпоральна характеристика та правова властивість закону (правового акта, документа), що встановлює його статус, а дія – як темпоральна характеристика та правова властивість закону, що являє собою систему норм, які містяться у відповідному правовому акті. Встановлено, що закон про внесення змін до іншого закону, як і будь-який інший акт про внесення змін до нормативно-правового акта, містить: 1) нормативні приписи закону, до якого вносяться зміни, або частину (окремі слова, словосполучення) такого припису; 2) приписи, за допомогою яких вносяться відповідні зміни (формули зміни, додавання, виключення); 3) припис щодо набрання чинності законом про внесення змін, а також у певних випадках – перехідні та прикінцеві положення. При цьому висловлено думку, що чинність законів (актів), якими вносилися зміни до конкретного закону (нормативно-правового акта), не має разового характеру, а виступає юридичною підставою для того, щоб відповідний закон (акт) включав усі внесені до нього зміни та діяв у часі з урахуванням них. Визначено, що способи (види) дії нового закону (правової норми) у часі поділяються на негайну, перспективну та зворотну. При цьому перспективна дія нового закону кореспондується із переживаючою (ультраактивною) дією старого акта. Обсяг правовідносин, щодо яких норма нового акта має перспективну дію, фактично визначаються наявністю (або відсутністю) ультраактивної дії норм старого акта щодо таких правовідносин. Зазначено, що важливе значення для вирішення теоретичних і практичних завдань має розрізнення способу дії правової норми в часі та принципу незворотності закону. Спосіб дії правової норми в часі вказує, на які юридичні факти та правовідносини стосовно моменту введення нового закону (норми) у дію вона поширюється. Принцип незворотності закону – як гарантія прав і свобод особи, її довіри до держави – виступає основною засадою, вихідним положенням для формування мислення у сфері темпоральної дії правової норми, тобто як основою правозастосування, так і джерелом вироблення правил (принципів) вибору способу дії закону (норми) законодавцем. При цьому на практиці застосування принципу lex ad praeteriam non valet полягає у пошуку балансу між негайною та перспективною дією закону в часі: дослідження спрямовані на пошук рівноваги між наміром законодавця якнайшвидше змінити правове регулювання та необхідністю збереження правового статусу суб’єкта правовідносин або його правової певності в сталості регулювання. Визначено, що чинниками, які зумовлюють інтерес до інституту тимчасового законодавства, є: розвиток інформаційно-комунікаційних технологій, завдяки яким швидко з’являються певні продукти та послуги, що потребують законодавчого регулювання; пошук нових форм державного управління (розвиток концепцій належного урядування, регуляторної держави, нового державного управління, багаторівневого урядування, дерегуляції); необхідність оперативної відповіді на масштабні загрози життю і здоров’ю громадян (тероризм, збройні конфлікти, пандемії); посилення регіональної інтеграції, що передбачає делегування частини державного суверенітету наднаціональним органам; запровадження тимчасових економічних режимів для певних галузей, суб’єктів правовідносин або територій; запровадження тимчасових мораторіїв щодо застосування законодавства. У кожному конкретному випадку тимчасове регулювання може бути експериментальним, проміжним (перехідним) або мораторним. Сформульовано підходи, яким має відповідати тимчасове законодавство, прийняте у зв’язку з дією воєнного стану. Обґрунтовано, що особливе місце у процесі модернізації положень Конституції України слід приділити проблемі встановлення гарантії дотримання конституційної процедури розгляду та прийняття закону про внесення змін до Конституції України.Item 4,5-дифункціоналізовані [1,2,3]-триазоли в синтезі нових [1,2,3]-триазолоанельованих піридинів, діазепнів та тіазепінів : дисертація на здобуття наукового ступеня доктора філософії(2023) Сирота, Наталія; Вовк, МихайлоДисертаційна робота присвячена створенню ефективних та препаративно зручних методів синтезу 4,5-біфункціоналізованих похідних 1,2,3-триазолу та дослідженню їх синтетичного потенціалу в процесах конструювання біопривабливих похідних [1,2,3]-триазолоанельованих середніх гетероциклів. Розроблено оптимальні умови одержання 4-(N-Boc-аміно)-1,2,3-триазол- 5-карбальдегідів, 4-аміно-1,2,3-триазол-5-карбонових кислот, 5-аміно-N-(2,2- диметоксиетил)-1Н-1,2,3-триазол-4-карбоксамідів та 4-(N-Boc-аміно)-1Н-1,2,3- триазолкарботіоамідів – перспективних будівельних блоків для побудови нових функціональнозаміщених типів конденсованих триазолів. Встановлено, що взаємодія 4-(N-Boc-аміно)-1,2,3-триазол-5- карбальдегідів з пентан-2,4-діоном (ацетилацетоном), малонітрилом, циклічними кетонами та β-дикетонами в умовах реакції Фрідлендера приводить до утворення функціоналізованих та карбоциклічних похідних [1,2,3]триазоло[4,5-b]піридинів, а циклоконденсація із пропандіовою (малоновою) кислотою або 2,2-диметил-1,3-діоксан-4,6-діоном (кислотою Мельдрума) дає 5-оксо-4,5-дигідро-1Н-[1,2,3]триазоло[4,5-b]піридин-6- карбонові кислоти. Показано, що 5-аміно-N-(2,2-диметоксиетил)-1Н-1,2,3-триазол-4- карбоксаміди в розчині мурашиної кислоти за кімнатної температури схильні до внутрішньомолекулярної циклізації у 5-гідроксизаміщені [1,2,3]триазоло[4,5-е][1,4]діазепіни. Виявлено, що синтезовані 5-гідроксивмісні триазоло[4,5-е][1,4]діазепіни при дії S-нуклеофільних реагентів легко перетворюються у відповідні 5- сульфанілтриазолодіазепіни, які також можуть бути отримані однореакторним перетворенням N-функціональнозаміщених амінотриазолкарбоксамідів в метановій (мурашиній) кислоті за присутності S-нуклеофілів. Селективне відновлення функціональних гідроксильної та карбонільної груп 5-гідрокси[1,2,3]триазоло[4,5-е][1,4]діазепінів було вдало використане для синтезу тетра- та гексагідротриазолодіазепінів. З'ясовано, що аміногрупи тетрагідро- та гексагідро[1,2,3]триазоло[4,5- е][1,4]діазепінів суттєво відрізняються за своїми хімічними властивостями. Так, 4,5,6,7-тетрагідро[1,2,3]триазоло[4,5-е][1,4]діазепін-8(3Н)-они при дії ангідридів карбонових кислот ацилюються виключно по атому N4 з утворенням моноацильованих похідних, натомість гексагідротриазолодіазепін дає діацетильовану похідну. Запропоновано новий підхід до похідних 1,4,6,7- тетрагідро[1,2,3]триазоло[4,5-е][1,4]діазепін-5,8-діону, який полягає в трансформуванні 4-аміно-1,2,3-триазол-5-карбонових кислот під дією гідрохлориду етилгліцинату в присутності надлишку карбонілдіімідазолу (СDI) у відповідні аміди та внутрішньомолекулярній циклоконденсації останніх у цільові продукти при знятті захисної N-Boc-групи та обробленні NаОЕt. Послідовним літіюванням n-BuLi та тіокарбамоїлюванням алкілізотіоціанатами 4-(N-Boc-аміно)-1,2,3-триазолів розроблено зручний метод отримання відповідних 5-тіоамідів. Їх селективне S-алкілювання етилбромоацетатом та подальше дебокування стало ефективним варіантом синтезу похідних нової гетероциклічної системи [1,2,3]триазоло[4,5- e][1,4]тіазепіну. Наукова новизна одержаних результатів. Показано, що препаративно доступні 4,5-біфункціоналізовані похідні 1,2,3-триазолу є зручними синтетичними скафолдами для побудови перспективних для біомедичних досліджень триазолоанельованих гетероциклів. Знайдено, що циклоконденсація 4-(N-Boc-аміно)-1,2,3-триазол-5- карбальдегідів із метиленактивними сполуками є ефективним методом отримання функціоналізованих та карбоанельованих триазоло[4,5-b]піридинів. Розроблено оригінальний варіант синтезу 5-гідрокси- та 5- сульфаніл[1,2,3]триазоло[4,5-е][1,4]діазепінів, що базується на внутрішньомолекулярній циклізації 5-аміно-N-(2,2-диметоксиетил)-1Н-1,2,3- триазол-4-карбоксамідів в розчині метанової (мурашиної) кислоти та при дії відповідно S-нуклеофілів. Визначено оптимальні умови селективного відновлення гідроксильної та карбонільної груп 5-гідрокситриазолодіазепінів отримання до відповідних тетрагідро- та гексагідро[1,2,3]триазоло[4,5-е][1,4]діазепінів, синтетичний потенціал яких було вивчено у реакціях ацилювання. Показано, що 4-(N-Boc-аміно)1,2,3-триазол-5-карбонові кислоти є принципово новими реагентами в двостадійному синтезі раніше невідомих триазоло[4,5-е][1,4]діазепін-5,8-діонів. Запропоновано препаративно зручний та ефективний шлях до похідних нової гетероциклічної системи [1,2,3]триазоло[4,5-e][1,4]тіазепіну, який передбачає 5-тіокарбамоїлювання 4-(N-Boc-аміно)-1,2,3-триазолів та подальше S-алкілування і внутрішньомолекулярну циклізацію отриманих 5-тіоімідатів. Практичне значення одержаних результатів полягає у створенні нових та препаративно доступних методів синтезу [1,2,3]-триазолоанельованих піридинів, діазепінів та тіазепінів, дослідженні їх хімічного та біологічного потенціалу. Методами біоскринінгу серед синтезованих сполук виявлено речовини із помірною антибактеріальною та протигрибковою активностями.Item Принципи конструювання множинних художніх (Усе)світів у літературі середньовіччя й модерності : дисертація на здобуття наукового ступеня доктора філософії(2023) Калитенко, Тетяна; Пронкевич, ОлександрАктуальність. Загадка законів Усесвіту є однією з тих, що повсякчас бентежить людську свідомість на кожному із етапів історичного розвитку. Цей тип зацікавлення та пошук відповідей відбивається у різних галузях життєдіяльності, зокрема і в явищах культури. Аналіз сучасного стану розвитку літератури й мистецтва надає такий масштабний висновок: художні світи й Всесвіти конструюються за допомогою принципу плюральності. Множинні структури (Все)світів стають основою багатьох художніх літературних історій та сюжетів: і фантастичних, і фентезійних, і кіберпанкових, і трилерних тощо. Також така схема розбудови Універсуму притаманна не лише мистецтву слова, а й жанровому кінематографу, галузі комп’ютерних ігор, графічній прозі, музиці, скульптурі, живопису, що вказує на гостру актуальність і затребуваність такої структури, яка може дати безліч варіантів та можливостей для вираження креативних ідей. Проте, як відомо, такий спосіб космогонії не є сучасним явищем, що зактивізувалося в 60-х рр. ХХ ст. разом із розвитком жанру наукової фантастики, наприклад. Бачення Всесвіту як множини альтернативних світів було притаманне епохам модерністі, середньовіччя і дохристиянським формам суспільства. Саме тому дослідження головних принципів розбудови таких плюральних (Усе)світів у літературно-історично-теоретичній перспективі допоможе краще зрозуміти процеси, що відбуваються у сучасній літературі, розкрити їхні механізми творення, а також функціональні особливості такої структури. Мета. Результат дослідження літературознавчих, культурологічних, історичних, теологічних, філософських та праць із інших галузей знань має обґрунтувати категорію "множинних художніх (Все)світів" як самостійне поняття, застосоване в теорії літератури. Також мета дисертаційної роботи передбачає створення нової схеми аналізу художніх літературних текстів, що вивчає їх з точки зору багатосвіття, а також практичне застосування цієї схеми на літературних зразках середньовіччя ("Старша Едда", Києво-Печерський патерик, "Внутрішній замок" Терези з Авіли) й модерності ("Мандри Ґуллівера" Джонатана Свіфта, "Калевали" Еліаса Леннрота, "Марсіанських хронік" Рея Бредбері). Предмет і об’єкт дослідження. Предметом поточної праці є категорія множинних художніх Всесвітів як окрема теоретико-літературна категорія. Об’єкт дослідження – способи структурування множинних світів у літературі середньовіччя і модерності. Методи. Враховуючи особливості мети дисертаційного проєкту, в роботу були залучені такі методи: компаративістика; структурний метод; полікритична методологія культурних студій; міфокритика; новий історизм; аналіз простору; close reading. Наукова новизна. Дисертаційна праця "Принципи конструювання множинних художніх (Усе)світів у літературі середньовіччя й модерності" вирізняється на тлі попередніх досліджень на дотичні теми тим, що намагається теоретично осягнути явище художнього багатосвіття, а також підібрати поняттєвий апарат, який відповідає запитам літературознавчої науки. Також робота є першою спробою в українському літературознавстві виокремити в струнку систему головні принципи, що формують множинну структуру художніх (Усе)світів. Низка цих принципів лягає в основу методології аналізу літературних текстів, які репрезентують плюральність художніх світів, що дає змогу по-новому перепрочитати відомі тексти. Теоретичне значення. Поточне дослідження прокладає місток між модальною логікою, що в 60-х рр. ХХ ст. ґрунтовно розробило поняття можливих світів, і літературознавством, акцентуючи увагу на літературно теоретичних засадах, дистанціюючись від логічних і філософських учень. Науково-практичне значення. З огляду на вищезазначені мету, об’єкт, предмет, методи, а також матеріал дослідження, в праці розроблена методологія аналізу множинних структур художніх (Усе)світів у літературних творах. Тож науково-практичне значення полягає у подальшому використанні його результатів у межах таких дисциплін як "Теорія літератури", "Історія світової літератури", "Історія української літератури" тощо. Перший розділ дисертаційного дослідження оглядає теоретичні засади, дотичні до поняття множинності світів, починаючи з літературознавчих шкіл і підходів. Діалогізм, поліфонія, компаративістика, історична поетика, міфокритика, рецептивна естетика, деконструкція – ці та інші галузі літературознавства яскраво демонструють багатоманіття світів у межах однієї структури, прямо не послуговуючись конкретним прикметником «множинний». Ця обставина зумовила розгорнути дослідження в бік середньовічної філософії, теології й астрономії, що більш докладно й повно вивчала Всесвіт як множину та нескінченність світів. Спираючись на вчення Миколи Кузанського та Джордано Бруна, модерні філософи, зокрема німецький класик Ґотфрід Ляйбніц, ще більше розвинули бачення Всесвіту як плюральності й обґрунтували його в своїх працях, що стали вирішальними у розбудові наукової думки середини ХХ ст. Найближче до вивчення множинності світів у гуманітаристиці підійшли модальні логіки. Яакко Гінтикка, Сол Кріпке, Девід Льюїз та інші науковці сформували й теоретично розвинули поняття можливих світів, що втілюються в судженнях, які протистоять «дійсному» світу/реальності в певний відрізок часу. Для ілюстрування гіпотез дослідники послуговувалися прикладами з художньої літератури: циклами текстів про Шерлока Голмса Артура Конан Дойля, «Пані Боварі» Гюстава Флобера; тож цілком органічним є те, що категорія можливих світів "перекочувала" із модальної логіки до літературознавства завдяки працям Цветана Тодорова, Умберто Еко, Томаса Павела, Любомира Долежела тощо. Далі в розділі, за допомогою попередніх теоретичних напрацювань, виокремлені головні принципи, що формують множинність художніх Усесвітів: конвенційність, ієрархія (соціально-політична, моральна, просторова) та взаємодія. Ця тріада принципів лягла в основу схеми нової методології аналізу, що допомагає не лише зафіксувати процес розбудови плюральної структури художніх світів на рівні моделей хронотопів й поділу простору на свій/чужий, а й глибше розглянути функціональні особливості кожної вище названої одиниці, закладеної в творі. У другому розділі дисертаційного проєкту, за допомогою нової методології, проаналізовано твори раннього середньовіччя ("Старша Едда"), високого середньовіччя (Києво-Печерський патерик) й проміжного періоду пізнього середньовіччя-ранньої модерності ("Внутрішній замок" святої Терези з Авіли). Результати аналізу продемонстрували ключову роль окремих топосів у конструюванні множинної художньої моделі Всесвіту та спрощення структури Всесвіту та увиразнення ієрархії всередині літературних творів, що реалізувалися в результаті переходу від поганського до християнського світогляду. У третьому розділі дослідження акцентується увага на модерному часі, за допомогою аналізу "Мандрів Ґуллівера" Джонатана Свіфта, "Калевали" Еліаса Леннрота і "Марсіанських хронік" Рея Бредбері – творів, що іще більше віддалені одне від одного в часі, світоглядах, географії, у національних культурах та способах нарації. Результати читання й осмислення текстів репрезентують заміну теологічно спрямованої свідомості на свідомість, що прагне до науки як до абсолюту. Також відмічено, що всередині текстів доби модерності яскраво зображується зміна конвенції всередині конкретного художнього Всесвіту, яка фіксує еволюцію людської думки й буття. У висновку підкреслено, що аналіз художнього багатосвіття не лише демонструє механіку конструювання цієї плюральності, а й репрезентує глобальну епістемну трансформацію.Item Ходіння до раю як жанр української середньовічної літератури : дисертація на здобуття наукового ступеня доктора філософії(2023) Пелешенко, Олена; Павленко, ГаннаРобота присвячена дослідженню жанрових структур корпусу християнських апокрифів ранньовізантійського походження, сповненого чудесних та фантастичних елементів і зосередженого на описі складної й добровільної мандрівки до земного раю праведника за життя – "Ходіння Агапія до раю", "Ходіння Зосими до рахманів", "Повість про Макарія Римлянина". Упродовж усієї доби Середньовіччя викристалізовуватиметься його впізнавана топіка, а також морфологія; "райські" апокрифи почали перекладатися церковнослов’янською у ХІІ ст. та були засвоєні українською середньовічною літературою як самостійний жанр не пізніше ХV ст. Досі не простежено основних віх у рецепції мотиву мандрівки до земного раю в українській літературі Х – ХVIII ст., не здійснено морфологічного аналізу сюжетно-тематичного комплексу й не досліджено його жанрової природи, що зумовлює актуальність роботи. Об’єкт дослідження – грецькі й українські списки "Ходіння Агапія до раю", "Повість про Макарія Римлянина", "Ходіння Зосими до рахманів", середньовічні апокрифічні й житійні тексти, присвячені мандрівці праведника до Едемського саду. У діахронному аспекті залучаються античні претексти означених творів, а в синхронному – західноєвропейські латиномовні саги з ідентичною жанровою структурою. Предметом дослідження є форми репрезентації мотиву мандрівки до земного раю в українській літературі в межах середньовічної епістеми; індивідуальні жанрові формації досліджуваних пам’яток. Загальнотеоретичний вимір мети дослідження передбачає осмислення амбівалентності статусу середньовічного жанру на середохресті класифікаційного й рецептивно-комунікативного підходів крізь призму філософської епістемології, феноменології, рецептивної естетики, теорії інтертекстуальності й деконструкції. У вимірі історико-літературному здійснюється спроба дослідити жанрові структури апокрифічних ходінь до раю в українській літературі епохи Середньовіччя та способи існування в них античних претекстів у літературних "перетворених формах" поза межами власної епістеми. Методологічну базу роботи становлять загальнонаукові емпірико-теоретичні методи (аналіз, синтез, індукція, дедукція, описовий), системно-функціональний підхід до вивчення літературних явищ, поєднання елементів структуралістського (для здійснення морфологічного аналізу апокрифічного сюжету про мандрівку до раю в давній українській літературі), компаративного, порівняльно-історичного, культурно-історичного, герменевтичного методу для інтерпретації текстів. Використано теорію інтертекстуальності в її застосуванні до модусів середньовічного літературного процесу; когнітології, феноменологічного структуралізму Р. Інґардена, а також традиційних для літературознавства аналітичних стратегій (рецептивної естетики, наратології) та філософської епістемології (В. Біблер, Г. Башляр, В. Вельш, Т. Кун, М. Мамардашвілі) для дослідження феноменологічної природи жанрових структур християнських "райських" апокрифів. Інструментарій міфокритики, архетипної критики Н. Фрая, семіотичних методів дослідження простору (Р. Барт, Г. Башляр, У. Еко, Ю. Лотман, Л. Софронова, Б. Успенський) використано для висвітлення міфологічних джерел ходінь до раю та опису моделей райського простору в українській середньовічній літературі. Наукова новизна роботи зумовлена як методологічним підходом, так і ракурсом, під яким розглянуто об’єкт дослідження. Розроблено власну епістемологічну теорію жанрів і на матеріалі візантійських "райських" апокрифів та українських середньовічних ходінь до раю апробовано її інтерпретаційну користь для дослідження жанрових структур літературних пам’яток. Запропоновано розрізнення жанру як таксономічної абстракції й жанрової структури художнього тексту як єдиного способу здійснення оповіді в просторі інтертексту. На прикладі юдео-християнської апокрифіки доведено, що кожен твір мистецтва визначається сумою його претекстів і не вичерпується експліцитною структурою жанру, акумулюючи низку уламків імплицитних жанрів, породжених чужорідною епістемологічною ситуацією. За посередництва множини імпліцитних жанрів у мистецтві слова завжди присутні осередки інших типів раціональності та ідеологем, однак способи боротьби з Іншим докорінно відрізнятимуться в літературних дискурсах різних культурно- історичних епох. У роботі вперше зроблено спробу розв’язати проблему жанрової природи ходіння до раю крізь призму теорії "сліду" Ж. Дерріди. Корпус текстів, куди належать "Ходіння Агапія до раю", "Повість про Макарія Римлянина", "Ходіння Зосими до рахманів", визначено як автономну літературну таксономічну одиницю та схарактеризовано її на морфологічному й тематологічному рівнях; показано особливості її функціонування у візантійській культурі-донорі та жанровій системі давньої української літератури та питомого фольклору. Також ходіння до раю порівняно із західноєвропейським структурним аналогом – ірландським середньовічним імрамом, який являє собою двокомпонентний жанр-сюзерен (Д. Ліхачов) з "анфіладною" ієрархічною системою, посталий внаслідок взаємонакладання культурних кодів 1) власне ходіння (паломницької оповідки) та 2) утопії. Доведено, що жанрові структури ходінь до раю детерміновані слідом (Ж. Дерріда) паломницької, житійної прози, постгомерівських "одіссей", патерикових новел, географічних трактатів доби Античності, середньовічної утопії, які в точках перетину створювали нові осередки семіозису. Механізми рецепції мотивних комплексів апокрифів про мандрівку до віднайденого Едему в епоху Середньовіччя було досліджено як цілісне явище. Також проведено ретельний текстологічний аналіз перекладацьких стратегій українських списків. З погляду компаративної генології доведено, що ірландські імрами (включно з "Плаванням святого Брендана") та ходіння до раю візантійського походження мають ідентичну структуру двокомпонентного жанру-сюзерена, спираються на спільний фонд ранньохристиянської аскетичної та греко-римської географічної літератури, апелюють до спільного сегменту людського досвіду, конкурують за ту саму позицію в жанровій ієрархії (каноні) та послуговуються спільними біблійними тематичними ключами. Висловлено гіпотезу, що творці "Плавання святого Брендана" знали грецькі тексти про земний рай, проте в ірландської літератури – на відміну від української – не було потреби їхнього засвоєння на рівні окремого жанру; сама внутрішня форма культури не потребувала чужорідних аналогів того, що було добре розвинене в питомій. Коли релікти світогляду іншої релігійної традиції, як і елементи гумбольдтівської "внутрішньої форми мови", "заломлюються" об чуже, вони не можуть бути перекодовані знаками своєї традиції осмислено, тому або вилучаються за межі семіосфери, або замінюються на звичні для власного культурного часопростору образи. На позначення цього явища запроваджено термін дзеркальної міжжанрової взаємодії. Простежено співвідношення змісту й форми в експліцитному та імпліцитному жанрах середньовічного тексту. Застосовано триступеневий алгоритм аналізу жанрових структур художнього тексту: 1) феноменологічне наближення до жанрової структури твору; 2) інтертекстуальний аналіз; 3) епістемна реконструкція. Запроваджено терміни експліцитний жанровий шар, експліцитний жанр, імпліцитний жанр, сила опору криптограматичності літературного дискурсу, тип міжжанрової взаємодії, валентність жанрової матриці, внутрішня форма жанрового слова, міфологічне й комунікативне ядро тексту. Типи міжжанрової взаємодії були поділені на інтеграційні, інклюзивні, діалогічні, криптограматичні, дзеркальні; за ступенем подібності жанрових елементів – на морфологічні гомогенні й морфологічно гетерогенні; за формою зв’язку між жанровими елементами – та, що відбулася в межах однієї культури та епохи; у межах однієї епохи, але різних культур; у межах однієї культури (писемної традиції), але різних епох; у межах різних епох і культур.Практичне значення дисертації. Результати дослідження можуть бути використані в студіях з теорії та історії літератури, присвячених як порівняльній генології, так і рецепції жанру ходінь до раю в наступні періоди розвитку української та світової літератур в нероздільній єдності з культурно- історичною перспективою. Матеріал дисертації може використовуватися при розробці університетських курсів із актуальних питань історії, теорії літератури та компаративістики. У вступі дисертаційної роботи обґрунтовано актуальність дослідницького питання, визначено об’єкт, предмет, мету, завдання, методи дослідження, розкрито наукову новизну, теоретичне та практичне значення роботи, наведено відомості про апробацію результатів дослідження. У першому розділі "Феноменологічна природа жанрових структур апокрифічного тексту" окреслено різницю між жанром та індивідуальною жанровою структурою художнього тексту, що дорівнює різниці між абстрактними одиницями мови (langue) та її мовленнєвими втіленнями (parole) – фонемою та звуком, лексемою та словом. Запропоновано розмежування предметів дослідження для діахронної й синхронної жанрології. Апокриф з погляду літературознавчої феноменології не є власне-жанром, а специфічною двовимірною рецептивною установкою, що передбачає 1) опозицію твору до християнського канону та 2) стимулює реципієнта до постійного звіряння прочитаного з біблійним текстом. Показано, що жанрова структура апокрифів, як і будь-якого середньовічного тексту в умовах панування культури, де авторитет домінує над авторством, визначається 1) предметом зображення, 2) сферою вживання, 3) сумою претекстів і архітекстуальних реакцій; «голосами» й "слідами" (В. Каляґа) попередніх транстекстуальних, трансдискурсивних і трансепістемних взаємодій. Багатошаровість жанрової структури є іманентною рисою будь-якого твору, бо визначається слідами його претекстів і "битв" (Г. Блум) у просторі літературного канону. У синхронному зрізі жанрова структура складається з магістральної лінії конкретизації (експліцитного жанру) та множини імпліцитних жанрів, літературних "перетворених форм" (М. Мамардашвілі), що внаслідок міжжанрового діалогу втрачають свою форму, але існують у глибинному наративі твору як "застиглі змісти" (М. Бахтін). Маркерами-репрезентантами імпліцитних жанрів в тексті є авторські генологічні самоназви, цитати, сюжети, мотиви й образи, "предикативні герої". У другому розділі "Мотив мандрівки до земного раю в українській середньовічній літературі" розглянуто сотеріологічні виміри середньовічної картографії. Середньовічна утопія, прагнучи знайти докази існування Едемського саду в реальних земних ландшафтах, перебувала в постійному діалозі з античною картографічною традицією, космографічними трактатами, старо- й новозавітними апокрифами та фольклором. Доведено на підставі впізнаваних морфологічних і поетикальних особливостей, що ходіння до раю мають ознаки самостійного двокомпонентного жанру та не можуть ототожнюватися з жанровими різновидами 1) паломницької оповідки, 2) агіографічної прози, 3) есхатологічного видіння, 4) середньовічної утопії. Визначено особливості українських списків грецьких "райських" апокрифів: елементи візантійської екзотики задля екзотики редуковані, відчувається тенденція до уніфікації ботанічних та зоологічних видів, натомість символічна компонента посилюється. Апокрифи грецького походження могли як впливати на оригінальне письменство, так і переписуватися під його впливом. У третьому розділі "До питання внутрішньої форми жанрового слова: ходіння до раю та імрами" зроблено спробу вирішити важливу дефінітивну проблему сучасної медієвістики: розмежування морфологічно гомогенних східних і західних літературних подорожей до земного раю – візантійських (за їхнього посередництва й українських) ходінь до раю, укорінених у греко- римську традицію, та ірландських імрамів, що всотали в себе як досвід континентальної культури, так і питомі образи кельтської міфології. Розкрито специфіку дзеркальних міжжанрових взаємодій двох літературних таксономічних одиниць із тотожною морфологічною структурою.Завдяки запропонованій у дисертації епістемологічній теорії жанрів можна ствердити, що експліцитні та імпліцитні жанри визначаються сумами їхніх претекстів, а також трансдискурсивних і трансепістемних взаємодій у просторі інтер- і метатексту. За цих обставин середньовічні жанри постають перед нами як резервуари епістемної пам’яті епох; як єдність у множинності голосів, де кожен текст є індивідуальною формацією різних жанрових ідентичностей, утримуваних у вертикалі культурної пам’яті.Item Слово головної редакторки(2022) Шліхта, НаталіяПередмова до видання Наукові записки НаУКМА. Історичні науки. Т. 5. (2022).Item Олицькі зем'яни князя Станіслава Радзивила в останній третині XVI ст.(2022) Стафійчук, МаргаритаУ фокусі статті перебуває одна з груп клієнтели великого литовського маршалка (1592–1595) і жмудського старости (1595–1599) князя Станіслава Радзивила (1559–1599) – зем’яни Олицької волості. Серед іншого розглянуто суперечливе питання термінології та класифікації магнатської клієнтели, здійснено спробу реконструкції персонального складу, походження, обов’язків і майнового становища тієї категорії слуг, які на умовному праві посідали землю в межах володінь згаданого аристократа. Метою статті є аналіз групи олицьких "ленників" князя Станіслава Радзивила й висвітлення складних усталених зв’язків між патроном і представниками його клієнтели. Зокрема, підкреслено значення не лише матеріальних, а й символічних взаємин між контрагентами. Перша спроба представлення колективного портрета олицьких зем’ян виявила деякі цікаві закономірності й відкрила нове коло питань, які потребують подальшого дослідження.Item Студентський виступ 1859 р. у Київській духовній академії: причини, перебіг, наслідки(2022) Якусик, ТетянаУ статті здійснено спробу реконструкції та аналізу конфлікту студентів і адміністрації у Київській духовній академії у 1859 р. Цей конфлікт не був типовим для цього навчального закладу, адже врешті переріс у перший відкритий виступ студентів ХХ і ХХІ курсів проти адміністрації, який ще й набув розголосу за межами Академії. Характерною рисою досліджень, у яких згадано про конфлікт студентів і адміністрації у 1859 р., є акцентування на поверхових причинах і наслідках цієї події (студенти були невдоволені їжею та побутом, вступили у відкритий конфлікт, через що їх відрахували з навчального закладу). Інші мотиви студентів відходять на другий план або ж їх не враховують взагалі. У статті залучено его-свідчення та архівні матеріали (журнали поведінки, рішення Академічного Правління, записки студентів тощо), які демонструють дещо інший погляд на конфлікт 1859 р. Окреслено список учасників, простежено дії студентів і адміністрації, визначено причини та наслідки конфлікту для обох сторін.Item Євген Онацький та його робота в дипломатичній місії УНР в Італії: трансформативний досвід(2022) Ситор, АнтонУ цій статті проаналізовано досвід політичного активіста, історика, журналіста та дипломата Євгена Онацького (1894–1979), що його він здобув під час роботи на посадах у дипломатичній місії УНР в Італії протягом 1919–1923 рр. Цей досвід розглянуто як трансформативний, тобто такий, що спричинився до ґрунтовної зміни в його поглядах, насамперед – політичних. Аналіз радикальної трансформації лівоцентристських поглядів Онацького в бік авторитарно-націоналістичних позицій пізнішого періоду має на меті показати шлях, який пройшло покоління, що починало свою політичну й громадську активність у межах найбільш впливового на час Української революції лівого руху, і що в свої зрілі роки, які припали на період наростання правих рухів у всій Європі, зробило свій вибір на користь останніх. Стаття спирається на опубліковані й неопубліковані его-документи авторства Онацького, зокрема видані записки, що стосуються досліджуваного періоду, які проливають світло й на особисту мотивацію автора, і на чинники, які зумовили його пізніший вибір.Item Радянський стадіон як простір конкуренції офіційних і неформальних моделей поведінки на прикладі Києва (1950–1980-ті роки)(2022) Галан, ЛюбовУ статті розглянуто особливості стратегій поведінки вболівальників на радянських стадіонах у післявоєнний час. На прикладі Республіканського стадіону міста Києва проаналізовано конкуренцію між офіційно дозволеними, прийнятними моделями поведінки й альтернативними, які мали місце під час проведення футбольних матчів. Деконструкція образу "правильного" вболівальника, створеного радянською пропагандою, та його зіставлення з матеріалами усноісторичних інтерв’ю дає змогу дійти висновку про те, що практики радянських уболівальників на стадіоні й поза ним у день матчу фактично підважували монополію влади на місто. Величезна популярність футболу в Радянському Союзі й повсюдне його обговорення сприяли конструюванню вболівальницьких спільнот, ідентичність у яких творилася на протиставленні підтримки "наших" проти "чужих", ворожих команд. Принциповість футбольних матчів для зацікавлених радянських громадян перетворювала перегляд ігор на стадіоні на місце емоційної демонстрації вболівальницької ідентичності. Порушення громадського порядку, колективні "святкування" або маніфестації у разі незадоволення результатами гри, стихійні походи зі стадіону після матчу ставали частиною неусвідомленого спротиву встановленим владою моделям "правильної поведінки".Item Оманлива очевидність: сучасні підходи до вивчення історії емоцій(2022) Ходаківський, ОлександрСтаттю присвячено огляду низки праць, зосереджених на дослідженні емоцій в історії. Галузь історії емоцій упевнено розвивається в Західній Європі та США, при цьому лишається майже невідомою в Україні. За останнє десятиліття у цій сфері стрімко зросла кількість дотичних праць, які, з одного боку, виробили теоретичні й методологічні інструменти, а з іншого, ускладнили пошуки відправної точки для ознайомлення з галуззю. Спершу дослідження емоцій проходило майже ізольовано в окремих дисциплінах, що виявилося в опозиції соціального конструктивізму та універсалізму. Подолати цю неконструктивну аналітичну рамку фахівцям з історії емоцій вдалося, широко застосовувавши напрацювання з інших дисциплін, переважно антропології та нейробіології. Такі запозичення допомогли переглянути сутність емоції, як і її значення як аналітичної категорії в історичному дослідженні. Було продемонстровано, що зміст переживання й форми його вираження змінні в часі й формуються культурними приписами, а отже емоція історично мінлива й не може бути базовою від природи. Нейробіологи продемонстрували, що через емоційне переживання тіло і мозок об’єднано беруть участь у процесі пізнання. Помітивши вплив культури на формування мозку-тіла, зміни в якому генетично передаються, людину було означено як біокультурну сутність. Застосувавши ці спостереження нейробіологів, історики помітили, що залежно від контексту емоція по-різному формується і переживається, як і існує у постійній взаємодії зі світом. Тісна залежність від взаємодії і активна долученість до простору дали розуміння, що емоцію можливо досліджувати щодо культурного простору, як і підстави розглядати її як практичну залученість зі світом.Item EU law in non-EU countries: reflections on Ukrainian supreme court's jurisprudence on energy matters(2022) Badanova, IelyzavetaFollowing its accession to the Energy Community Treaty and the conclusion of the association agreement with the EU, Ukraine implemented key EU acquis in energy by way of adoption of primary laws. They incorporate "instruments of EU legal integration," i.e. provisions not required in the EU but included to ensure that the EU law is correctly transposed and applied in Ukraine. The Ukrainian Supreme Court in its recent jurisprudence made conclusions on legal aspects of their application, namely: on the place of EU case-law in the Ukrainian legal system, the value of opinions of the Energy Community Secretariat (ECS) as well as the obligation to conduct consultations with the European Commission and the ECS. While the acceptance of guidance from European institutions on application of EU acquis is commendable, there seems to be room for improvement in the way the Supreme Court applies principles of EU law, in particular related to the functioning of energy markets.Item Поняття загальних засад звільнення від покарання(2022) Коломієць, СергійЗагальні засади звільнення від покарання хоча й визначені в кримінальному законодавстві, однак у правовій доктрині досліджені недостатньо. Мета статті полягає у визначенні поняття загальних засад звільнення від покарання. З використанням діалектичного, системного та герменевтичного наукових методів пізнання проаналізовано ознаки цього поняття та вперше у вітчизняній правовій науці сформульовано визначення поняття загальних засад звільнення від покарання. Наведено додаткові аргументи на користь позиції, що принципи і загальні засади звільнення від покарання є відносно самостійними поняттями кримінального права, що перебувають у певному співвідношенні та взаємозв’язку. Запропоновано розглядати загальні засади звільнення від покарання у значенні не принципів, а загальних правил застосування положень цього кримінально-правового інституту. Визначено з розкриттям змісту ознаки загальних засад звільнення від покарання: визначеність, обов’язковість, загальність, вихідний характер, системність, ґрунтованість на принципах звільнення від покарання. Встановлено, що перспективним для подальших досліджень видається формулювання на основі аналізованого поняття системи загальних засад звільнення від покарання.