Кіно-Театр. 2023. №6

Permanent URI for this collection

Browse

Recent Submissions

Now showing 1 - 20 of 30
  • Item
    Нагороджені посмертно
    (2023)
    З нагоди Дня українського кіно 8 вересня 2023 року орденом "За заслуги" ІІІ ступеня були нагороджені кінематографісти, які воюють на фронті. Семеро з них – посмертно.
  • Item
    Коли долоні зводяться в небо...
    (2023) Пасічна, Олеся
    Режисер Артур Артіменьєв філігранно актуалізує проблеми на сцені, йому властиве гостре усвідомлення часу. За почуттям обов’язку Артур пішов воювати у перші дні повномасштабного вторгнення росії. Звичне для нього театральне дійство змінилося реаліями найвищого драматизму на лінії фронту. Тривалий час воював під Бахмутом… У час перепочинку пише вірші, а коли випадає можливість бути в Києві, неодмінно приходить до театру. Перезавантажується, слухаючи про прем’єри та репетиції від колег. Як скаже: "Перемога буде за нами!" – то в кожного, хто поряд, прискорюється ритм серця, долоні зводяться в небо.
  • Item
    Дмитро Мельничук: "У нас немає права на програш"
    (2023) Савицька-Шеліга, Анастасія
    До початку повномасштабного вторгнення росії в Україну Дмитро Мельничук почав працювати над роллю Пана ІІ у гротескній виставі "Стриптиз" за п’єсою польського драматурга Славоміра Мрожека."З перших днів по сьогодні я побував на всій лінії фронту: від півночі до півдня України, на сході з хлопцями "Артан" Головного управління розвідки Міністерства оборони України. Йде страшна війна… Живемо з великою надією на перспективу. На жаль, іноді так важко, що опускаються руки… Але в нас немає права на програш. Я маю захищати свою сім’ю, свою Україну".
  • Item
    Ідея героїчного театру в добу змагань за націю і державу
    (2023) Бітаєв, Валерій; Корнієнко, Владислав; Мосенкіс, Юрій
    "Театр високого стилю" – "не для дешевої розваги чи для деморалізації публіки, а для формування героїчного духу, в службі нації й високим ідеям, театр як "меч духовний", як зброя в боротьбі за волю проти чужинецького панування і проти всього, що спідлює, деморалізує або розніжнює душу нації й людини, гасить її дух..." Україна переформатовує своє мистецтво в напрямку його перетворення на потужну ідеологічну зброю проти агресора. Водночас мистецтво – засіб дальшого впевненого утвердження образу України як мистецької держави світового рівня. Таким чином, концепція героїчного театру відводить українській драматургії функцію, подібну до функцій античного театру: нагадувати історію, виховувати патріотизм та мораль, кликати на подвиг, підносити високі почуття, культивувати святість Батьківщини. Ця концепція є винятково актуальною в час злучення сил українського народу у священній війні за незалежність і свободу, ідентичність і майбутнє.
  • Item
    "Доктор Стрейнджлав, або Як я перестав хвилюватись і полюбив атомну бомбу": фобія ядерної війни
    (2023) Ямборко, Ольга
    "Доктор Стрейнджлав" висміює постулат холодної війни про взаємне винищення. Власне, назва фільму є переспівом бестселера Дейла Карнегі "Як подолати неспокій і почати жити" (1948). Стенлі Кубрик змушує глядача подивитись на ситуацію соціального психозу збоку. Основним художнім засобом цього фільму є алюзії, серед них титульний герой доктор Стрейнджлав втілює характеристики циніка-науковця, які Кубрик занотував при особистому знайомстві з Генрі Каном, та німецьких вчених із Третього Рейху, тема вербування яких становить окрему сторінку у розвитку гонки ядерних озброєнь, що почалася між США, СРСР, Великою Британією відразу після завершення Другої світової війни. Власне, "Доктор Стрейнджлав" 1964 року в такому порівнянні є саме взірцем художнього узагальнення на строго документальній основі. Більше того, його сатира на холодну війну з її загрозами аж до вселенського апокаліпсису витримала випробування часом. Як бачимо нині, відверті насмішки над національною трагедією робляться за рецептом "вовків в овечих шкурах" – під виглядом воєнних драм, експлуатуючи сюжети про дітей і їх важкохворих родичів в окупованому російськими військами українському місті...
  • Item
    Театральний запит на Мрожека
    (2023) Котенок, Вікторія
    Драматургічний доробок Славоміра Мрожека, якого вважають одним із найвидатніших польських драматургів та прозаїків, складається з більше 30 п’єс. Цікаво, що свою кар’єру він розпочав як художник та журналіст, та визнання йому принесли драматичні твори, написані у жанрі театру абсурду. Тож його ставлять у шеренгу з такими відомими абсурдистами, як Ежен Іонеско, Семюель Беккет, Фрідріх Дюрренматт, Жан Жене, Макс Фріш. Утім, суттєвою відмінністю його п’єс, на думку літературного критика Тадеуша Ничека, є те, що абсурд у них з’являється зі спостереження за конкретною суспільною реальністю Польської Народної Республіки, як реакція автора на тоталітарний режим СРСР, тоді як західні автори зазвичай звертаються до вигаданої, метафоричної дійсності, до стану особистості, шукаючи відповіді на абстрактні для людини питання. Головною думкою, посилом його творів, на думку журналіста Віталія Портникова, є те, що "порядна людина виживе навіть у царстві абсурду, просто важливо зробити правильний вибір".
  • Item
    Довбушів міф на екрані
    (2023) Канівець, Анастасія
    "Довбуш" продовжив хвилю українського кіно, що відображає відрефлексовує українську реальність на новому історичному витку, від Майдану й російсько-української війни. Переосмислення історії є важливою складовою процесу – і Довбуш став чудовим зразком того, як може переозначуватись історична постать, і як химерно можуть перехрещуватись у ній наративи різних ідеологічних епох. Довбуш, "український Робін Гуд", "борець із панами" (ким в його часи були переважно польські або ж спольщені українські роди) став втіленням боротьби проти соціального та, певною мірою, національного понево- лення – і саме так увійшов до масової свідомості, а затим і культури.
  • Item
    Символ опришківського руху у фільмі "Довбуш"
    (2023) Челакова, Орина
    Фільм "Довбуш" Олеся Саніна – найдорожчий та один із наймасштабніших за всю історію кіно Незалежної України. Фільм пройшов нелегкий шлях, оскільки зйомки призупинялися та оновлювалися двічі, а потім – війна. І тільки 24 серпня 2023 року масштабний ігровий україно-польський пригодницько-історичний екшн вийшов на екрани. Події розгортаються на початку XVIII століття, коли польське панування було нестерпним. Головні герої, два брати Іван та Олекса Довбуші, – опришки. Гуцули підіймають повстання проти гніту, на чолі якого Олекса, у відповідь шляхта робить усе можливе, аби придушити повстання та стратити Олексу Довбуша. Проте йому вдається виграти цю битву.
  • Item
    Почути Саніна
    (2023) Саква, Олександр
    А новаторство Саніна полягає в тому, що військовий хист горянина він взяв за осердя його екранного образу, чим вирішив левову частку якості свого кінопродукту. Адже це вирішення безвідмовно пов’язує постать Довбуша з сьогоденням: параметри проведення його операцій ми зараз бачимо в діях генерала Залужного й спецслужб України. Принципи знані: не числом, а вмінням, ставка на розрахунок, раптовість і довершеність, робота мобільними групами, зухвалість і невблаганність до ворога. Що ж знаменує "Довбуш" Олеся Саніна? Тверде переконання: українці невимовно багаті своїм героїчним минулим, яскравими постатями, яких можна відчути як своїх сучасників. Тож і кожен з нас, насправді, може більше, ніж ми уявляємо. Адже недарма нещодавно на весь світ прозвучало: "Україна вже зробила більше, ніж все!"
  • Item
    Кіно у всій красі ("Довбуш")
    (2023) Ямборко, Ольга
    У цьому фільмі Олеся Саніна Традиція (з великої букви) українського кіно нарешті здобула живе продовження. "Довбуш" бачиться містком до останнього кадру "Тіней забутих предків" Сергія Параджанова: у ньому зв’язок поколінь воплотився. Водночас, не варто забувати про виклики у часи наших класиків і нині. У "Довбуші" компроміси є, і реалізовані вони талановито. Питання в тому, чи приклад "Довбуша" стане долею українського кіно на перспективу.
  • Item
    Іван Дзюба і його ангел-охоронець
    (2023) Брюховецька, Лариса
    На початку червня 2023 року проходив міжнародний кінофестиваль Docudays UA, і на його закритті показали фільм "Іван та Марта" Сергія Буковського. Режисер і автор сценарію був відсутній, але раніше він говорив кореспонденту "Детектор Медіа": "Не існує ідеальних умов та обставин для створення документального кіно". В час відлиги Дзюба багато зробив для розкріпачення інтелігенції, для вивітрення з суспільної атмосфери сталінського наркозу. Не був покладистий, не боявся за своє життя: вів вечори Клубу творчої молоді, які влада забороняла. А ще були його публічні виступи на письменницьких зібраннях проти безнадійно забронзовілого Корнійчука, й, нарешті, саме Іван Дзюба повідомив про арешти інтелігенції зі сцени кінотеатру "Україна" на прем’єрі фільму "Тіні забутих предків" 4 вересня 1965 року.
  • Item
    Кульмінація двадцяти років роздумів Крістофера Нолана
    (2023) Марченко, Сергій
    Біографічний фільм Крістофера Нолана про американського фізика Роберта Оппенгеймера (1904–1967), винахідника атомної бомби, – несподіване одкровення, витоки якого ховаються у власній біографії режисера. Попередні стрічки режисера, п’ять з яких, за версією ВВС, входять до сотні найвизнаніших фільмів ХХІ ст., звернені переважно до фантастики, загадок простору-часу, сновидінь, супергероїв. "Оппенгеймер" – фактично про сьогодення, в якому над людством знову замаячіла страхітлива атомна примара.
  • Item
    Канн-2023: драматургія епохи
    (2023) Швець, Маргарита
    Каннський кінофестиваль, попри традиційний шик і блиск, зазвичай насичений складною драматургією. Свято цивілізації й один із найяскравіших символів умовного Заходу точно відобразив основну сюжетну схему – якщо не всієї епохи, то, принаймні, ключових її пріоритетів.
  • Item
    Венеція-2023: Старий Лев у новому світі
    (2023) Швець, Маргарита; Швець, Юлій
    Найстаріший кінофестиваль світу, заснований ще до Другої світової війни, відзначає цього року круглу дату, навіть не думаючи виходити на пенсію, швидше – навпаки. Судячи з цьогорічної програми, Венеційський форум продовжує мистецьку молодість. Про сміливість і наполегливість, з якою він рухається вперед, віддзеркалюючи новітні часи, свідчить вибір фільму-відкриття, який не всім припав до смаку.
  • Item
    Явище Богдановича
    (2023) Саква, Олександр
    Олексій Богданович сьогодні – актор вищої проби, митець епохи науки, відмови від спрощення, зразок свідомої творчості без втрати повноти сценічного буття. Він – явище, що повертає театру його святе призначення.
  • Item
    Олеся Жураківська: "Я знаю, що це таке – любити"
    (2023) Жураківська, Олеся
    Олеся Жураківська (н. 1973, Київ) – акторка театру і кіно, заслужена артистка України, телеведуча, з січня 2023 – виконуюча обов’язки директорки-художньої керівниці Київського академічного театру драми і комедії на лівому березі Дніпра, керівниця напряму соціальної політики та контролю за роботою Будинку ветеранів сцени ім. Наталі Ужвій НСТДУ. Закінчила Російський інститут театрального мистецтва (курс Володимира Андрєєва). З 2002 року працює акторкою у Київському театрі драми і комедії на лівому березі Дніпра. Ролі: Рита у виставі "Море… Ніч… Свічки…" Йосефа Бар-Йосефа, Наталія Іванівна у "Трьох сестрах" Антона Чехова (реж. обох Едуард Митницький), Жозефіна у "Корсиканці" Іржі Губача, Годувальниця у "Ромеоі Джульєтті" Вільяма Шекспіра, Феона у "Не все коту масляна" Олександра Островського, Пацієнтка / Адвокат у "Мотузці" Михайла Хейфеця (реж. усіх Олексій Лісовець), Хлопчик у виставі "Усі найкращі речі" Дункана МакМіллана (реж. Тамара Трунова) та ін. У кіно знімається з 2001 року. Ролі: Галя ("Трубач" Анатолія Матешка, 2014), Дівчина ("Донбас" Сергія Лозниці, 2018), Ірина (серіал "Подорожники" Володимира Харченка-Куликовського, 2019), Павлина Йосипівна (серіал "Кріпосна" Фелікса Герчикова і Максима Литвинова, 2019–2021), Світлана Якименко (серіал Валентина Шпакова "Перші ластівки. Zалежні", 2020), Ніна Петрівна (серіал Тараса Ткаченка "Мама", 2021–2022) та ін. Нагород- жена Орденом княгині Ольги ІІІ ступеня та Мистецькою премією "Київ" імені Амвросія Бучми за роботи у виставах "Схід-Захід" та "Усі найкращі речі".
  • Item
    Донкіхотка Лія Ахеджакова
    (2023) Канівець, Анастасія
    Амплуа Ахеджакової – маленька жінка зі сталевою волею, чиста й чесна – не надто затребуване на її батьківщині в реальному житті. За свою громадянську і моральну позицію народна артистка РФ, лауреатка низки державних нагород, зрештою, одна з "зірок" обожнюваного широкими масами радянського кіно піддається нещадному цькуванню. Історія Лії Ахеджакової дуже показова: вона яскраво демонструє, як російське суспільство і сучасна російська культура активно витискають із себе все, що не відповідає офіціозу. "Культура поза політикою"? Не в росії. Тамтешнім білим воронам порівняно з радянськими часами краще в одному: можна вільно вилетіти і працювати за кордоном, у більш чи менш добровільному вигнанні. Опинилася в ньому і Лія Ахеджакова. І сталося це через її позицію щодо російської агресії проти України.
  • Item
    Чий хліб, того і влада. Українське село у фільмах середини ХХ століття
    (2023) Брюховецька, Лариса
    Хліб фігурував як стратегічний продукт. Найпіддатливіших (молодь) можна було зомбувати лозунгами про щасливе майбутє життя при соціалізмі, який взялися будувати прискореними темпами. Новоспечена влада була страшнішою за "куркулів", бо, грабуючи селянський хліб, видавала себе за благодійників села.
  • Item
    Марина Врода отримала нагороду за найкращу режисуру на МКФ у Локарно
    (2023)
    У швейцарському Локарно (2–12 серпня) відбулася світова прем’єра стрічки "Степне" української режисерки Марини Вроди (Україна, Німеч- чина, Польща і Словаччина). Це історія кількох днів життя літнього чоловіка, який приїжджає в українське село Степне, щоб доглядати за своєю матір’ю. Перед самою смертю мати розповідає йому про набір речей, закопаних у сараї, що повернуть головного героя у спогади та змусять згадати про колишні мрії та все, чого він жадав, проте так і не досяг. Отримуючи нагороду, Марина Врода в промові згадала кінематографістів, які воюють проти Росії, та членів команди, котрі загинули у війні за незалежність.
  • Item
    Багато подій у картині "Довбуш" набули нової актуальності
    (2023)
    20 серпня фільмом-відкриттям Одеського МКФ став "Довбуш" Олеся Саніна. Після перегляду глядачі влаштували десятихвилинні овації творчій групі. Режисер розповів, що 19 серпня 2018 року був перший знімальний день фільму, а через 5 років його вперше показали на кінофестивалі. "Та це не перший показ фільму. Кілька днів тому ми презентували "Довбуша" бійцям 68-ї окремої єгерської бригади імені Олекси Довбуша неподалік лінії фронту. Але зараз це великий фестивальний показ і зовсім інша публіка". Олесь Санін, маючи спільником Сергія Михальчука, вражає розмахом фантазії, епічністю і грандіозністю задуму. Досягав він цього, дякуючи чудовому знанню матеріалу, в тому числі образотворчого. За його словами, з початком повномасштабного російського вторгнення багато подій у картині набули нової актуальності. Зокрема, глядачки зможуть побачити в історії Марічки й Олекси свої історії кохання, історію того, що ти мусиш відпустити на війну коханого. Бо він іде виборювати нашу спільну свободу.