Центр польських та європейських студій ім. Єжи Гедройця
Permanent URI for this collection
1996 року в НаУКМА було засновано Українсько-польський центр науки та культури, який у червні 2007 р. було реорганізовано у Центр польських та європейських студій. Діяльність оновленого Центру було розпочато церемонією відкриття та презентацією могилянській громаді основних напрямків його діяльності 25 вересня 2007 р.
24 березня 2008 року Центр польських та європейських студій НаУКМА представив університетській і світовій громаді нове приміщення Центру, відремонтоване завдяки підтримці та коштом Посольства Республіки Польща в Україні. У церемонії взяв участь прем’єр-міністр Республіки Польща п. Дональд Туск.
2013 року Центр було перейменовано на Центр польських та європейських студій ім. Єжи Гедройця.
Browse
Recent Submissions
Item Виховання і нагляд за дівчатами у закритих навчальних закладах Російської імперії другої половини XVIII ст. (на прикладі Смольного інституту)(2017) Чорна, МаріяУ цій статті авторка робить спробу окреслити основні цілі у вихованні дівчат та нагляду за збереженням моральності у закритих інститутах, на прикладі першого державного навчального закладу Російської імперії – Смольного інституту. Авторка розглядає моральне виховання як спосіб формування бінарних статей.Item Міська історія: окреслення дослідницького поля(2018) Бетлій, ОленаСтаттю присвячено міській історії як окремому напряму історичних досліджень. У тексті проаналізовано, як українські та зарубіжні дослідники визначають її завдання, які дискусії є щодо її змістового наповнення; окреслено проблематику сучасних досліджень у межах цього напряму. Крім того, авторка вказує, у чому полягає відмінність міської історії від інших дослідницьких стратегій, зазначаючи, які виклики постають перед істориком, що береться досліджувати міста й містечка.Item Більшовицький терор у Києві у січні-лютому 1918 р.: жертви і пам'ять(2018) Бетлій, ОленаСтаття присвячена встановленню кількості та імен загиблих під час більшовицького терору у Києві в січні (за старим стилем)/лютому 1918 р. На основі проаналізованих статистичних даних, записів метричних книг київських церков простежується динаміка та топографія насилля. У тексті ставиться питання, чому масове вбивство киян не отримало належного вивчення ані в історіографії, ані увійшло в українські проекти колективної пам'яті. Авторка доходить висновку, що брак належної уваги до жертв терору можна пояснити тим, що для українського наративу важливішою стала трагедія під Крутами, для російського – подальша боротьба з більшовиками в рамках Білого руху; єдиного ж інклюзивного міського наративу подій досі не написано. На основі розглянутого матеріалу та стану розробки студій геноциду у статті ставиться питання доцільності подальшого вивчення більшовицького терору як злочину з ознаками геноциду.Item Питання мови міста як предмет уваги подорожньої літератури: від кінця ранньмодерної доби до зламу ХІХ-ХХ ст.(2018) Диса, КатеринаУ статті розглянуто мовний аспект подорожньої літератури. Мова не завжди була предметом уваги мандрівників, але від XVIII ст. на цьому аспекті подорожей зосереджуються дедалі більше як мандрівники, так і укладачі путівників. На кількох доволі відомих прикладах подорожніх записок та путівників авторка аналізує особливості використання мови в містах під час подорожей до інших країн: коли й чому це стало актуальне, про які міські практики ми можемо дізнатися з таких джерел, які слова та фрази рекомендували туристам для того, щоб спілкуватися в іноземних містах.Item Більше ніж путівник: емоційний відгук і особисті враження від мандрівок до Києва в подорожніх записках зламу XVIII-XIX ст.(2018) Диса, КатеринаУ статті на прикладі подорожніх записок трьох авторів: німецького лікаря Оттона фон Гуна, російського письменника-сентименталіста Владіміра Ізмайлова та російського князя Івана Михайловича Долгорукова, які відвідали Київ на початку ХІХ ст., розглянуто ті риси записок, що відрізняють їх від путівників, які з’являться трохи пізніше – в середині ХІХ ст. Попри деякі спільні аспекти, як-от місця, обов’язкові для відвідання, захоплення святинями і старовиною, ці два різновиди подорожньої літератури мали і значні відмінності. Адже кожен із мандрівників мав власний порядок денний, що визначав унікальність його маршруту. А найголовніше – подорожні записки, на відміну від путівників, фіксували живу реакцію людей на те, що вони бачили в місті. Ця реакція залежала від багатьох факторів: віку, характеру, особистих уподобань мандрівника. Окрім того, подорожні записки відображали повсякденні практики міста і містян, а також особисті спостереження і враження від них подорожнього.Item Залишені напризволяще: солдатки Києва на початку Першої світової війни(2018) Бетлій, ОленаПерша світова війна змінила ґендерні ролі, структуру родин, практики та уявлення про участь жінок у війні. Попри те, що після демобілізації чоловіки повернулися на свої робочі місця, витиснувши з обмеженого ринку праці жінок, набутий у війні досвід сприяв подальшій жіночій емансипації впродовж усього ХХ ст. Завдяки розвитку міської та жіночої історії чимало проблем, пов’язаних із жіночим досвідом у період Першої світової війни (насамперед у Західній Європі), досліджено. У цій статті зроблено спробу зосередитися лише на одному аспекті, який, на думку авторки, досі залишається поза увагою істориків. Йдеться про вивчення становища дружин призовників, які після мобілізації чоловіків залишалися в місті напризволяще. Цю проблему вивчено у статті на прикладі Києва. На початку війни такі жінки зрідка мали можливість іти працювати. Більшість із них не мали досвіду роботи і часто не знали жодного ремесла. Якщо жінка залишалася з малолітніми дітьми, то вона не могла заробляти навіть поденними роботами. У таких випадках виживання родини залежало від матеріальної допомоги, яку могли надавати державні інституції, Церква та благодійні організації. У статті розглянуто історіографічні тенденції у вивченні проблематики, охарактеризовано жіноче населення Києва та соціальну політику щодо солдаток на початку війни в Російській імперії. Основна ж частина статті присвячена вивченню прохань, надісланих дружинами призовників Київському Свято-Володимирському братству при Володимирському соборі у серпні – грудні 1914 р. Авторка пропонує розглядати подання цих прохань у рамках аґентності жінок у роки війни. Аналізуючи тексти, вона звертає увагу на умови проживання жінок, джерела та розмір матеріальної допомоги, види робіт, які могли виконувати жінки тощо. Авторка доводить, що клопотання про допомогу є неоціненним джерелом для вивчення жіночої історії початку війни, і доходить висновку, що жінки використовували прохання як інструмент у виробленні нових стратегій виживання.