Статтю присвячено дослідженню ескапізму як соціокультурного феномену, з одного боку,
оскільки його існування збігається з народженням людини мислячої, та культуротворчого аспекту,
який віддзеркалює процеси в культурі сучасності, з іншого. Змінюючи форми вияву, ескапізм завжди
залишався на арені присутності дійсності, де бралися до уваги ті чи ті аспекти його розгляду.
Однак, зважаючи на потаємну, приховану та інтимну природу власного вияву, ескапізм і сьогодні
невиправдано залишається на периферії культуротворчого осмислення. Сучасний світ утримує
й формує масовий попит, смак і продукує комунікативну реальність як віртуальну, що, своєю чергою, штучно прискорює, екстремізує культуру, оскільки остання починає набувати відверто гіпертрофованого характеру, який спрямовує людину до ескапізму в різних його виявах, почасти
радикальних.