У статті здійснено спробу висвітлити філософсько-антропологічні ідеї та з ’ясувати культурно-історичні обставини, що сприяли усвідомленню у київській духовно-академічній традиції XIX - початку X X ст. дитинства як особливого і самоцінного періоду людського життя.