У статті здійснюється спроба спростувати думку про однозначний якісний занепад єзуїтської освіти на українських землях Речі Посполитої в 1648 - 1670 рр. З цією метою аналізуються тодішні зміни у рівні інтелектуальної підготовки місцевих єзуїтських педагогів, зрушення у ступені поширеності серед них знання іноземних мов і досвіду перебування за кордоном, обсяг і структура їхньої творчої спадщини.