У статті вперше здійснено цілісний аналіз релігійної публіцистики Євгена Капралова, київського мислителя та церковного діяча початку ХХ ст. Доведено, що у його творчості увиразнено характерні риси київського духовно-академічного філософування - акцентування світоглядного значення філософії, ідеалістична настанова у вирішенні стрижневих філософських питань, критика поширених у тогочасному суспільстві нігілістичних та антирелігійних умонастроїв, матеріалістично- позитивістського світогляду, соціалістичних ідей. Реконструйовано оригінальний погляд Є. Капралова на історію людського духу через призму протистояння між релігійним та антирелійним (реалістичним) життєрозуміннями. Виокремлено науково значущі результати осмислення Є. Капраловим проблематики суспільного, церковного та освітянського реформування.