У статті на матеріалі творів сучасних українських письменників для дітей проаналізовано використання хронологічно маркованої лексики, зокрема так званих слів-свідків, за допомогою яких створено образи певної історичної доби. Обґрунтовано особливий комунікативний статус такого
екстралінгвального чинника, як розрив у часі між актом текстотворення та сприйняттям, що увиразнює нерівноправність учасників дискурсу, опосередкованого дитячою книжкою. Висвітлено роль слів-свідків у механізмах впливу в комунікативних моделях системи «дорослий – дитина».