Статтю присвячено аналізові теорії міметичного досвіду, розроблену Вальтером Беньяміном, який через розгляд миттєвого досвіду у зв'язку з мовою, історією та мистецтвом висуває тезу про зміну досвіду в історії. Ці зміни в епоху строгих наук спричинили збідніння людського життя, оскільки досвід перебуває в умовах відмови від первинного досвіду - досвіду подібності людини й світу. Автор статті повертається до спроби Беньяміна описати ту невловиму для методичного і послідовного розуму царину, що, попри все, робить життя людини багатим і повним. У статті розглядаються основні положення вчення про міметичний досвід та його зв'язок з теорією мови, вченням про історію та вимогою спасіння людства через критику збіднілого - сцієнтизованого та епістемологізованого - досвіду; а також Беньямінів проект, в якому філософії відводиться роль інстанції, яка через аналіз досвіду й історії може запропонувати людству план такого спасіння.