Статтю присвячено проблемам поетики виражальності, що набула розквіту в 60-і роки
в СРСР. Серед лінгвістів цей період відомий як "семіотична весна", саме тоді особливої популярності
набули диспути про концепт "теми" та Ейзенштейнові ідеї стосовно структурної
лінгвістики (передусім її кібернетичного, трансформаційного та породжувально-семантичного
різновидів). Можливості цієї теорії та її вагу і за нашого часу продемонстровано на прикладі
аналізу поезії Віктора Кордуна, одного з поетів "Київської школи".