У статті розглядаються особливості інтерпретації Книги Екклезіаста та її головного лейтмотиву
"марнота усе" в українській літературі доби бароко та 60-80-х років XX ст. (на
матеріалі творчості О. Ільченка, В. Дрозда, В. Шевчука, стильову манеру яких прийнято
називати "химерною прозою"). Наголошується на тому, що актуалізація мотиву vanitas (від
латинського вислову "vanitas vanitatum et omnia vanitas", що перекладається "марнота марнот
і все марнота") відбувається хвилеподібно, як і зміни культурно-стильових епох, в періоди,
забарвлені кризовістю світовідчуття, що характерна для всіх стилів нереалістичного типу.
При цьому, звичайно, зазначається, що в процес трансформації цього мотиву вносять корективи
філософсько-естетичні, стильові, мистецькі, релігійні й соціально-історичні передумови та
чинники.