Естетика є проблемною дисципліною у системі сучасної філософської освіти з огляду на нескінченні спроби довести її теоретичну хибність та очевидну неспроможність реалізувати істотні для неї культурні (освітні) функції. Згадаймо, що слово "естетика" вже давно викликає стандартні конотації - прекрасне, вишукане, елітарне, тобто, звично мислиться не тільки як філософська наука, а й як культурний проект. Естетика формувалась як складова модерної культури, коли "мистецтва" ставали "Мистецтвом" (специфічною сферою виробництва й оцінок), а соціальна легітимація та сакралізація
останнього потребували певних теоретичних аргументів. Культурна ангажованість естетики, у цілком просвітницькому сенсі, створювала підстави для очікувань, що ця дисципліна має досліджувати знання про "досконалість чуттєвого пізнання"(О. Баумгартен), а отже, теоретично забезпечувати "виховання почуттів" у найширшому сенсі. Така просвітницька настанова цілковито відповідала радянській політиці у сфері мистецтва та наук про мистецтво; останні мусили виконувати певну роль у перетворенні соціальної дійсності: "формувати", "розвивати" та "стверджувати ідеали".