У дослідженні проаналізовано теоретичні джерела і політичні наслідки статті московського
кінокритика М. Блеймана "Архаїсти чи новатори?" (1970), яку вважають обґрунтуванням заборони школи українського поетичного кіно як "безперспективного" напряму. Статтю М. Блеймана вміщено в контекст дискусії про поетичне і прозаїчне кіно, яку систематизовано щодо двох
підходів: нормативного, який вважає лише один із напрямів кіно релевантним його природі (йому
відповідає сполучник "чи"), і плюралістичного, який розглядає обидва напрями як актуалізації
різних кінематографічних потенцій згідно з тими завданнями, що ставлять режисери (йому відповідає сполучник "і").