Два ключових фільми поетичного кіно "Тіні забутих предків" і "Камінний хрест" зазвичай порівнюють на формальному рівні: аскетичний чорнобілий "Камінний хрест" є
цілковитою візуальною антитезою барвистим "Тіням", при
цьому обидва фільми мають документальну якість і зроблені за участі непрофесійних акторів, які живуть на екрані.
Однак у цій розвідці ми зосередимось не на формальному
аспекті, а на змістовному, чи, радше, на формі змісту, на
тому, як травматична пам’ять про криваві жертви найбільш
убивчих режимів першої половини XX ст. проявляється, чи
точніше, проривається на екран в обох фільмах.