Том 8

Permanent URI for this collection

https://ekmair.ukma.edu.ua/handle/123456789/22843

Browse

Browsing Том 8 by Subject "duality (dual nature) of law"

Now showing 1 - 1 of 1
  • Thumbnail Image
    Item
    Подвійна природа права, юридична визначеність і коректність (справедливість) права
    (2021) Матвєєва, Юлія
    У статті розкрито важливість поєднання в природі права його моральної основи і формального змісту. Досліджено практичне значення теорії німецького філософа права Р. Алексі про подвійну, або ж дуальну, природу права. Дуальність передбачає, що право обов’язково охоплює як реальний, або фактичний, так і ідеальний, або критичний, виміри. Фактичний вимір представлений елементами офіційного походження і соціальної ефективності, а ідеальний вимір знаходить своє вираження в елементі моральної правильності (коректності). Тож теза дуальної природи права передбачає непозитивізм (non-positivism). Важливого значення набуває питання відповідності юридичної визначеності і коректності змісту норм, що пов’язується з принципом справедливості, який вимагає, щоб рішення владних органів були морально правильними. Принципи юридичної визначеності і справедливості часто можуть конфліктувати між собою. Але жоден принцип за будь-яких обставин не може витіснити інший. Навпаки, дуальна природа права вимагає, щоб обидва ці принципи застосовувались у коректній пропорційності, урівноважено (balanced). А це можливо тільки в політичній формі демократичного або дискурсивного конституціоналізму. Конституційні права та демократія – головні елементи конституціоналізму. Вони обов’язкові в дискурсивній теорії, і обидва мають дуальну природу. Позитивізм має слабкі сторони юридичної визначеності (відкритість мови, наявність суперечливих норм, динаміка суспільного життя та ін.). Але вони стають сильними аргументами для захисту людини, її гідності, прав і свобод. І тільки орієнтація права на його подальший гуманний розвиток, на його «олюднення» – з огляду на необхідність захисту людини на засадах справедливості, рівності і свободи – може стати аргументом, що заповнює слабкі сторони юридичної визначеності. Тоді і тільки тоді принцип формальної юридичної визначеності закону перетворюється в правову визначеність як складову верховенства права, що характеризує стабільний та цивілізований розвиток правового простору.