У статті запропоновано аналіз спогадів бельгійського робітника Фредеріка Леграна про
Країну Рад міжвоєнного періоду. На прикладі цих споминів представлено основні характеристики,
як «потрібно» було говорити «по-більшовицьки» та як «правильно» «пригадувати» минуле до
1917 року та радянську добу. Також встановлено основні маркери, які мала використовувати
«нова» радянська людина, розповідаючи про свою участь у «соціалістичному будівництві».