Кіно-Театр. 2011. №3

Permanent URI for this collection

https://ekmair.ukma.edu.ua/handle/123456789/26179

Browse

Now showing 1 - 20 of 38

"Мірабо"
(2011)
9 березня 2011 року в кіноклубі НаУКМА за підтримки редакції журналу "Кіно-Театр" відбувся перегляд німого фільму "Мірабо" (режисер Арнольд Кордюм, "Українфільм", 1930).
Вірляна Ткач: повернення до Лишеги
(2011) Свято, Роксолана
10 березня в Театральному центрі Києво-Могилянської академії "Пасіка" відбулася прем’єра майстерні вистави "Ворон" / "Raven" за однойменним віршем Олега Лишеги. Двомовну (англо-українську) постановку здійснила американська театральна режисерка українського походження Вірляна Ткач - засновниця й художній керівник мистецької групи "Яра" при Експериментальному театрі Ля МаМа (Нью-Йорк). Як і в попередніх роботах, вона є і співавтором перекладу українського твору англійською (спільно з афроамериканською поетесою Вандою Фиппс, з якою співпрацює в театрі вже багато років).
Молоде українське кіно в Нью-Йорку
(2011)
З 16 по 20 березня в приміщенні Українського музею в Нью-Йорку відбувся 2-й кінофестиваль українського та пострадянського кіно NYC.
"Київська пектораль-2011"
(2011)
У повідомленні представлено перелік лауреатів театральної премії "Київська пектораль", церемонія вручення якої відбулася 28 березня на сцені Національного театру імені Івана Франка.
100-річчя "Лісової пісні"
(2011)
11 березня 2011 року відбулося відкриття виставки "Ну, як-таки, щоб воля — та пропала? ", присвяченої 100- річчю від написання драми-феєрії "Лісова пісня" Лесі Українки. Філософська глибина "Лісової пісні", ідентична міфу, вабить митців до власного осягнення і авторської інтерпретації цього драматичного шедевру.
Зустріч з Мацеєм Новаком, директором польського Інституту театру
(2011)
У повідомленні йдеться про зустріч із відомим польським театральним критиком та директором Інституту театру імені Збіґнєва Рашевського Мацеєм Новаком, що відбулася в київській книгарні «Є». Захід був присвячений польському досвіду державної підтримки культури та функціонуванню театральних інституцій.
Фестиваль "Docudays UA"
(2011)
З 25 по 31 березня в Києві проходив Міжнародний фестиваль документального кіно про права людини, який цього року відбувся вже увосьме.
На "Берлінале" і навколо
(2011) Новікова, Олена
Стаття пропонує розгорнутий огляд 61-го Берлінського кінофестивалю, аналізуючи тенденції світового кінематографа через призму соціальних та політичних викликів. Автор детально розглядає тріумф іранської драми "Надер і Ясмін, розлучення" Асгара Фархаді, а також несподіваний успіх албанського кіно ("Прощення кров’ю", "Амністія"), що піднімає питання виживання традиційних канонів у сучасному світі. Особливу увагу приділено філософській притчі Бели Тарра "Туринський кінь". Український контекст представлений аналізом копродукційної стрічки Олександра Міндадзе "В суботу", присвяченої Чорнобильській катастрофі, та присутністю України на європейському кіноринку. Також оглядаються резонансні російські та пострадянські проєкти: метафорична "Мішень" О. Зельдовича, документальні розслідування про М. Ходорковського та чеченські події ("Барзакх"). Текст завершується роздумами про стан українського кінопроцесу та надії на його пожвавлення через нові фестивальні ініціативи.
Круглий стіл "Твори Лесі Українки на сцені"
(2011)
28 лютого 2011 року Музей видатних діячів української культури Лесі Українки, Миколи Лисенка, Панаса Саксаганського, Михайла Старицького спільно з журналом "Кіно-Театр" у рамках програми заходів, присвячених 140-річчю від дня народження геніальної української поетеси, драматурга Лесі Українки та 100-річчю одного з найвизначніших і найдосконаліших її творів - драми-феєрії "Лісова пісня" провів засідання круглого столу на тему "Твори Лесі Українки на сцені".
Ірина Барда: "Кіно - рай для душі"
(2011) Барда, Ірина; Грицук, Валентина
В інтерв’ю актриса Ірина Барда ділиться роздумами про стан сучасного українського кінематографа та специфіку акторської праці в умовах кризи галузі. Вона порівнює досвід роботи в Україні та Росії, аналізує відмінності між зйомками в повнометражному кіно та серіалах . Особлива увага приділяється співпраці з режисерами Олесем Янчуком та Михайлом Іллєнком, а також феномену "продюсерського кіно" в Україні (приклад Любомира Левицького). Актриса обґрунтовує важливість імпровізації та лідерських якостей у роботі ведучої масових заходів і пояснює своє ставлення до театру як до простору для вільної творчості, а не "служби". (Бесіду вела Валентина Грицук)
Роман В. Шкляра "Чорний ворон" буде екранізовано коштом... народу
(2011)
У розділі "Мистецька хроніка" висвітлюється подія збору коштів на народну премію письменнику Василеві Шкляру, ініційовану Юрієм Андруховичем після відмови автора від Шевченківської премії у 2011 році. Автор зазначає, що Василь Шкляр вирішив спрямувати ці кошти не на власні потреби, а на фінансування майбутньої екранізації свого роману «Чорний ворон», присвяченого боротьбі повстанців Холодного Яру.
Вшанування пам'яті Ірини Молостової і Бориса Каменьковича
(2011)
У березні 2011 року в Києві (на вулиці М. Заньковецької, 10) відкрито меморіальну дошку народним артистам України - режисеру Ірині Молостовій та балетмейстеру Борису Каменьковичу (скульптор - Володимир Щур).
Раїса Недашківська: чудовий привід згадати...
(2011) Свято, Роксолана
Стаття висвітлює творчий шлях народної артистки України Раїси Недашківської у зв’язку з презентацією документального фільму Людмили Михалевич "Світло Раїси Недашківської" (2011). Автор аналізує ключові етапи кар’єри актриси: від тріумфального дебюту в ролі Мавки у фільмі "Лісова пісня" (реж. В. Івченко) до знакових ролей у стрічках 'Комісар" О. Аскольдова та 'Буйна" В. Василенка. У тексті розглядається акторська універсальність Недашківської, її приналежність до покоління "шістдесятників" та активна присутність у сучасному мистецькому просторі через моновистави, музично-драматичні проєкти (співпраця з В. Губою) та громадську діяльність. Окрему увагу приділено естетиці її образу, що став "канонічним" для українського кіно, та її співпраці з такими митцями, як Віктор Зарецький та Людмила Семикіна.
Лариса Кадочникова: "Він був земною і водночас неземною людиною"
(2011) Кадочникова, Лариса
У мемуарах актриси Лариси Кадочникової постає величний образ Івана Миколайчука — людини, яка поєднувала в собі "гуцульську красу, народність і царську кров". Автор описує перші творчі кроки на зйомках шедевра "Тіні забутих предків", пригадуючи не лише тріумфальну поїздку з Миколайчуком на фестиваль в Аргентину, а й виснажливу роботу над "Срібним лісом" та крижаним дощем у горах. Текст розкриває історію створення фільму "Білий птах з чорною ознакою", де ідеологічна цензура заборонила Миколайчуку роль Ореста через його надто 'позитивну" зовнішність. Кадочникова ділиться спогадами про феноменальну інтуїцію Івана (зокрема, його здатність орієнтуватися в Парижі як у рідних горах) та спільну роботу над нереалізованим сценарієм "На поклони!". Мемуари завершуються роздумами про внутрішню свободу митця, яка контрастувала з "новітнім кріпацтвом" та ідеологічним цькуванням, що зрештою призвели до його передчасного відходу.
Іван Гаврилюк: "Робити добро було для нього як дихати" [до 70-ліття Івана Миколайчука]
(2011) Гаврилюк, Іван
У мемуарному нарисі актор Іван Гаврилюк розповідає про визначальну роль Івана Миколайчука у своїй долі та становленні цілого покоління українських митців. Автор згадує перші кроки в Києві, побут у квартирі Миколайчука на Жилянській та експедицію у Верховину на зйомки фільму "Анничка" (1968). Текст містить унікальні свідчення про творчу атмосферу Карпат: зйомки в автентичній ґражді Кметя, вивчення аркану, навчання Миколайчука грі на цимбалах та візит Леоніда Бикова до гуцульського краю. Окрему увагу приділено релігійному шануванню Миколайчука горянами та його акторській праці у фільмі "Камінний хрест", яку Сергій Параджанов назвав "молитвою в кадрі". Це розповідь про епоху "абсолютного добра", де професійне наставництво межувало з родинною близькістю.
Мої найдорожчі ювіляри. До 70-річчя Марії та Івана Миколайчуків
(2011) Коротя-Ковальська, Валентина
Стаття є щирим і глибоко особистим спогадом про "золоту пару" української культури — Івана та Марію Миколайчуків. Автор, будучи учасницею легендарного тріо "Золоті ключі", проводить читача крізь десятиліття спільної творчості: від перших зустрічей у хорі ім. Г. Верьовки до камерних вечорів у квартирі на Жилянській, де під диригування Івана народжувалися акапельні шедеври. У нарисі детально описується музична обдарованість Івана Миколайчука, його роль у підборі автентичного звукового ряду для знакових фільмів ("Білий птах з чорною ознакою", "Пропала грамота", "Вавилон-ХХ»"та трагічна доля "поетичного кіно" в часи застою. Особливий акцент зроблено на постаті Марії Миколайчук як "аристократки духу", яка крізь роки пронесла вірність коханню та буковинській пісні. Текст містить унікальні замальовки зі знімальних майданчиків, роздуми Сергія Параджанова про геній Миколайчука та опис сучасної місії Марії як сольної виконавиці та совісті української пісенної традиції.
Актор: проблеми і турботи (фрагменти)
(2011) Миколайчук, Іван
У програмній статті Іван Миколайчук аналізує етичні та філософські засади акторської професії, спираючись на досвід навчання в майстерні Віктора Івченка. Автор розкриває поняття "святого голоду" до творчості як головного рушія митця, протиставляючи його професійному самозаспокоєнню. Миколайчук пропонує метафоричну класифікацію кінотворів ("фільм-комора", "фільм-собор", "фільм-університет"), де місце актора визначається рівнем інтелектуальної та духовної співпраці з режисером-будівничим. Особливу увагу приділено проблемі натхнення в умовах планового кіновиробництва та необхідності якісно нової форми діалогу з освіченим глядачем, який став вимогливим суддею сучасного мистецтва.
Юрій Іллєнко про Івана [Миколайчука]
(2011) Іллєнко, Юрій
У фрагментах мемуарної праці "Доповідна Апостолові Петру" видатний оператор і режисер Юрій Іллєнко відтворює момент народження легенди українського кіно. Автор із драматизмом описує перші кінопроби Івана Миколайчука до фільму "Тіні забутих предків", які мали бути формальністю без плівки в камері, але перетворилися на потрясіння для всієї знімальної групи. Іллєнко визнає геніальність актора, який зміг поєднати стихійне натхнення з найвищим рівнем професійного ремесла. Особливе місце у спогадах посідає трагічний епізод зйомок у Криворівні: Миколайчук, приховуючи звістку про смерть батька, продовжував зніматися у "смертному танку", аж поки не знепритомнів у кадрі. Автор підкреслює сакральну красу митця та його глибинний зв'язок із темою буття і смерті. Юрій Іллєнко підсумовує, що передчасна втрата Миколайчука стала найбільшою трагедією для української культури XX століття, адже він був втіленням самого життя — без пафосу, але з бездонною глибиною.
Роман Балаян: "Я не хотів його втрачати" : [до 70-ліття Івана Миколайчука]
(2011) Балаян, Роман
Мемуарний нарис Романа Балаяна висвітлює багаторічну дружбу та творчу співпрацю з Іваном Миколайчуком, починаючи з пошуку народних пісень для перших курсових робіт і закінчуючи спільним написанням сценарію до фільму "Відлюдько" (1977). Автор аналізує режисерський стиль Миколайчука у 'Вавилоні XX", відзначаючи унікальний народний гумор та самоіронію, що ріднить його з грузинською кіношколою. У тексті порушуються болючі питання цензурних обмежень 1970-х років, зокрема негласна заборона на зйомки Миколайчука та перешкоди у створенні фільму про Тараса Шевченка. Балаян наголошує на природній органіці митця, його вродженому знанні етнографії та здатності до імпровізації, що робило кожну його появу на екрані "природною, як дихання".
Юрій Гармаш: "Відчуваю ностальгію за "Вавилоном ХХ""
(2011) Гармаш, Юрій
У спогадах видатного оператора Юрія Гармаша постає живий портрет Івана Миколайчука не лише як геніального актора, а й як режисера-дебютанта з унікальною інтуїцією та етикою. Автор детально описує професійну кухню зйомок "Вавилона XX": від свідомого вибору "класичного" формату екрана (як данини Данилу Демуцькому) до пошуків ідеальної натури в селах Витачів та Халеп’я. Особливу цінність мають розповіді про творчу "ауру" Миколайчука, яка дозволяла групі працювати в стані натхненної імпровізації. Юрій Гармаш згадує, як народжувалися кадри, яких не було в сценарії (наприклад, брати Соколюки на дереві чи танець біля могили), і як режисер мав мужність відмовитися від зйомки в ідеальних умовах, якщо не відчував "правди сцени". Нарис також торкається болючих тем: ідеологічного тиску, через який важко давалися образи комунарів, та безповоротної втрати вирізаних цензурою епізодів. Це щире свідчення про епоху, де кіно було мистецтвом високої умовності, а не просто технологічним шоу.

Browse

Browsing Кіно-Театр. 2011. №3 by Issue Date

Results Per Page

Sort Options