Кіно-Театр. 2012. №5

Permanent URI for this collection

https://ekmair.ukma.edu.ua/handle/123456789/28195

Browse

Now showing 1 - 20 of 28

Кіно скитальців
(2012) Бучко, Роман
Фільм В. Стажевського "Тарас Бульба", знятий у Мюнхені в 1920-х роках російськими емігрантами і критикований свого часу волинською пресою, озвучив Кедрицький у СІЛА в 1960-х роках. Богдан Солук у Німеччині зняв 12-хвилинний фільм "Бандура" про гастролі капели бандуристів з Торонто, очолюваної Г. Китастим, а також про таборове життя - "Українські Д.П. в Німеччині", які демонструвалися в країнах поселення емігрантів (Дідюк В. Б. Солук - видатний фільмовий продуцент / / Наша мета. - 1979). Творчу активність проявляє журналіст та літератор Леонід Полтава - створює студію "У-фільм" у Парижі, де знімає кілька документальних фільмів: "Українці у Франції", "Українці в Англії", "Українці у Великій Британії", "Українці в Німеччині" та дитячий фільм "Мавпячий король". Технічним керівником студії був Е. Березняк, були й співавтори. Вони ще сподівалися повернутися додому і сподівалися, що їхні митарства там можуть когось зацікавити. Полтава займався організаційною роботою і творчим упорядкуванням цієї хроніки. Він змонтував фільм "Україна в огні" з кадрів німецьких та совєтських військових кінооператорів, можливо, назвавши його так після заборони Довженкової однойменної кіноповісті. Згодом Євген Деслав змонтує заборонені німецькою цензурою кінокадри швейцарських документалістів у фільм "Країна чорної землі".
Втрата
(2012) Брюховецька, Лариса
Пішов від нас Богдан Ступка. Йому на роду було написано стати знаменитим. Він це, очевидно, знав, і сприймав як належне свою місію. Здавалося, не існувало дистанції між ним і персонажами, в яких він перевтілювався. Легко міняв сутність, характер, при цьому залишався Богданом Ступкою — пізнаваним і знайомим. Аура його акторської харизми була настільки сильною, що далеко не кожен режисер наважувався брати його у свій фільм. Ті, хто наважувалися, вигравали. А були режисери, які відкривали його як актора. В театрі це Сергій Данченко, в кіно — Юрій Іллєнко. Український актор здобув міжнародну славу: знімався в польських режисерів — Єжи Гофмана (двічі) та Кшиштофа Зануссі (дістав приз Римського МКФ за кращу чоловічу роль у його фільмі "Серце на долоні"), у Франції в Отара Іоселіані, в багатьох російських режисерів, серед них найвідоміші ролі в Павла Чухрая ("Водій для Віри") та Дмитра Месхієва (за роль у фільмі "Свої" був номінований на Європейську кінематографічну премію "Сезар" і став членом Європейської кіноакадемії), був нагороджений найпрестижнішими російськими кінопреміями... Згас вулкан творчої енергії, який заряджав нею і своє оточення, і всіх, хто бачив його у виставах і фільмах. Український театр і кіно осиротіли. Пам’ять про Богдана Ступку, видатного майстра, житиме.
Повторення минулого
(2012) Череватенко, Леонід
М. Вінграновський, "є народ, в якого є прокляття, страшніші від водневої війни". Для мене, скажімо (гадаю, і для об’єднання "Дебют"), провідною ж є ідея збереження, збагачення і розвитку національного кінематографа, без якого не буде ані українського народу (в європейському значенні слова), ані української держави. Ну, а те, що викреслюється з темплану В. Підмогильний, так вилучаються одночасно і М. Хвильовий, і Ю. Липа, І. Франко, ба навіть Т. Шевченко. Нічого не вдієш: раптом підібрався (підібрали) дивовижний колектив вельмисумнівних "знавців", що дбають не стільки про національне кіно, скільки про власні преференції й амбіції. Так, це вони судять і засуджують. Якась "ініціативна група" вирішила, приміром, ліквідувати кінотеатр імені О. П. Довженка властиво і споруджений для прем’єрних показів українських фільмів. Що ж, тепер на цьому місці стирчить багатоповерховий "прибутковий дім" - як поминальна свічка. Подейкують, що на черзі вся кіностудія О. П. Довженка: хтось уже намірився набудувати ще один квартал отих "свічок". Тенденція зрозуміла й очевидна - знести з лиця землі те, що нагадувало хай віддалено про українську культуру, про Україну. Обернути все на безлику, безличну прибуткову територію.
Якого раю ми бажаєм?..
(2012) Брюховецька, Лариса
Андрій Приходько вільно почувається в історичному часі і просторі, стверджуючи їхню єдність. Надаючи глядачам можливість захоплюватися українською народною творчістю, він разом з тим апелює до Еллади і Єрусалима, єднаючи все це в одне ціле. Й нагадуючи: той вертеп і ті колядки свідчать про можливість раю на землі, який творять самі люди. Взято назву з інтермедії "Райськеє діло", яка входить до вистави. Написав її Малкович 1989 року, і діють у ній дві особи: Іван і Кат. Дивна ця інтермедія і навіть не до кінця зрозуміла. Принаймні в порівнянні з іншими дев’ятьма творами, що лягли в основу вистави. Андрій Приходько проявив себе як театральний режисер, готовий ризикнути і подивувати глядачів несподіваним вибором літературної основи, і її діапазон постійно розширюється (досить згадати авторів, до яких він звертався: Григорій Квітка-Основ’яненко, Юкіо Місіма, Іван Франко, Джордж Байрон, Григорій Кониський, Педро Кальдерон, давній індійський епос). Цікавиться він міфологією, про що свідчать його вистави за давньоіндійськими, німецькими і ось тепер за українськими міфами. Не дивує і назва прем’єрної вистави, якщо згадати Приходькове зацікавлення, зокрема, міфами, пов’язаними з поняттям раю (на думку режисера, самі люди можуть і повинні творити рай на землі, але для цього необхідно позбутися нетерпимості й ворожнечі).
"Бюро Подорожей" в Україні
(2012) Ільків, Вікторія
10-11 травня у Донецьку та 12—13 травня у Києві за фінансової підтримки Міністра культури та національної спадщини Республіки Польща познанський театр "Бюро Подорожей" (Biuro Podrozy) презентував одну зі своїх вуличних вистав — "Carmen Funebre". Музично-акустичне вогняне дійство відбувалося просто неба у парку культури і відпочинку ім. Олександра Щербакова (Донецьк) та на площі під аркою Дружби народів на території Хрещатого парку (Київ). У репертуарі цього театру за 24 роки існування фігурує 14 вистав, здійснених режисером Павелом Шкотаком, серед яких 8 - вуличного формату. Специфіка останніх у тому, що текстові діалоги та монологи в основному переформатовані в музично-пластичні уривки з використанням сучасних технологій та різноманітних спецефектів. Обраний формат допомагає трупі з легкістю спілкуватися на актуальні теми загальнодоступною міжнародною мовою "візуально-акустичного видовища". Актори відзначають, що кожен показ одного й того ж спектаклю - це щоразу нова вистава, не схожа на попередню через значний і безпосередній вплив нового глядача, нового сценічного місця та різних, подеколи просто непередбачуваних, погодних умов. Географія гастрольних "подорожей" познанського театру налічує вже близько 50 країн світу на 6 континентах, серед яких Австралія, Бразилія, Єгипет, Індія, Іран, Колумбія, Куба, Ліван, Мексика, Сингапур, США, Тайвань та чимало країн Європи. Театр - учасник багатьох відомих театральних фестивалів, де здобув безліч нагород та премій, зокрема Медаль мистецької слави Міністерства культури та національної спадщини Республіки Польща, якою 2008 р. були нагороджені Павел Шкотак, Марта Стржалко та Ярослав Сейковський. Спектакль "Carmen Funebre" став лауреатом Першої відзнаки, Нагороди критиків та Нагороди Гамада в Единбурзі (1995), здобув Громадську премію в Ерлангені (1996), премію за найкращу сценографію у Каїрі (2001) та Ґран-прі на Міжнародному фестивалі вуличних театрів у Афінах (2009).
["Двоє". Кадри з фільму. Друкується вперше]
(2012)
З нагоди 71-ої річниці від дня народження Івана Миколайчука співробітниця Чернівецького краєзнавчого музею Євдокія Антонюк-Гаврищук зробила подарунок редакції журналу "Кіно-Театр" — надіслала диск із рідкісними фотографіями, які зберігаються у фондах музею. Це три кадри з короткометражного фільму "Двоє" - студентської роботи Леоніда Осики, який зняв її на кіностудії ім. 0. Довженка, де перебував на практиці. Фільм не зберігся; за описами це експериментальна робота, вибудувана без слів, тільки на зображенні й музиці. У стрічці знялися Антоніна Лефтій та Іван Миколайчук. Пропонуємо увазі читачів кадри з фільму "Двоє" (1964).
Віталій Савчук: "Шлях до перетворення людини" : [інтерв'ю з актором Дитячого музичного театру]
(2012) Савчук, Віталій
В українському театрі сьогодні ситуація краща, порівняно з кінематографом. Влада в містах фінансово забезпечує театри, хоче, аби вони існували. Рідко, але трапляються й мистецькі події. Наприклад, у театрі Івано-Франківська Ростислав Держипільський поставив дві вистави: "Солодку Дарусю" й "Націю" - за творами Марії Матіос, на основі автентичного фольклору розкривши німоту героїні й показавши трагічні події. Події концептуально осмислені - йдеться про долю українців у XX столітті. Обидві вистави персоніфіковані, в них розкриваються конкретні людські долі, й водночас сама побудова дії, сценічна форма пронизані піснею, яка виражає дух і є проживанням геро'ів у безкінечно трагічній ситуації. Й ти усвідомлюєш, завдяки чому українцям, яких винищували в XX столітті, вдалося вижити. Тобто театр робить кроки в той історичний простір, де ми ще не до кінця осмислили, що ж з нами відбулося. Ті дві вистави розширили можливості театру, і це так важливо! Якісь глибинні речі, на які раніше театр не звертав особливої уваги, сьогодні допомогли передати послання Марії Матіос. Я не виховую акторів, хоч і викладаю акторську майстерність. Ми говоримо про людину, бо в центрі - життя духу. Це треба оберігати, зберігати в чистоті. Без цього неможливо творити ні в театрі, ні в кіно, ні на телебаченні. Саме цього сьогодні потребує час, саме таких людей, бо спокус дуже багато. Хотілося, щоб у час свого навчання вони отримали якомога більше позитивного за рахунок віри і довіри до своїх викладачів.
Відкрита ніч
(2012)
Кінофестиваль "Відкрита ніч. Дубль-16" відбувся цього року в купальську ніч у галереї "Арт-причал" у Києві поблизу Гаванського мосту. Паралельно покази фільмів конкурсу та позаконкурсної програми відбулися у Дніпродзержинську, Запоріжжі, Каневі, Копичинцях, Івано- Франківську, Львові, Миколаєві, Полтаві, Прилуках, Чернівцях та селах Легедзине й Обирок. Глядачам показали 35 короткометражних стрічок. Журі фестивалю очолила письменниця Оксана Забужко, переможців визначали також актори Анатолій Хостікоєв та Богдан Бенюк, художник Анатолій Криволап та ін. Члени журі зазначили, що рівень українського кіно, попри неувагу до нього держави, досить високий. Перемогу здобули: кращий сценарій — "Борода" (режисер Дмитро Сухолиткий-Собчук), краща операторська робота — "Миколине поле" (оператор Руслан Коломієць), краща кіноновела — "Невигадана історія" (режисер Артем Антоненко), відкриття фестивалю — актор Тимофій Антропов за роль у фільмі "Тимка", за концептуальність анімафільму — "Без кінця" (режисер Катерина Чепик), кращий анімаційний — "Чистий" (режисер Олена Потьомкіна), кращий ігровий — "Перше побачення" (режисер Андрій Павлюк). Гран-прі фестивалю — "Manu 18 374" (режисер Мирон Латик).
Володимир Губа: "З Леонідом Осикою у нас була естетична спорідненість" : [інтерв'ю]
(2012) Губа, Володимир
Володимир Губа — композитор, народний артист України (1999), лауреат премії ім. М. Лисенка (1997). Закінчив Київську консерваторію ім. П. І. Чайковського (1977, клас Б. Лятошинського, А. Штогаренка). Був музичним редактором студії "Укркінохроніка". Автор музики до художніх, мультиплікаційних і документальних фільмів: "Та, що входить у море" (реж. Л. Осика, 1965), "Всюди є небо" (реж. А.Войтецький, 1966), "Хто повернеться — долюбить" (реж. Л.Осика, 1967), "Як козак щастя шукав" (реж. В. Дахно, 1969), "Іду до тебе" (реж. М. Мащенко, 1971), "Захар Беркут" (реж. Л. Осика, 1971), "Олеся" (реж. Б. Івченко, 1972), "Сказання про Ігорів похід" (реж. Н.Василенко, 1972), "Майбутнє починається сьогодні" (реж. Р.Синько, 1973), "Тривожний місяць вересень" (реж. Л. Осика, 1976), "Як козаки сіль купували" (реж. В. Дахно, 1975), "Свято печеної картоплі" (реж. Ю. Іллєнко, 1976), "Відлюдько" (реж. Р. Балаян, 1977), "Женці" (реж. В. Денисенко, 1978), "Вчилась я у природи" (1980), "Колесо історії" (реж. С. Клименко, 1981), "Вклонись до землі" (реж. Л. Осика, 1985), "Увійдіть, стражденні" (реж. Л. Осика, 1987), "Данило, князь Галицький" (реж. Я. Лупій, 1987), "Голос трави" (реж. Н. Мотузко, 1992), "Гетьманські клейноди" (реж. Л. Осика, 1993), "Секретний ешелон" (реж. Я. Лупій, 1993), "Сім сльозин" (реж. Ю. Терещенко, 2000), "Любов небесна" (реж. Ю. Терещенко, 2001), "Вічний хрест" (реж. Ю. Терещенко, 2002) та ін.
Срібний леопард
(2012)
Мирослав Слабошпицький за короткометражний фільм "Ядерні відходи" здобув "Срібного леопарда" на МКФ у Локарно.
Українські фільми на "Золотому витязі"
(2012)
Фільм Михайла Іллєнка "ТойХтоПройшовКрізьВогонь" здобув золоту нагороду в номінації "Кращий ігровий фільм" на XXI Міжнародному кінофорумі "Золотий витязь", що відбувався 21—31 травня в Омську (Росія). Ще один український фільм — "Платон Ангел" режисера Івана Войтюка — удостоївся бронзи в номінації "Телевізійні ігрові фільми". До програми кінофоруму увійшли 172 конкурсних і 28 позаконкурсних фільмів із 24 країн світу, що відповідали девізу "За моральні ідеали, за піднесення душі людини", розподілені за сімома категоріями: ігрові повнометражні, телевізійні ігрові, документальні повнометражні, документальні короткометражні, ігрові короткометражні, дебютні та студентські, анімаційні і фільми для дітей. У кожній журі присуджує Золотого, Срібного та Бронзового витязів. Гран-прі дістався Микиті Михалкову за дилогію "Стомлені сонцем-2". Цього року Михайло Іллєнко розпочне роботу над новим фільмом "Толока", який має отримати і державне фінансування.
Музичний дитячий театр з новим керівником
(2012)
Київський муніципальний академічний театр для дітей та юнацтва після серії скандалів таки залишився у своєму приміщенні — будівлі у стилі конструктивізму 1930-х, що на вулиці Межигірській, 2. Однак змінилося керівництво. Колишній художній керівник Олексій Баклан написав заяву про звільнення за власним бажанням. На колишнього директора Володимира Меленчукова заведено кримінальну справу, 3 червня художнім керівником багатостраждального театру став відомий балетмейстер, творець "Київ модерн балету", лауреат численних міжнародних конкурсів Раду Поклітару. Його постановки викликали і суперечки, і захоплення в різних країнах. Кілька постановок він здійснив і в Національній опері України. Трупа "Київ модерн балету" входить до складу очолюваного ним театру з 2009 року.
"Німі ночі" в Одесі // Кіно-Театр. - 2012. - № 5. - С. 48.
(2012)
15—17 червня в Одесі тривав III Міжнародний фестиваль німого кіно та сучасної музики "Німі ночі 2012". Захід, започаткований 2010 року Благодійним фондом ім. Івана та Юрія Лип, став найбільшим фестивалем німого кіно в Центрально-Східній Європі. На фестивалі було показано п’ять класичних німих фільмів із живим музичним супроводом у виконанні колективів із України, Великобританії, Італії, Польщі та Німеччини. Музику для фільмів спеціально написали самі виконавці. Демонстрували: "Турксиб" Віктора Туріна — документальну стрічку про будівництво Туркестансько-Сибірської магістралі (1929), "Самотні" (1928) П.Фейоша — один із найбільш авангардних американських фільмів того часу, українські стрічки "Мірабо" (1929) Арнольда Кордюма, яку минулого року можна було побачити в кіноклубі НаУКМА, та "Шкурник" (1929) Миколи Шпиковського. Фестиваль складався із сетів — подвійних музичних кіноперформансів. Кожен було присвячено видатним кіноакторам: Наталі Лисенко, Барбарі Кент. Закривав фестиваль фільм Івана Мозжухіна "Палаюче вогнище" (1922), знятий у Франції, куди Мозжухін і виконавиця головної ролі Наталя Лисенко емігрували перед революцією. Було розширено і паралельну програму сучасного європейського експериментального кіно та відео-арту "Досвід місця", укладену голландською кураторкою Ханною Боон. До неї увійшли дев’ять коротко- та повнометражних фільмів режисерів із Великобританії, Нідерландів, України, Грузії та Болгарії. Серед них — і фільм самої Ханни Боон "2012: земна одісея".
"Кіножахи" в житті: прем'єра "Бетмена"
(2012)
20 липня прем’єра фільму "Темний лицар: Відродження легенди" у кінотеатрі в денверському передмісті (США) закінчилася трагічно для більше ніж півсотні людей. Чоловік у протигазі та бронежилеті почав стріляти з вогнепальної зброї по глядачах. У результаті - 14 людей загинуло, більше 50 дістали поранення. За словами свідків, перші постріли пролунали, коли на екрані йшла сцена стрілянини. Крім того, нападник кинув до зали кілька бомб зі сльозогінним газом (за іншими даними — димових шашок), щоб дезорієнтувати людей. Спочатку глядачі вирішили, що це спецефекти, але потім зауважили поранених та кров у залі. Нападника, якому близько 25 років, затримали на паркінгу. Найімовірніше, вбивця захотів слави негативного героя, як у фільмі. Через цю трагедію французи скасували прем’єрний показ фільму в Парижі й усі заплановані прес-конференції з режисером фільму та акторами. В Україні прем’єра чергової кіноісторії про Бетмена відбулася за планом.
Німе кіно: німецьке, радянське, українське
(2012) Новікова, Олена
2012 року на МКФ у Берліні програма "Ретроспективи" засвідчила зростання інтересу до німого та раннього звукового кіно. Організатори запропонували три програми. Перша - присвята 100-річчю німецької кіностудії "Бабельсберґ", де знімали свої славетні фільми Ф. Мурнау, Дж. фон Штернберг, К. Вольф, С. Дєлдрі з такими зірками, як Аста Нільсен, Еміль Яннінґс, Марлен Дітріх, Григорій Хмара, Кейт Вінслет та ін. Загалом було показано дев’ять художніх (серед них - "Смертельний танок", "Цариця" з А. Нільсен, "Голубий янгол" із М. Дітріх) і три документальні стрічки. Цій події в Берлінському музеї кіно присвятили дві виставки відреставрованих, забутих і віднайдених кінофотодокументів - "Париж-Бабельсберґ-Голлівуд. 1910-1919" та "Берлін-Бабельсберґ сьогодні". Друга програма "Ретроспективи" відзначила внесок у кіномистецтво американської акторки Меріл Стріп, яка отримала спеціальну нагороду цього МКФ. Третя - показала німі та ранні звукові стрічки радянського виробництва: 16 художніх, 9 документальних і 6 анімаційних 1922-1936 років. Серед них - "Панцерник "Потьомкін"", "Аеліта", "Міс Менд", "Дівчина з коробкою», "Кінець Санкт-Петербурга". Особливий акцент зробили на співпраці московської "Межрабпомфільм" та берлінської "Прометеус".
Про фільм "Катерина Білокур. Послання"
(2012) Самолевська, Ольга
Хотілося більше дізнатись про чарівницю з Богданівки, хотілося побачити її, поцілувати натруджені руки. Але Катерини Василівни вже не було на світі. Тоді й виникла ідея створити фільм - поминальну молитву. Ця ідея покликала нас із Льонею Бернадським (тоді ще студентом) у Богданівку та в Яготинську картинну галерею до геніальної майстрині. "Все йде, все минає" - назва одного з тих пам’ятних полотен. Все йде, все минає... Український художник Микола Глущенко залишив свідчення, широко відоме нині: на виставці українського мистецтва в Парижі Пабло Пікассо, зачарований досконалістю робіт української селянки, вигукнув: "Якби вона жила у Франції- її знав би весь світ!". Катерина, яка "гласу вчителя не чула", яка ніяковіла перед ученими людьми, все ж мала вчителів. І це були великі вчителі. Це природа, що її вона називала матір’ю. Це всеосяжна любов до малювання. Це духовність, яка дозволяла їй відчути себе в усьому живому, і все живе - в собі.
Юрій Ткаченко і його дорога до Святої гори...
(2012) Мужук, Леонід
Документальний фільм "Дорога до Святої гори" вряди-годи демонструється в українському національному просторі. Авторам цього кіноспогаду про українського кінорежисера і кінооператора Юрія Ткаченка важливо, аби фільм потрапив у національний ефір саме 19 серпня, на Святого Спаса - у день народження Ткаченка... Державні телеканали й досі показують Ткаченкові фільми по кілька разів щороку. І "Украдене щастя", і "Вечори на хуторі біля Диканьки" живуть у національному ефірі не старіючи. А його документальний фільм "Лобановський, Блохін та інші", знятий чверть століття тому, донині залишається своєрідним "ефірним рекордсменом" на приватних телеканалах. Іншому ж Ткаченковому шедевру документалістики - "Суперкубку" - сорок років, а сприймається немов учора змонтований. Ткаченко-кінохронікер і Ткаченко-громадянин був завжди першим там, де вирішувалася доля його народу. Сотні кілометрів плівки накрутила його відеокамера, і він розсилав ті свої матеріали, як речові докази про українську революцію по всіх світах, де могла очікуватися для України міжнародна підтримка. На превеликий жаль, і той неоціненний Юрків відеоархів, і його велика документальна кіноспадщина досі лежать без ужитку. Традиція правди. Правда традиції. І правдива традиція. Це три постулати Юркової майстерності, три сегменти життя цього великого Майстра перед об’єктивом історії. Це рівнозначні компоненти для творення кінообразу, який не вмирає. Дехто йому дорікав, що він, мовляв, аж надто показний українець. Юрко пишався тим.
Там, де немає світла
(2012) Свято, Роксолана
Стрічка відомої польської режисерки Агнешки Голланд, номінована на "Оскар" як найкращий неангломовний фільм, отримала чимало позитивних критичних відгуків у польській та американській пресі, але дивним чином не надто зацікавила українську глядацьку спільноту (принаймні кількість відгуків на неї поки що вимірюється одиницями, а про якусь ширшу суспільну дискусію взагалі не йдеться). А дивно це хоча б тому, що "В темряві" стосується делікатної та досі недостатньо відрефлексованої в нас теми - Голокосту в Україні (в цьому випадку- у Львові), а почасти й питання участі в ньому українського населення.
Зінаїда Дехтярьова: "Коли мене хвалили, я казала: то не я, а люди за мене зіграли"
(2012) Дехтярьова, Зінаїда
Зінаїда Миколаївна Дехтярьова (1927—2004) — актриса театру і кіно, народна артистка УРСР (1968). Лауреат Національної премії України ім. Тараса Шевченка (1996). 1950 року закінчила Одеське музичне училище. З 1954 працювала у Львівському театрі ПрикВО. Ролі в театрі: Тугіна ("Остання жертва" О.Островського), Ханума (однойменна комедія Цагарелі), Еліза Дулітл ("Пігмаліон" Б.Шоу), Ніла Сніжко ("Барабанщиця" А.Салинського), Валька ("Іркутська історія" О.Арбузова ), Ліка ("Мій бідний Марат" О.Арбузова), Марія ("Марія" А.Салинського), Калугіна ("Товариші по службі" Е.Брагінського, Е.Рязанова), Альдонса ("Людина з Ламанчі" Д.Вассермана, Д.Доріна), Емма ("Берег" Б.Бондарева). Знялась у фільмах: "Солдатка" (режисер В.Денисенко, 1959), "Явдоха Павлівна" (режисер О.Муратов, 1964), "Між високими хлібами" (режисер Л.МІлліонщиков, 1970), "За твою долю" (режисер Т.Золоєв, 1972), "До останньої хвилини" (режисер В.Ісаков, 1973), "Кожен день життя" (режисер Т.Золоєв, 1973), "Багряні береги" (режисер Я.Лупій, 1979), "Весна надії нашої" (режисер Т.Золоєв, 1983), "Злочин з багатьма невідомими" (за повістю Івана Франка "Основи суспільності". Режисер О. Бійма, 1993). ...Відомо: актори не вибирають ролей, а навпаки. Цивілізованість нації визначається її генетичною пам’яттю, сила театру - пошаною до акторів різних поколінь. Порушення цих норм призводить до руйнації: моралі, держави, театру. Зінаїда Дехтярьова, в який би час чи в якій драматургії їй не доводилось творити свої сценічні образи, вносила у кожен з них правду людського духу. Яка, як відомо, є вічною і позачасовою цінністю.
Незвичайна справа Валентина Васяновича
(2012) Швець, Юлій
Нагороду "Дон Кіхот" від міжнародної федерації кіноклубів (ЙСС), журі якої оцінювало міжнародну програму Одеського кінофестивалю, здобув український фільм "Звичайна справа" Валентина Васяновича. В аргументації журі акцентується, що фільм заслуговує цієї нагороди. У ньому показано, як людині вдається зберегти власну гідність. Головний герой несе відповідальність за свою втечу з реальності, обираючи шлях поета замість кар’єри успішного лікаря. Але через власну слабкість не досягає успіху, проте він не здається, він непереможений. Режисерові вдалося об’єднати сюжет, історію, акторську гру, сучасні соціально-політичні дилеми... Окремо у рішенні журі згадується достойна похвали операторська робота ("гра світла і тіні в ній демонструють кінематографічну майстерність "), а також надзвичайне вживання акторів у роль. Фільм також уміло перекладає авторські філософські концепти на мову гармонійних - то веселих, то драматичних, то меланхолійних - екранних образів. Головне ж його надбання, мабуть, у тому, що складність й актуальність проблем, які порушують автори, не пригнічує, не нав’язує глядачеві стереотип "негативного" світовідчуття. Навпаки, фільм світлий і прозорий, хоч і змушує людину мислячу позбутись певних ілюзій.

Browse

Browsing Кіно-Театр. 2012. №5 by Issue Date

Results Per Page

Sort Options