23.00.01 - теорія та історія політичної науки
Permanent URI for this collection
Browse
Browsing 23.00.01 - теорія та історія політичної науки by Issue Date
Now showing 1 - 3 of 3
Results Per Page
Sort Options
Item Моделі соціальної політики економічно розвинутих країн: історія та сучасний розвиток(2007) Семигіна, ТетянаАвтореферат дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата політичних наук за спеціальністю 23.00.01 – теорія та історія політичної науки. Національний педагогічний університет ім. М.П. Драгоманова, Київ, 2007. У дисертаційному дослідженні здійснено аналіз формування соціальної політики як галузі державної політики та підходів до типологізації соціальній політики у сучасній політичний науці. Проведено історико-порівняльний аналіз державної соціальної політики низки економічно розвинутих країн (Великобританія, Німеччина, Швеція, США, Бразилія, Японія, Нова Зеландія), які належать до ліберальних, корпоративістських і соціал-демократичних моделей. Виявлено спільні тенденції змін, зокрема, посилення орієнтації на роботу в громаді, впровадження ринкових відносин у соціальне страхування, зменшення ролі профспілок у регулюванні питань ринку праці, зростанні державної підтримки системи освіти та професійного навчання й перенавчання. Разом із тим обґрунтовано, що моделі соціальної політики зберігають значну частину властивих їм історичних рис, інструментів розв’язання соціальних проблем та джерел фінансування соціальних програм.Item Культурний матеріалізм як методологія дослідження сучасної політики (на прикладі лівих партій України) : автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата політичних наук(2019) Бідочко, Леся; Кисельов, СергійАвтореферат дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата політичних наук за спеціальністю 23.00.01 "Теорія та історія політичної науки". Львів, 2019. У дисертації здійснено критичний аналіз вчення культурного матеріалізму М. Гарріса, виявлено фундаментальні положення і ключові ідеї цього напряму наукової думки, досліджено основні поняття і методологічні засади, визначено суспільно-політичний контекст їх виникнення. Досліджено критику робіт американського вченого та його учнів, з’ясовано теоретичні чинники формування ідей культурного матеріалізму, до яких належать наукові погляди представників марксизму, функціоналізму, неоеволюціонізму та культурної екології, аналізуються можливості використання наукових досягнень школи культурного матеріалізму в політичній науці. У роботі розкрито зміст ключових понять культурного матеріалізму: інфраструктура, структура, надструктура, інфраструктурний детермінізм, адаптація, аналіз зисків і витрат, етичне, емічне, емічна містифікація; проаналізовано їхній когнітивний взаємозв’язок. За допомогою концептуального апарату культурного матеріалізму досліджено розвиток парламентських лівих партій в Україні. Розвинуті М. Гаррісом ідеї сприймаються вагомим внеском у розвиток світової соціогуманітаристики загалом і політичної науки зокрема.Item Культурний матеріалізм як методологія дослідження сучасної політики (на прикладі лівих партій України) : дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата політичних наук(2019) Бідочко, Леся; Кисельов, СергійДисертація на здобуття наукового ступеня кандидата політичних наук за спеціальністю 23.00.01 "Теорія та історія політичної науки". – Національний університет "Києво-Могилянська академія", м. Київ, 2019. – Львівський національний університет імені Івана Франка, м. Львів, 2019. В дисертації проаналізовано основні передумови та особливості становлення культурного матеріалізму як антропологічної парадигми, розробленої американським антропологом М. Гаррісом наприкінці 1960-х рр., теоретико-методологічний апарат та вдосконалення "захисного поясу" цієї науково-дослідницької програми, розглянуто основні дослідження сучасних суспільств з точки зору цього напрямку, розкрито евристичний потенціал культурного матеріалізму в політичних студіях, а також здійснено культурно-матеріалістичний аналіз електоральних успіхів лівих партій України (КПУ, СПУ, ПСПУ, СелПУ). Розкрито суспільно-політичну обумовленість виникнення культурного матеріалізму та визначено місце культурного матеріалізму наукової школи в структурі наукових революцій у межах культурної антропології на основі аналізу внутрішніх та зовнішніх тенденцій розвитку повоєнної північноамериканської культурній антропології. Теоретичними джерелами культурного матеріалізму стали неоеволюціонізм, британський неофункціоналізм, культурна екологія та марксизм, що за задумом М. Гарріса, нове вчення мало зняти суперечності між ідеалістичними та матеріалістичними школами культурної антропології, подолати епістемологічну кризу та стати частиною нормальної науки в термінах Т. Куна. Проаналізовано концептуально-методологічний арсенал культурного матеріалізму як інтерпретативної парадигми. За М. Гаррісом, аналіз суспільства спирається на трирівневу схему – структуру, інфраструктуру, надструктуру. Вилучення з Марксового базису виробничих відносин, що були інтерпретовані М. Гаррісом як елемент структури, дозволяло зосередитися на вивченні найменш проблематичних для спостереження та вимірювання чинників суспільного розвитку. Крім того, наділення інфраструктури каузальним пріоритетом було пов’язано з раціоналізацією соціал-реформістських політичних переконань: суспільну еволюцію з перспективи культурного матеріалізму розглядали як результат акумуляції змін у інфраструктурі, а не класової боротьби. Досліджено ґенезу проблемного поля досліджуваного підходу. Якщо перші роботи культурних матеріалістів були присвячені поясненню соціокультурних проблем домодерних суспільств (канібалізм ацтеків, табу на свинину в євреїв, потлач, культ священної корови тощо), то пізніше ареал досліджень став ближчим до сьогодення. Відтак, культурноматеріалістичний підхід дозволив не лише вказати на соціально-економічне підґрунтя актуальних проблем (расове питання, демографічна криза, гомофобія, консюмеризм, зростання рівня злочинності, поширення деструктивних сект тощо), а й раціоналізувати питання, які опинилися в центрі політичних дискусій у США наприкінці ХХ ст., надавши контекст закономірностей суспільної еволюції на противагу дискурсу "цивілізаційного протистояння", поширеному в неоконсервативних колах. Окреслено критичну рецепцію вчення М. Гарріса з боку інших наукових шкіл і напрямків, визначено вплив конкретно-наукових студій на трансформацію теоретико-методологічних засад культурного матеріалізму у зв’язку з вирішенням актуальних суспільно-політичних проблем і вдосконаленням матеріалістичного аналізу соціополітичної дійності. На основі аналізу наукової літератури запропоновано типологізацію підходів до критики концептуальних засад культурного матеріалізму. Адепти застосування еклектичних дослідницьких стратегій (Е. Лідс, Дж. Сміт, Е. Сервіс, М. Саллінз) сприймали теоретичні засновки школи М. Гарріса як варіацію догматизму і дедуктивізму, що не підлягає фальсифікації та перешкоджатиме розробці теорій середнього рівня. Представники ідеалістичних течій (Ґ. Оукс, Д. Вестен, К. Гірц, Л. Дюмон) відкидали принцип інфраструктурного детермінізму та дихотомію «емічне/етичне», інтерпретуючи ці евристичні інструменти як засоби економічного редукціонізму, нерелевантні дослідженню культурних процесів. Продемнстровано, що найбільш конструктивну критику теоретичних напрацювань М. Гарріса та його учнів була запропоновано з боку інших матеріалістичних шкіл – соціобіології (Р. Адамс), представники якої наголошували на необхідності ввести інфраструктурний детермінізм культурних матеріалістів у ширший контекст раціоналістичного аналізу людської поведінки, структуралістського марксизму (Дж. Фрідман, К. Екхольм), що оприявнив слабкості культурного матеріалізму при вивченні (пост)індустріальних соціумів, світ-системного аналізу (Е. Вульф), що акцентував на необхідності розгляду досліджуваних соціополітичних явищ в контексті світового поділу праці та історії міжнародних відносин. Доведено, що значною мірою матеріалістична критика була засвоєна школою культурного матеріалізму в процесі її подальшого розвитку. Запропоновано авторську періодизацію розвитку культурного матеріалізму: рання стадія (1960-і рр.) – зародження його постулатів у перших роботах М. Гарріса; класична (1968-1979 рр.) – формулювання постулатів інфрастурктурного детермінізму та дихотомії емічне/етичне; пізню (починаючи з 1980-х рр.) – зростання наукового інтересу культурних матеріалістів до вивчення індустріальних суспільств та корегування власних теоретико-методологічних засад. Продемонстровано, що аналіз соціальних трансформацій в США 1950–1980-х рр. змусив М. Гарріса імпліцитно визнати каузальний пріоритет структурних чинників у процесах, які визначають розвиток (пост)індустріальних суспільств у масштабах броделівського середнього часу. Розкрито можливості застосування теоретико-методологічного апарату культурного матеріалізму для дослідження предметного поля політичної науки. Визначено ключові інфраструктурні, структурні й надструктурні показники, які слід брати до уваги при здійсненні культурноматеріалістичного аналізу. Оскільки для дослідження культурних явищ складних (пост)індустріальних суспільств культурний матеріалізм запозичує елементи інших парадигм, то при застосуванні його в політології пропонуємо «доповнити» його світ-системним аналізом та ґрамшіанством. Проаналізовано електоральні успіхи лівих політичних сил (СПУ, КПУ, СелПУ, ПСПУ) з позицій культурного матеріалізму. Дослідження динамік економічної кризи, соціальної диференціації та електоральних результатів дає змогу стверджувати, що успіхи лівих партій на загальнонаціональних виборах 1994 та 1998 рр. значною мірою пояснюються погіршенням основних інфраструктурних показників протягом 1990-х рр. Аргументовано, що ключову роль у визначенні політичного балансу сил відігравали структурні (виборча система, форма якої визначалася політичною боротьбою та компромісами між виконавчою владою і парламентськими лівими) та надструктурні (подальше поширення та політизація субнаціональних ідентичностей) чинники. Продемонстровано, що остаточне ствердження класового поділу українського суспільства та капіталістичного способу виробництва інтенсифікувало фракційну боротьбу всередині правлячого класу (олігархату), перенесену з економічної до політичної сфери, що зумовило перебіг консолідації кучмізму та протестних кампаній 2000–2004 рр. Електоральну поведінку у 2002 та 2004 рр. розглянуто крізь призму аналізу зисків і витрат, завдяки чому пояснено зростання популярності правоцентристської опозиції та погіршення результатів парламентських лівих. Як головні причини стрімкого зменшення політичного впливу "старих лівих" після Помаранчевої революції визначено включення цих партій до неопатримоніальних мереж, заснованих на перерозподілі корупційної ренти, залучення до коаліцій з політичними силами, що представляли інтереси фракцій олігархату, та прийняття націоналістичної риторики. Окреслено ключові структурні характеристики парламентських лівих після Майдану, їхню діяльність в рамках декомунізацій них процесів, а також організаційні зсуви та розклад сил після численних розколів. Основні результати дисертації представляють евристичний потенціал культурного матеріалізму в дослідженнях політичних явищ, вдосконалюють понятійно-категоріальний апарат і методологію цього підходу в рамках політичної науки. Теоретичні узагальнення та висновки дисертації можуть бути використані як методологічне підґрунтя для подальших розвідок культурного матеріалізму, матеріалістичних підходів у політології та досліджень проблематики політичних лівих партій. Наукові розробки авторки також допоможуть у підготовці наукових праць, навчальних посібників і курсів з політичної антропології. Основні результати дисертаційного дослідження було представлено на п’яти конференціях: IV Міжнародній науково-теоретичній конференції "Толерантність як соціогуманітарна проблема сучасності" (м. Житомир, 1–2 жовтня 2015 р.), Міжнародній науково-практичній конференції "Держава та глобальні соціальні зміни: історична соціологія панування та спротиву в епоху модерну" (м. Київ, 26–27 листопада, 2015 р.), Міжнародній науковопрактичній конференції "Культурні паттерни у процесі демократизації" (м. Київ, 26 травня 2016 р.), Міжнародній науково-теоретичній конференції "Глобалізований світ: випробування людського буття" (м. Житомир, 6–7 жовтня 2017 р.), II Міжнародному конгресі Міжнародної асоціації гуманітарії "The Image of the Self" (м. Львів, 27–29 червня, 2018 р.)