Кіно-Театр. 2007. №3

Permanent URI for this collection

https://ekmair.ukma.edu.ua/handle/123456789/22505

Browse

Now showing 1 - 20 of 34

"У синьому небі я висіяв ліс"
(2007) Іванишина, Лариса
Стаття присвячена документальному фільму "Микола Вінграновський у синьому небі".
Лесь Курбас і кіно
(2007) Корнієнко, Неллі
Курбас був дійсно дуже "кінематографічним" митцем, незалежно від того, створив би він власне фільми чи ні. Коли його називали "Гріффітом українського кіно", гадаю, йшлося про естетичне використання ним не лише монтажу, не лише екрану — поетики кінематографа.
Пригоди песика
(2007) Іванишина, Лариса
Стаття присвячена короткометражці "Приблуда", режисера Валерія Ямбурського, знятої за його власним сценарієм.
Іван Миколайчук мав намір знімати "Енеїду"...
(2007) Гаврилюк, Ярослав
Спогади Ярослава Гаврилюка, українського актора театру і кіно, Народного артиста України, про Івана Миколайчука і роботу над фільмом "Вавилон XX".
Концентрат життя
(2007) Грицук, Валентина
Березнева прем’єра в театрі "Сузір’я" під провокуючою назвою "Оскар Богу" за п’єсою Еріка-Еммануеля Шмітта "Оскар і Пані в рожевому" - друге звертання головного режисера Олексія Кужельного до цього драматурга. Тут уже йшла вистава "Приховане кохання" за його п’єсою. Автор бестселерів Е.-Е.Шмітт, останні з яких "Евангеліє за Пілатом" і "Монсеньйор Ібрагім та квіти Корану", цікавий сучасному західноєвропейському читачеві в першу чергу як мислитель, здатний звернути увагу на всім відомі релігійні постулати як на щось нове.
Інший Дон Кіхот : у театрі російської драми нарешті розпрощалися з радянською дійсністю
(2007) Собіянський, Віктор
Ця історія почалася ще 2005 року, що проходив під знаком геніального роману Мігеля де Сервантеса Сааведри. Саме тоді Іспанське посольство запропонувало Національному театру російської драми імені Лесі Українки взятися за постановку "Дон Кіхота". Однак цей театр показав нам зовсім іншого "Дон Кіхота" - не за Сервантесом, як цього можна було очікувати, а за Михайлом Булгаковим.
Культ тілесності у фільмах Пазоліні
(2007) Прокопенко, Леся
Кіно П'єтро Паоло Пазоліні зазвичай розглядають з основним акцентом на фаталізмі та відвертості, які шокують пересічного глядача, а ще й обурюють носив показної поверхової моральності. "Трилогія" ("Декамерон", "Кентерберійські оповіді" та "Квітка тисячі й однієї ночі") відверта, позбавлена нашарувань ідеології з понять простої краси, простої насолоди - у цьому її життєствердність. Руйнування та збочення насолоди призводить до колапсу особистої гармонії людини, яка намагалася щиро вірити в них.
Акторська школа Леся Курбаса і кіно
(2007) Чечель, Наталія
У "Молодому театрі", а пізніше в "Березолі" в роботі над класичною і сучасною драматургією виховувався універсальний високопрофесійний актор-інтелектуал, який досконало володів духовною спадщиною минулого й усіма засобами сучасної сценічної виразності. Використовуючи яскраві і гострі художні прийоми, березільський актор грав у трагедії, комедії, музичному й сатиричному ревю, агітаційному політичному видовищі. У творчості Курбаса і його акторів відбулося схрещення різних театральних стилів. Поєднання національної пародійно-бурлескної традиції та експресіоністської загостреності дало театральному мистецтву своєрідний український гротеск.
Лабіринтами самотності, або Чому фільми "Людвіг" і "Сімейний портрет в інтер'єрі" Лукіно Вісконті досі актуальні
(2007) Погрібна, Анна
"Виповнилося 100 років від дня народження видатного італійського кінорежисера Лукіно Вісконті..." - приблизно такими фразами рясніли недавні хроніки. Сторічний ювілей - непоганий привід згадати ім'я талановитого митця. Але за цією датою стоїть дещо більше за простий факт - ідейна тематика фільмів Вісконті актуальна завжди, такі фільми закарбовуються у пам'яті, вони належать Вічності.
Сватана, але не вінчана (українська класична драматургія в культурній візії постмодернізму)
(2007) Чечель, Наталія
Поширений в українській культурі XIX століття мотив сватання можна сприймати як одвічне природне прагнення молодої дівчини вийти заміж за коханого чоловіка, але з точки зору психоаналізу і семіотики заручини стають вибором долі й волі. Ситуація української дівчини, яку не за того зумисно-вимушено засватали, проектується на Україну в її нібито жіночому безталанні, Україну-покритку, за Т. Шевченком, на чому наполягає сучасний літературознавчий дискурс. Таким чином, драматична колізія сакралізується, переходячи в семіотичний вимір, а театральне мистецтво набуває не лише розважально-повчального або просвітського, а й культурологічного значення.
Театр за законами бізнесу. Перші кроки
(2007) Веселовська, Ганна
Час, коли театральні зали в Україні безнадійно потерпали від безлюддя, минув. Сьогодні театри заповнюються практично ущерть, і не надто важливим є місце їхнього розташування, мова виконавців, громадянство акторів, і навіть художня вартість вистави. Звісно, така глядачева всеїдність не від добра: у країні елементарно не вистачає культурно-мистецьких закладів саме театрального спрямування, а людності, як і колись, у докомп’ютерну епоху, хочеться подивитися на живих акторів зблизька та послухати житейські байки зі сцени. Іще не ставши повноцінно ринковим продуктом, оскільки стовідсотково успішно продаються лише вистави з кіноформатними зірками та кумирами радянського часу, театр в Україні вже почав діяти за законами бізнесу: самотужки сегментувати театральний процес і ділити території культурно-естетичного впливу.
Продовження Курбаса. Лесь Курбас і Юрій Іллєнко
(2007) Брюховецька, Лариса
Історія мистецтва знає збіги і схожі мистецькі явища, що виникають незалежно одне від одного. Звичніше, якщо такий збіг відбувається в один і той же час, але якщо в різні часи? Які незримі механізми в цьому випадку вступають у силу? Поштовхом для заявленої теми стало висловлювання Юрія Шевельова у його статті "Зустріч з" Березолем", де він підкреслив тотожність в режисурі Леся Курбаса та Юрія Іллєнка, об’єднавши їх спільним творчим методом, під назвою ПЕРЕтворення.
Зупинити загарбницький наліт на кіногалузь!
(2007)
16 березня Національна спілка кінематографістів України провела прес-конференцію за участі секретарів НСКУ Бориса Савченка, Михайла Іллєнка, Бориса Небієрідзе, Лариси Брюховецької, директорів кіностудій "Укранімафільм" (Віктор Слєпцов), "Укркінохроніка", 'Укртелефільм' (Олег Бійма), режисера Одеської кіностудії Ярослава Лупія, заступника директора Національного центру Олександра Довженка Михайла Донця і повідомила журналістам таке: Національна спілка кінематографістів України констатує, що хоча в кіногалузі є позитивні процеси (наприклад, ріст комерційного кінопрокату, виробництво телесеріалів і телефільмів), проте вони не вирішують кардинальних проблем.
Творчі лабораторії Леся Курбаса та Олександра Довженка
(2007) Безручко, Олександр
Творчі лабораторії були звичними для "буремних двадцятих" минулого сторіччя, у тридцяті роки вони опинилися під підозрою. Здобутком тогочасної української мистецької педагогіки стали принаймні дві режисерські лабораторії: Леся Курбаса і його творчого побратима Олександра Довженка.
Довженко і Сталін
(2007) Дзюба, Іван
У цій назві, яка складається з двох імен, ім’я Довженка стоїть першим не тільки за алфавітом, але й тому, що імена митців залишаються в історії набагато довше, ніж імена правителів. Але за життя доля митців, як правило, залежить від волі правителів. Це видається несправедливим, та, можливо, якась закономірність у цьому є.
Лесь Курбас і експресіонізм
(2007) Велимчаниця, Ольга
"За своїм спрямуванням у мистецтві ми відносимо себе до експресіонізму", — так говорить сам Курбас у своїй промові до постановки "Газу" студією Березіль у квітні 1923 року (571). Що таке експресіонізм? Що таке експресіонізм у театрі? Що таке експресіонізм у театрі Курбаса? Спробую дати відповіді на ці запитання. Але перш ніж перейти до характеристики творчості режисера, доцільно було б розглянути ту переломну добу, в яку народився талант Леся Курбаса, а разом з ним і безсмертні його творіння, що спрямували український театр у нове європеїзоване, модернізоване русло.
Мистецький дар Іванові Франку
(2007) Шевчук, Оксана
Неординарною мистецько-культурною подією до 150-літнього Франкового ювілею минулого 2006 року стало інсценування в Києві мелодекламації "Іван Вишенський" за однойменною поемою І .Франка. її автори - відомі діячі української культури - поетеса, письменниця, режисер, сценарист, музикант Софія Майданська та композитор, лауреат багатьох конкурсів в Україні й за кордоном Іван Тараненко.
"Два в одному". Світова прем'єра
(2007)
На МКФ "Трайбека" (Нью-Йорк), який 2002 року заснували Роберт Де Ніро, Джейн Розентол і Крейг Геткер, відбудеться світова прем'єра фільму Кіри Муратової "Два в одному".
Про Стефаника, Коцюбинського й кінообрази
(2007)
Івана Грешлікова, молода дослідниця з Пряшева (Словаччина), написала роботу "Літературний текст і його візуалізація у кінообразах" на матеріалі екранізованої прози Василя Стефаника та Михайла Коцюбинського (словацькою мовою). Робота має системний підхід і спирається насамперед на літературні твори та на два кіношедеври, створені на їх основі.
Микола Мащенко: син сім'ї довженківців
(2007) Брюховецька, Лариса; Мащенко, Микола
За радянських часів його називали співцем романтики революції, митцем визначеної громадянської позиції, якому притаманна публіцистичність і точність художнього втілення. Фільм "Комісари" демонструвався у Пізі (Італія) на МКФ "Нове в мові кіно". За фільм "Шлях до Софії" режисер удостоєний престижних нагород в мистецтві Болгарії: нагороди Софії і ордена святих Кирила і Мефодія. За фільм "Овод" - ордена Командора від Президента Італії. Мащенко - акторський режисер. "Екран, - говорить він, - має безліч засобів виразності. Проте для мене ясно одне: найважливіше - кіноактор, людина, яка наші пошуки втілює в життя, лишається наодинці з глядачем. Актор - це душа і серце наших картин. І поки воно б'ється, буде і кіномистецтво" (Культура і життя, 9.12.1979). Актори відгукувались на цю його особливість творчості: як висловилась Антоніна Лефтій, "у фільмах Миколи Мащенка не можна грати в пів-сили, заховатися в окремі деталі. Режисер вимагає творчого горіння, самовіддачі. Він - за актора-творця". Адже без цього не можна було б творити характерів мужніх, здатних на подвиг. На XXXI традиційному міжнародному огляді телефільмів у Монте-Карло приз - "Золоту Німфу" за краще виконання чоловічої ролі було присуджено Андрієві Харитонову за головну роль у фільмі "Овод". Манеру роботи Мащенка з акторами він назвав несамовитою. Як починалася дорога талановитого режисера у велике кіно? Кому завдячує професією? Що приніс в українське кіно? Що пам'ятає про друзів-колег?

Browse

Browsing Кіно-Театр. 2007. №3 by Issue Date

Results Per Page

Sort Options