Кіно-Театр. 2020. №3

Permanent URI for this collection

https://ekmair.ukma.edu.ua/handle/123456789/19164

Browse

Now showing 1 - 20 of 21

Різдво Козацьке: не вір, не бійся, не проси
(2020) Швець, Юлій
Химерна казка "Пекельна хоругва, або Різдво Козацьке", знята за літературним твором "Про старого козака, різдвяного чорта, чотири роги і козацький рід" найвідомішого українського казкаря Сашка Лірника, – мабуть, найбільш дотепна та оптимістична стрічка серед створених в новітній історії України. Цікавий, не захаращений вторинними деталями сюжет, з якого зрозуміло, "хто кому доводиться родичем", іронічно переосмислює суперечку Бога і Чорта про сутність козацького єства. Як і у "Фаусті" Ґете, боротьба вищих сил за людську душу призводить до масштабних випробувань (фізичних, вольових та інтелектуальних) козака Семена Семирукого. У поєдинку з Чортом молодий козак проявляє мужність, невичерпну вигадливість: перебуваючи у пеклі в полоні, перевиховує чортенят в козацькому дусі, передає їм свої знання й уміння, аби отримати вірних союзників.
Богдан Бенюк про "облицювальну плитку", кайф творчості і пріоритети українців
(2020) Бенюк, Богдан; Котенок, Вікторія
У дитинстві він пишався своїм старшим братом Петром, тому вирішив піти його професійним шляхом. І не помилився: акторство виявилося його стихією. Попри чималу зайнятість у театрі та кіно, з часом Богдан Бенюк відчув потяг ще й до політики (член партії "Свобода") та викладання (з 2018 року очолює кафедру акторського мистецтва та режисури). Та найбільшим щастям для нього була і є його сім’я. Графік у актора дуже щільний, тому ця бесіда відбулася у гримерці під час показу вистави "Моя професія - синьйор з вищого світу" (грає Велутто). "У мене лише два виходи на сцену - на початку і у фіналі - тож у нас буде достатньо часу поспілкуватися", - запевнив пан Богдан у телефонній розмові. Простий і привітний, уважний і зосереджений, бував серйозним, але більше жартував, пригадуючи курйозні випадки з життя. Ні краплі зірковості, лише доброта (якась така дуже батьківська) і щирість в очах, яких майже не відводить від співбесідника. І неймовірна світла енергетика-магніт, якою моментально заповнює простір навколо себе.
Сан-Себастьян-67: незмінний гламур
(2020) Скоморощенко, Ольга
67-й МКФ у Сан-Себастьяні, чи не найбільш мальовничому місті Іспанії, вкотре привернув до себе увагу кіне-матографічного світу як фестиваль номер один країни і найбільш гламурний серед інших. Водночас він продемонстрував ще й тенденцію до авторського кіно та привернув увагу до жінок-режисерок.
Людина гри. Портрет Богдана Ступки
(2020) Саква, Олександр
Його дід вичиняв шкіри – заняття тяжке, копітке. Дубили овчину й дідові сини, шили кожухи, яремно гарбарили. Та з батьком актора трапилась "мутація" – став оперним співаком. А вже Богданом лицедійство оволоділо цілком. Мама бідкалась: "Що з тебе вийде, ти такий манірний". Не грати, однак, йому було над силу.
Олег Драч: особистість бачить парадоксальне
(2020) Драч, Олег; Швець, Юлій
Бесіда з Олегом Драчем – українським актором, режисером, педагогом, письменником, заслуженим артистом України. Веде Юлій Швець.
Творча енергія Леоніда Осики: з нагоди 80-річчя з дня народження
(2020) Брюховецька, Лариса
Стаття приурочена до 80-річчя з дня народження Леоніда Осики — українського режисера, сценариста, представника "українського поетичного кіно".
Лимериха. До 100-річчя Нонни Копержинської
(2020) Вергеліс, Олег
Старий Поділ. Темні завулки. Посеред цього заспаного подільського раю раптом лунає несамовитийжіночий вереск: "Калавур! Бардак!". Справжня фуріяв хустині з двома ріжками, подільська перекупка Секлета Лимериха з розмахом справжньої господині переможно вривається в цей фільм!
Увічення пам'яті
(2020) Котенок, Вікторія
Огляд книги: Вергеліс Олег. Театр, де розбиваються серця. - Київ: Радуга, 2017. - 336 с.
Творці національної культури в кіногалереї Жанни Бебешко
(2020) Брюховецька, Лариса
Талановитим музикантам, співакам, диригентам в усі часи не бракувало шани і поклоніння. Адже нев’януча краса музичної класики - це підтримка духу, заряд енергії, естетична насолода. Та є особи, що, вважаючи себе авангардом суспільства, нав’язують суспільству субкультуру, епатажні одноденки. Саме це продемонстрував новий склад Комітету Національної премії імені Тараса Шевченка, нагородивши цією премію режисера без мистецької освіти за постановку нібито опери, доступної дуже вузькому колу "посвячених". Класика сама себе не може оборонити, її творці давно вже в кращому зі світів, але музичних шедеврів потребують численні шанувальники. Для того, щоб це середовище розширювалося, щоб класика ставала доступнішою, працюють популяризатори класичної музики. І маємо дякувати за це музичним редакторам радіо й телебачення, кінематографістам, які фіксували найкращі взірці виконавського класу. Цей багаж сьогодні зберігається у фондах. Та є люди, які і нині, в умовах культурної деградації суспільства, використовують найменшу нагоду, аби популяризувати класику у виконанні уславлених музикантів. Жанна Іванівна Бебешко - одна з тих, хто популяризує на високому рівні. За її активної участі вийшло багато передач і фільмів про талановитих українських співаків, диригентів, самостійних режисерських робіт (хоча світом музики коло її зацікавлень не обмежується). Вона виношує плани увічнити тих, кого ще не встигла і хто на це заслуговує. її невичерпна енергія вселяє віру, що витіснити класичну музику не вдасться, бо її противники безсилі проти істинного захоплення і справжньої любові.
Кіноепос про Велику війну
(2020) Канівець, Анастасія
1917 для Російської імперії і зокрема України - рік революції та принесених нею цивілізаційних змін; для інших країн - учасниць Першої світової це - черговий безкінечно довгий рік нескінченної війни. Особливо довгою мала вона здаватися солдату, що міг місяцями не бачити нічого поза околицями власного окопу. Про те, що могло постати перед очима охочого (чи змушеного) здійснити прогулянку угіддями війни, власне, і розповідає фільм.
Історія віри в Україну
(2020) Швець, Юлій
Під час війни, коли на кону людське життя, мораль монохромна. Вона не сяє розмаїттям, не виглядає, як іспанський футбол. Визвольна війна не гра, та все ж має свої правила. Ці правила й трагічні наслідки нехтування ними аналізує фільм "Екс".
Ілюзорне життя в ілюзорному світі
(2020) Пащенко, Анастасія
Стаття присвячена екранізації роману Софії Андрухович "Фелікс Австрія" - "Віддана", режисер Христина Сиволап, 2019.
Структура кадру режисера Фелліні (до його сторіччя)
(2020) Скуратівський, Вадим
Океан "феллінізнавства", що над ним добродушно підсміювався режисер ("пишуть про вплив на мене японського мистецтва, що я про те мистецтво ні сном, ні духом..."). Але все ж таки додамо до тієї кінознавчої надполиці одне наше, гадаємо, цілком необхідне спостереження: наскрізна особливість побудови кадру Фелліні. Кадру всіх – рішуче всіх! – його фільмів, починаючи з "Теляток" (перший власне "феллінівський" фільм, що його назву зазвичай зберігають в оригіналі: "Вітелоні", себто "мамині синочки", "мазунчики", "бевзі" і т. д.; словом, саме "телятка"...).
Історія віднайдених фільмів "Гуцульщина" та "Останній салют командирові" Юліана Дороша
(2020) Патрон, Ірина
Постать Юліана Дороша свого часу була добре знана у львівському мистецькому середовищі. Насамперед як талановитого фотохудожника, члена УФОТО, етнографа, краєзнавця, пластуна, оператора, автора низки підручників з фотомистецтва, ілюстрованих альбомів. Найбільше інформації про його життя і творчість знаходимо в наукових працях його сина, історика Андрія Дороша, львівського кінознавця Романа Бучка, мистецтвознавиці Дзвінки Воробкало, співробітниці Львівського історичного музею Алли Коби. Щоправда, увага дослідників зосереджена переважно на фотодіяльності, на жаль, жодної праці про Ю. Дороша в контексті українського кіно досі немає. А саме він як автор короткометражних етнографічних та документальних фільмів заклав підвалини кіномистецтва Галичини.
Багатство точок зору на більше ніж театр
(2020) Грицук, Валентина
Огляд книги: Веселовська Г. Більше ніж театр. Національний академічний драматичний театр імені Івана Франка. 2001-2012. - К.: ВД "Антиквар", 2019. - 328 с.: іл.
Діти райка на шляху до раю
(2020) Швець, Юлій
Нова вистава Харківського театру ляльок виявилась вельми цікавою з кількох точок зору. Вона викликає чимало асоціацій і порівнянь зі справді неперевершеним кінематографічним першоджерелом – фільмом "Діти райка" ("Les Enfants du paradis") Марселя Карне за сценарієм Жака Превера. Але харківська вистава не просто йде за сюжетом, а й доповнює його свіжими алюзіями і переосмисленнями – цілком у дусі нового часу.
"Одного разу в... Голлівуді". Альтернативна реальність Квентіна Тарантіно
(2020) Наумова, Лариса
Фільм "Одного разу в... Голлівуді" – дев’ятий у кар’єрі Квентіна Тарантіно. Цей факт свідчить, що кожна його стрічка – особлива історія. Уже на самому початку фільму режисер звертає увагу на очевидний момент. Його герої – фактично одного типажу (хоча обидва актори титуловані й відомі зірки Голлівуду). Вустами телевізійника, що бере інтерв’ю у них обох, він, звертаючись до глядачів, заперечує: "Ні, у вас не двоїться в очах". І тут уже, з перших кадрів, проявляється своєрідна тарантинівська іронія: цього разу щодо подібності гол-лівудських героїв, тиражованих і однотипних. Далі весь час віддано персонажам для спростування тези тиражова-ності, для доведення власної індивідуальності й харизми. Й вони успішно з цим впоралися.
"Ще не вмерла Україна" в радянському кіно
(2020) Канівець, Іван
У кіно СРСР від часів Довженка і до останніх масштабних постановок, таких, як серіал "Государствєнная граніца" (1980–1988, реж. Борис Степанов), знаходилось місце для наших співвітчизників, які боролися за свободу рідного краю. Зазвичай такі персонажі були негативними, а часто й просто кумедними, щоб переконати, що сама ідея української державності – це смішно. При цьому не показували справжнього розмаху визвольної боротьби, виставляючи її представників марґіналами. Так, навіть окремі натяки на існування українського руху на Чорноморському флоті в 1918 році у фільмі "Загибель ескадри" (1966, реж. Володимир Довгань) призвели до прохолодного ставлення влади до фільму, попри цілком "большевицький" дух картини.
Залп сміхом по ворогу
(2020) Пащенко, Анастасія
Руїни Кремля, Путін, що плазує перед українським воїном, а той, розправивши архангельські крила і здійнявши вогненного меча, провіщає йому суд Божий - мрія, сон золотий кожного українця... і водночас - перша сцена патріотичної комедії Володимира Тихого "Наші котики". Омріяна картина ця, втім, виявляється сном і тут: насправді фільм присвячено подіям далекого-недавнього 2014 року, коли російська агресія набирала обертів, а добровольці чи не активніше й успішніше, ніж держава, рятували Україну. Невеликий загін таких охітних, що успішно розгромлює всі російські й сепаратистські загони, а заодно "виховує" наївну журналістку в правильному патріотичному дусі, - нехитрий зміст фільму. Втім, як і годиться комедії (з елементами пародії), головне тут - не сюжетні перипетії, а те, як їх подано.
Іван Миколайчук: незіграні ролі
(2020) Іванишина, Лариса
Актор - професія залежна. Оберуть тебе на роль чи не оберуть, - залежить від багатьох чинників, зокрема й від творчого завдання режисера. Навіть якщо ти вже уславлений і маєш численних шанувальників, які прагнуть бачити тебе на екрані. Іван Миколайчук за своє коротке життя знявся у тридцяти семи фільмах. Та далі мова не про них, а про те, що не збулося. І чому не збулося. Або збулося, але втрачене.

Browse

Browsing Кіно-Театр. 2020. №3 by Issue Date

Results Per Page

Sort Options