Кіно-Театр. 2006. №1

Permanent URI for this collection

https://ekmair.ukma.edu.ua/handle/123456789/26575

Browse

Browsing Кіно-Театр. 2006. №1 by Author "Брюховецька, Лариса"

Now showing 1 - 2 of 2
  • Thumbnail Image
    Item
    Операторське мистецтво Юрія Іллєнка
    (2006) Брюховецька, Лариса
    Юрій Ілленко вступив до ВДІКу 1955 року в майстерню Бориса Ізраїльовича Волчека, маститого професіонала, який у кіно працював з середини 30-х, знімав фільми Михайла Ромма, був професором ВДІКу з 1943 року, а з 1964-ого почав ставити як режисер. То був унікальний період в радянському кіно: 1956 року в країні з'явився фільм, який пробив "залізну завісу": "Сорок перший" — режисерський дебют Григорія Чухрая. А ще через рік, восени 1957, на екрани вийшов фільм Михайла Калатозова "Летять журавлі", і мав він шалений успіх: "Золота пальмова гілка" Каннського МКФ, дві з половиною тисячі рецензій у західній пресі за два тижні, загальне визнання: "росіяни запустили кінематографічний супутник!". Юрій Іллєнко має багато кінематографічних професій (і сам про це говорить) — від оператора до міністра. Він зумів так багато здійснити в кіно саме завдяки міцному професійному фундаменту. І почавши працювати в час радикального оновлення кіно, зробив у це оновлення свій вагомий внесок, у кожному фільмі ставлячи перед собою високі вимоги.
  • Thumbnail Image
    Item
    Принадність наївного, або фемінізм по-українськи
    (2006) Брюховецька, Лариса
    У Театрі імені Івана Франка "Наталку Полтавку" поставив режисер із Москви Олександр Ануров (уже несподіванка!). Друга несподіванка- поставив у жанрі мюзиклу (власне, п’єсу й так неможливо уявити без музики Миколи Лисенка й пісні до "Наталки Полтавки" стали народними). Несподіванка третя — одну з головних ролей виконав Олег Скрипка, естрадний співак, незмін-ний рушій гурту "ВВ" і написав свою музику до знаменитих арій Наталки, Петра і Возного. Відповідно, до цієї музики адаптувалася і гра акторів. Наталка Тетяни Міхтіної — відкриття театру. Дебютна роль виявилася яскравою й цілком вписується в "естрадний" (чи "мюзикловий") ухил вистави. Для цього потрібен наголос не на стражданнях героїні, а на легкості, з якою вона виходить з екстремальних ситуацій. І тут її Наталка дуже вдало демонструє фемінізм по-українськи: ніхто, ніщо (навіть звичай) не змусить підкоритися українку, яка любить. Бо вистава взагалі-то про любов