Кафедра політології
Permanent URI for this collection
Browse
Browsing Кафедра політології by Author "Умланд, Андреас"
Now showing 1 - 3 of 3
Results Per Page
Sort Options
Item Відносини по лінії центр-периферія в Україні: ресурси підвищення стійкості держави(2023) Романова, Валентина; Умланд, АндреасУ статті виокремлено ключові фактори, які уможливили зниження проявів конфліктного потенціалу відносин між центром і периферією в Україні і дозволили їм зробити внесок у підвищення стійкості держави у 2022−2023 рр. Для аналізу динаміки конфліктного потенціалу відносин по лінії центр-периферія використано теорії інституціоналізму раціонального вибору (Rational Choice Institutionalism) та соціально-політичного поділу. У статті виокремлено ключове джерело проявів конфліктного потенціалу відносин між центром і периферією в Україні у минулому: патерн політичної конкуренції між центральними політичними акторами, який дозволяв використовувати їм свої адміністративні повноваження для змін підпорядкування регіональних політичних акторів задля зміцнення власних позицій у центрі. До переліку чинників підвищення стійкості держави впродовж 2022−2023 рр. було додано два фактори, що безпосередньо стосуються відносин між центром і периферією. Перший фактор є інституційним, це реформа децентралізації (2014−2020 рр.), що передбачала посилення повноважень та розширення ресурсної бази органів місцевого, а не обласного самоврядування. Другий фактор неінституціоналізований, це зміна відносин між центром і периферією внаслідок "націоналізації" електоральної поведінки виборців на демократичних виборах, що призвело до появи домінантного центрального політичного актора та нейтралізувало можливість конкурентної боротьби між політичними акторами центрального рівня за допомогою підпорядкування субнаціональних політичних акторів. Важливою складовою якісно іншого патерну відносин по лінії центр-периферія стала взаємодія домінантного центрального політичного актора із субнаціональними акторами під час місцевих виборів 2020 р. Водночас у статті міститься застереження, що інституційні та неінституціоналізовані зміни відносин по лінії центр-периферія не здатні автоматично нейтралізувати кланові або олігархічні структури на місцевому рівні. Також у статті виокремлено три типи конкретного внеску нових відносин по лінії центр-периферія у підвищення стійкості держави впродовж 2022−2023 рр. Вони уможливили внесок місцевого самоврядування у територіальну оборону України, підтримку внутрішньо переміщених осіб та відбудову держави.Item Конфлікт тріадичного зв'язку? Політика націоналізації України, націоналізм Росії та динаміка ескалації у 2014-2019 рр.(2022) Федоренко, Костянтин; Умланд, АндреасУ статті розглядається поточний російсько-український конфлікт із точки зору класичної теорії тріадичного зв’язку Роджерса Брубейкера. Ми протиставляємо нову політику пам’яті, освіти та мови в Україні після Євромайдану офіційній російській критиці з її широкими посиланнями на, серед іншого, нацизм та "етноцид", міжрегіональну напруженість всередині України, а також спільне "героїчне" минуле росіян і українців. На перший погляд, риторичне та політичне загострення між Україною та Росією у 2014-2019 роках виглядає як типовий тристоронній конфлікт між постколоніальною державою-націоналізатором, етнічною меншиною та її зовнішньою батьківщиною, за концептуалізацією Брубейкера. Проте на основі історичної контекстуалізації ми робимо висновок, що класична теорія тріадичного наступу може лише частково пояснити причинно-наслідкові механізми ескалації російсько-українського конфлікту. Послідовність подій, яка призвела до вибуху напруженості між двома пострадянськими країнами з 2014 року, суперечить логіці теорії тріадичного зв’язку. Парадоксально, але насильницький конфлікт передував, а не був спровокований офіційним націоналізаційним законодавством і політикою України 2017-2019 років. Військова ескалація відбулася до, а не після українізації, яка натомість є реакцією на збройне втручання Росії проти російськомовного населення України, а не причиною. У висновках ми обмірковуємо наслідки та детермінанти спостережуваного зворотного механізму ескалації націоналістичного конфлікту в російсько-українському випадку.Item Кримський виклик для російсько-українського перемир'я(2023) Умланд, АндреасНезворотність, принаймні в короткостроковій перспективі, анексії Криму з боку Росії вже понад дев’ять років є поширеною думкою серед багатьох неукраїнських політиків і експертів, хто формує політику щодо Росії та України. Більшість серйозних аналітиків визнають деструктивні й геноцидні мотиви нападу Москви на Україну. Тому вони згодні, що Київ повинен якнайшвидше звільнити більшу частину або навіть всю материкову частину України — військовими чи невійськовими засобами. На противагу цьому, захоплення чорноморського півострова, до якого вдалася Москва, згідно з окремими підходами низки оглядачів, політиків і дипломатів, доведеться прийняти як доконаний факт. Іноді такі твердження робляться з посиланням на високий рівень особистих політичних інвестицій Владіміра Путіна в первісне, як стверджують у Москві, розширення російської державної території у 2014 році. Іноді тією чи іншою мірою міжнародні діячі визнають твердження Кремля про нібито фундаментальну роль Криму і його найбільшого міста Севастополя в російській історії та/або регіональних питаннях.