Практики державного контролю над православними громадами Києва (1968-1989) : дисертація на здобуття наукового ступеня доктора філософії

dc.contributor.advisorШліхта, Наталя
dc.contributor.authorФерт, Андрій
dc.descriptionThe thesis explores state control practices over the Russian Orthodox Church communities in Kyiv during the late Soviet period (1968-1989). For the Soviet ideology, religion appeared to be a "vestige of the old world" that was bound to disappear with the passage of time and the progress of society. In various periods of Soviet history, the party-state apparatus would try to bring the "death of religion" closer by means of repressions, church closures, and propaganda of atheism. However, with time, the Soviet leadership concluded that religion could be instrumentalized to the benefit of the state, ensuring Soviet government sustainability in particular regions and promoting Soviet narratives abroad. The Russian Orthodox Church (ROC) came in handy to aid the Soviets. After WWII, during the "Cold War" period, this Church was supposed to help the Soviet government "sovietize" the recently-annexed western regions, dominated by the Ukrainian Greek Catholic Church and promote the Soviet vision of peace and international cooperation abroad. Extensive historiography studies the Orthodox Church in the Soviet Union from different perspectives. The existing studies delve mainly into the relationship between religious institutions and state power or the practices of lived religion and forced secularization. Scholars are primarily interested in the relations between the ROC's highest hierarchies and the leadership of the USSR and the Union republics, while the local dimension of such relations still needs to be addressed. Moreover, the existing historiography deals mainly with the periods of Stalinism and Khrushchev's anti-religious campaign (1954, 1957-1964). While the relatively calm "Era of Stagnation" only begins to attract scholars' attention. Therefore, this thesis focuses on the local features of state-church relations in the late Soviet period. The locality in focus is the city of Kyiv, the capital of Soviet Ukraine. Kyiv was the residence of the Metropolitan, holding the title of Exarch for Ukraine - i.e., representative - of the Moscow Patriarch, leader of ROC. In the second half of the 1960s, the role of the Exarch rose significantly as he was to cope with the Greek Catholic underground activities in the western regions of Soviet Ukraine. As a result, the status of the Exarch's capital also changed: numerous religious delegations from abroad regularly visited Kyiv, as many important international events for the Russian Church took place in the Exarch's residence. In addition, at this time, Kyiv gradually became a popular tourist destination, attracting visitors from other regions of the USSR and abroad. These developments increased the visibility of the Orthodox communities located in Kyiv and directly influenced state-church relations at the local level. Drawing on a wide range of sources, in particular on archival documents, eyewitness accounts, and the bulk of published materials, this thesis examines the daily work of the local Soviet bureaucrats who were tasked to control the activities of the city's Russian Orthodox communities. First of all, this study focuses on the Commissioner of the Council For Religious Affairs - an official responsible for implementing state policy regarding religious organizations on the ground. Another local institution being addressed are the commissions for "facilitating compliance with the legislation on religious cults," semi-volunteer groups of "local activists" that were subordinate to executive branches (ispolkomy/vykonkomy) of the district councils of deputies. These commissions aimed to help the local Commissioner in his daily work. By employing methods rooted in historical anthropology, particularly "history from below" and local history, this text analyzes the practices of state control over the Church communities and the "survival strategies" of Orthodox priests and parishioners determined by the oversights of the state officials and activists on the ground. The thesis covers local state institutions' personnel policy, focusing specifically on those officials and activists tasked to inspect the local Church communities. Building on the existing studies and archives, the text draws a collective portrait of these officials and activists and their work attitudes and approaches. As a result, this study claims that the most active members of the commissions and some Commissioners on the ground were convinced that the task to control "observance of the legislation on religious cults" assigned to them effectively meant reducing the "Church influence" on city dwellers. Therefore, they took an active part in propaganda of what was called "scientific atheism." What is more, as a key task for themselves to achieve, they took "reducing the number of religious rites," which required a profound atheistic "educational work." If not directly involved as lecturers or propagandists of atheism, the officials and activists tried their best to control atheism-related activities at the factories, local plants, and schools of the city. For Communist Party officials, especially after Khrushchev's anti-religious campaign, it became essential to understand why religion had not yet disappeared despite social and economic progress, let alone the nearly universal grip of the Communist ideology on Soviet everyday life. One of the reasons for the religious vitality they had come to single out was the so-called "modernization of religion" or "prystosuvantstvo" - the adaptation of Church practices and doctrine to Soviet modernity and secularization. Consequently, Party officials deemed studying the features of such "modernization" a prerequisite to producing an efficient atheistic response. Due to their constant contact with religion, the Commissioners and commissions were expected to conduct studies. The party was interested in discovering why parents should have their children baptized in churches and learning concrete examples of doctrine modernization from priests' sermons. Taking a close look at the implementation of these tasks at the local level reveals many challenges that officials and activists faced on the ground. Firstly, the commissioners and commissions lacked a sufficient number of motivated people who could constantly search for parents of baptized children, hold conversations with them, and investigate why they went to the Church in the first place. Secondly, commissioners and commission members needed more precise guidelines for analyzing sermons. As a result, rather than studying, local officials and activists simply retold in vague and unprecise terms what they had heard in the sermons. To many of them, the practices of finding the parents and listening to the sermons appeared to be merely an additional tool to control the Church rather than to study the peculiarities of the "modernization of religion." The way the state control system worked on the ground contributed to the formation of distinct survival strategies of the Orthodox clergy and parishioners in Kyiv. Some priests built informal, friendly relations with local officials, while others capitalized on the contradictions between various authorities to improve the situation of their parishes. The thesis examines the phenomenon of "illegal" repair works in Kyiv orthodox temples. Speculating on how well-spread this practice was and how weakly the state responded to it, this thesis claims that neither the Commissioners nor the commissions had enough personnel to supervise the Orthodox communities. On top of it, all of them lacked a clear vision of what exactly should be done to the violations committed by the ROC's priests. Besides, not only did some local priests do their best to maintain the old church buildings without securing proper permits from the authorities in advance, but they also took every chance to increase the "magnificence" of those temples to "strengthen the spirit of faith" among the parishioners and thus to manifest their religious identity. In addition, the thesis shows that paying attention almost exclusively to the practices of the Institutional Church, i.e., to what happened in registered Orthodox churches on the days determined by the church calendar, made it impossible for the local officials to cope with lived religious practices taking place outside this domain, such as "meetings in the forest" of Feofania or in the apartment of staritsa Alipia Holosiivska. Officials were obviously not sufficiently familiar with the everyday life of the communities under their control because they never"noticed" the "underground seminary" led by Nina Karpova, which had been operating for almost twenty years in one of the churches. This study contributes to the discussions about state-church relations in the late Socialism, bringing to the fore the local dimension of practices of state control over the Church and introducing the whole range of sources that until now evaded scholars' attention: minutes of meetings of the volunteer commissions. The eyewitnesses' accounts collected for this study shed light on the state-Church relations from a new perspective. The conclusions, observations, and materials of this study may be of interest to scholars of history, cultural anthropology, religious studies, and theology, as well as to students of higher education, secondary school teachers, and students studying the developments of religion in the Soviet Union, state-Church relations, the Soviet party-state system, propaganda of atheism and forced secularization in the USSR that caused profound changes in religious culture during the 20th century.en_US
dc.description.abstractДисертація на здобуття наукового ступеня доктора філософії у галузі знань 03 "Гуманітарні науки" за спеціальністю 032 "Історія та археологія". Національний університет "Києво-Могилянська академія". - НаУКМА, Київ, 2023. Дисертація присвячена дослідженню практик державного контролю над громадами Російської Православної Церкви у Києві у пізньорадянський час (1968 - 1989 рр.). Релігія бачилася радянськими ідеологами як "пережиток старого ладу", що з плином часу і поступом суспільства мав неминуче зникнути. У різні періоди радянської історії партійно-державний апарат намагався пришвидшити процес "відмирання релігії" за допомогою репресій, масового закриття храмів та пропаганди атеїзму. Однак згодом партійно-радянська верхівка дійшла висновку, що релігію можна використати на свою користь як для забезпечення стабільності влади у деяких регіонах, так і для просування радянських наративів на міжнародній арені. Особливо помічною у цьому для СРСР була Російська Православна Церква (РПЦ). Після завершення Другої світової війни саме вона мала допомогти уряду радянської України "радянізувати" західні області, де були потужні позиції Греко- Католицької Церкви, та пропагувати радянське бачення миру та міжнародного співробітництва у часи Холодної війни. Існує розлога історіографія про становище Православної Церкви у Радянському Союзі. Переважно йдеться про дослідження взаємин між релігійними інституціями та державною владою чи про адаптацію практикованої побожності до радянської секуляризації. Дослідників передусім цікавлять взаємини між вищими ієрархами РПЦ і керівництвом СРСР та союзних республік, водночас локальний вимір таких взаємин усе ще залишається недостатньо дослідженим. Ба більше, у наявній історіографії йдеться передовсім про періоди сталінізму та хрущовської антирелігійної кампанії (1954, 1957-1964), тоді як відносно спокійний період "застою" лише починає привертати увагу істориків. Тому у цій дисертації зроблено фокус на локальних особливостях державно- церковних взаємин у пізньорадянський час. Ці особливості досліджено на прикладі Києва з низки причин. У Києві знаходився осідок Київського митрополита, що був екзархом - намісником - Патріарха Московського для всієї України. У другій половині 1960-х років роль екзарха помітно зросла через активізацію греко- католиків у західних областях УРСР. Відповідно зріс і статус митрополичої столиці: Київ почали регулярно відвідувати численні релігійні делегації з-за кордону, а у резиденції екзарха відбувалися важливі для РПЦ міжнародні події. Крім того, у цей час Київ перетворився на туристичну принаду як для туристів з інших регіонів СРСР, так і з-за кордону. Усе це сприяло особливій видимості православних громад міста і впливало на характер державно-церковних взаємин на місцевому рівні. Спираючись на широку джерельну базу, зокрема на архівні матеріали, джерела усної історії і низку опублікованих свідчень, у дисертації досліджено специфіку роботи місцевих партійно-радянських органів влади, що контролювали діяльність православних громад міста. Передусім йдеться про уповноваженого Ради у справах релігій - посадовця, який відповідав за впровадження державної політики стосовно релігійних організацій, та районні комісії зі "сприяння дотриманню законодавства про релігійні культи" - квазігромадські об’єднання "місцевого активу", що підпорядковувалися виконавчим комітетам районних рад депутатів і мали допомогти уповноваженому Ради у його роботі. За допомогою загальнонаукових та спеціальних історичних методів, що ґрунтуються на підходах історичної антропології, зокрема "історії знизу" та локальної історії, у цьому тексті проаналізовано практики державного контролю над Церквою та "стратегії виживання" православних громад у межах упроваджуваної на місцях політики. На основі джерел було проаналізовано кадрову політику стосовно осіб, залучених до системи контролю над православними громадами Києва. Зокрема, вперше в історіографії було створено колективний портрет комісій сприяння, а також розглянуто практики їхньої повсякденної роботи. Внаслідок чого вдалося показати, що найбільш активні члени комісій та деякі уповноважені Ради на місцях були переконані, що під покладеним на них завданням з контролю за "дотриманням законодавства про релігійні культи" малося на увазі зменшення "впливу церковників" на містян. Відтак вони брали активну участь в атеїстичній пропаганді. Ба більше, головним завданням для себе вони визначали "зниження рівня релігійної обрядності", що вимагало ведення атеїстичної "виховної роботи". Члени комісій, якщо й не проводили атеїстичні лекції, то принаймні намагалися контролювати атеїстичні заходи на заводах, підприємствах та в школах своїх районів. Для радянських ідеологів, особливо після хрущовської антирелігійної кампанії, стало важливим зрозуміти, чому релігія досі не зникла, попри суспільний та економічний прогрес, попри проникнення радянської ідеології у всі сфери радянського життя. Однією із причин їм бачилася так звана "модернізація релігії" або "пристосуванство" - адаптація практик і віровчення Церкви до радянської дійсності. Слід було досліджувати особливості такої "модернізації" задля вироблення ефективної атеїстичної пропаганди. Відповідно, на уповноважених Ради та комісії сприяння покладалося завдання вивчати "модернізаційні тенденції" у православ’ї, особливо причини, з яких батьки хрестять дітей у церкві, та зміст проповідей священників на богослужіннях. Водночас аналіз практик "пропрацьовування" батьків - себто пошуку та проведення виховних бесід із тими, хто хрестив свою дитину, а також прослуховування й аналізу проповідей у Києві оприявнює низку проблем, що не давали можливості місцевим чиновникам та активістам виконувати ідеологічні й пропагандистські завдання. Передусім уповноваженим та комісіям сприяння бракувало мотивованих людей, які змогли б на постійній основі шукати батьків охрещених дітей, проводити із ними бесіди, та досліджувати, чому ті звернулися до Церкви. По-друге, як уповноваженим, так і членам комісій бракувало інструкцій про те, як потрібно досліджувати проповіді. Внаслідок чого, аналіз проповідей зазвичай зводився до приблизного переказу змісту почутого членами комісій у храмах. А сама практика сприймалася ними та співробітниками апарату уповноваженого як додатковий інструмент контролю за духовенством, а не як спосіб вивчити «церковну модернізацію». Специфіка функціонування системи державного контролю сприяла формуванню стратегій виживання православного духовенства і вірян. Деякі священики вибудовували неформальні дружні взаємини із чиновниками, інші ж використовували суперечності між різними органами влади, аби покращити становище своїх парафій. У дисертації розглянуто феномен «незаконних» ремонтних робіт у київських храмах. Надзвичайна поширеність таких порушень, як і відсутність серйозних наслідків за них для вірян і духовенства, свідчить про те, що уповноваженим та комісіям бракувало людей для нагляду за діяльністю громад, не кажучи вже про чітке бачення того, що саме слід робити із РПЦ. Ба більше, деякі представники духовенства намагалися не просто відремонтувати свої храми, а й збільшити їхню "пишноту" і таким чином "зміцнити дух віри" серед парафіян й заманіфестувати свою релігійну ідентичність. Увага майже винятково до практик інституційної Церкви, тобто до того, що відбувалося у зареєстрованих православних храмах у визначені церковним календарем дні, унеможливлювало подолання практикованої побожності на кшталт"«зборищ у лісі" Феофанії чи на квартирі стариці Аліпії Голосіївської. Крім того, члени комісій та уповноважені були вочевидь недостатньо обізнані з повсякденням підконтрольних їм громад, адже вони жодного разу "не помітили" "підпільну семінарію" Ніни Карпової, що діяла майже двадцять років у Макарівській церкві. Наукова новизна цієї дисертації полягає не лише у аналізі державно- церковних взаємин та особливостей практик державного контролю за Церквою із локальної перспективи, але й у введені до наукового обігу цілої низки нових джерел: усних свідчень та протоколів засідань комісій сприяння, що досі практично не потрапляли у поле зору дослідників. Висновки, спостереження та матеріали цієї роботи можуть бути цікавими для викладачів історії, культурної антропології, релігієзнавства та богослов’я, а також для здобувачів вищої освіти всіх рівнів, шкільних учителів та учнів, які вивчають становище релігії у Радянському Союзі, державно-церковні взаємини, радянську партійно-державну систему, пропаганду атеїзму та насильницьку секуляризацію у СРСР, зміни релігійної культури упродовж XX ст.uk_UA
dc.identifier.citationФерт А. О. Практики державного контролю над православними громадами Києва (1968-1989) : дисертація на здобуття наукового ступеня доктора філософії / Ферт Андрій Олександрович ; наук. кер. Шліхта Н. В. ; Міністерство освіти і науки України, Національний університет "Києво-Могилянська академія". - Київ : [б. в.], 2023. - 269 c.uk_UA
dc.relation.organisationМіністерство освіти і науки Україниuk_UA
dc.relation.organisationНаціональний університет "Києво-Могилянська академія"uk_UA
dc.statusfirst publisheduk_UA
dc.subjectКиїв і Київська митрополіяuk_UA
dc.subjectПравославна Церква і православ’яuk_UA
dc.subjectрадянська партійно-державна системаuk_UA
dc.subjectрадянська пропаганда та ідеологіяuk_UA
dc.subjectповсякденне життяuk_UA
dc.subjectкадрова політикаuk_UA
dc.subjectрелігійна ідентичність і культураuk_UA
dc.subjectпрактикована побожністьuk_UA
dc.subjectнауковий атеїзмuk_UA
dc.subjectмодернізація релігіїuk_UA
dc.subjectкомісія сприянняuk_UA
dc.subjectUSSR/Soviet Unionen_US
dc.subjectUkrainian SSR/Ukraineen_US
dc.subjectKyiv and Kyiv Metropolitanateen_US
dc.subjectOrthodox Church and Orthodoxyen_US
dc.subjectSoviet party-state systemen_US
dc.subjectSoviet propaganda and ideologyen_US
dc.subjecteveryday lifeen_US
dc.subjectpersonnel policyen_US
dc.subjectreligious identity and cultureen_US
dc.subjectlived religionen_US
dc.subjectscientific atheismen_US
dc.subjectmodernization of religionen_US
dc.subjectvolunteer commissionsen_US
dc.titleПрактики державного контролю над православними громадами Києва (1968-1989) : дисертація на здобуття наукового ступеня доктора філософіїuk_UA
Original bundle
Now showing 1 - 1 of 1
Thumbnail Image
5.79 MB
Adobe Portable Document Format