034 Культурологія
Permanent URI for this collection
Освітньо-професійна програма / Освітньо-наукова програма: Культурологія
Browse
Recent Submissions
Item Методологія нюансу в проєкті "Нейтральне" (1978) Ролана Барта і її застосування в дослідженнях культури : дисертація на здобуття наукового ступеня доктора філософії(2025) Дорошенко, Анфіса; Брюховецька, ОльгаУ дисертаційній роботі обґрунтовано теоретичне й практичне значення нюансу для відомого теоретика культури Ролана Жерара Барта (1915–1980). Оскільки нюанс становив важливий компонент його інтелектуальних пошуків, сумнівів і намірів, предметом цієї розвідки визначено методологію нюансу — сукупність методів, підходів, діяльнісних форм і форм уваги, що ставить на перше місце нюанс, а також реалізує бажання жити відповідно до нюансів, як його розумів Р. Барт, допомагає втілити це бажання в різних культурних практиках, зокрема у практиці письма. У цьому дослідженні нюанс постає як концептуальна вісь розмислів Р. Барта, особливо в пізній період його життя (наприкінці 1970-х рр.). Нюанс у розумінні Р. Барта є позасистемним, має здатність вказувати на неважливість прямих зіткнень, виводити суб’єкта за межі часто грубих, агресивних, інсценованих з метою залякування та домінування протиставлень. Цей підхід суперечить тому, яку роль в мові виконує загальновживана фраза «але є нюанс»: її нерідко використовують для того, аби привернути увагу до заперечення наявного дискурсу, а також для акцентування протиріч і конфліктів, яких не позбавлені об’єкти культури. Ми дотримуємось власної гіпотези, яка полягає в тому, що методологія нюансу є особливим підходом Р. Барта до культури, який, попри антисистематичний характер думки Р. Барта, піддається системному аналізу. Культуру в цій розвідці трактовано в широкому антропологічному сенсі як спосіб життя спільноти, який включає не лише інтелектуальні та мистецькі здобутки, але й широке коло повсякденних практик. Таке розуміння культури ми беремо з розробок засновника Cultural studies Реймонда Вільямса. Він виділив три виміри культури: загальний процес інтелектуального й естетичного розвитку, певний спосіб життя групи чи періоду та мистецькі твори й практики, не зводячи культуру до якогось одного з цих вимірів. Культура, таким чином, постає як складне поле перетинів і накладань цих трьох вимірів. Це розуміння культури близьке Р. Барту, який сприймав її як активний, нюансований і багатовимірний процес, у якому суб’єкти беруть участь і який вони, відповідно до історичного та матеріального контекстів, відтворюють, формуючи та підтримуючи повсякденні практики, звичаї, цінності та зв’язки. Варто враховувати, що Р. Барт вважав літературу кодексом нюансів. Оскільки вона має виняткову дидактичну роль в опануванні тонких розрізнень та малих (тобто таких, що сприймаються як "незначні") відмінностей, нюанс має найтісніший зв’язок з практиками читання та письма. Однак у роботі доведено, що ці практики в розумінні Р. Барта згодом розширилась до культурних практик, практик комунікації, способів передачі мінливості афективних станів, ширше — до пошуку адекватного, себто уважного та незарозумілого, ставлення до співжиття. Концептуальним центром цього дослідження є курс "Le Neutre", який Р. Барт проводив у Collège de France з лютого до червня 1978 р. У курсі розглянуто тексти різного культурного походження й тематичного спрямування. "Le Neutre" представлено 23 фігурами — саме фігура є одиницею першого членування матеріалу курсу. Його проведення збіглось в часі з низкою важливих професійних і світоглядних трансформацій, що відбулись в житті теоретика й мали вплив на вибір фігур. Ми пропонуємо розглядати курс "Le Neutre" як частину хронологічно й тематично ширшого незавершеного проєкту — "Нейтральне". "Нейтральне", що нерідко називають "червоною ниткою" інтелектуальної роботи Р. Барта, охоплює різні тексти: у цьому дослідженні до переліку зараховано навіть такі віддалені в часі праці, як "Нульовий ступінь письма" ("Le Degré zéro de l’écriture") (1953) і "Camera lucid. Нотування фотографії" ("La Chambre claire. Note sur la photographie") (1980). "Нульовий ступінь" (винятковість цього тексту та поняття полягає в тому, що він сягає самого початку кар’єри Р. Барта, але з часом здійснює кілька "повернень" і ретрансляцій) є помічним для Р. Барта у вивченні механіки зняття на письмі стилістичних і художніх зайвостей (частовживаних тропів), дослідженні "прозорої" мови. Постаттю, з якою Р. Барт "звіряє" своє розуміння, стає французький письменник Альбер Камю, чий дебют "Сторонній" ("L’Étranger") (1942) звертається до тем випадковостей, суспільних очікувань і осуду, а також ототожнення автора й літературного героя. У романі А. Камю закладено важливе для «Нейтрального» розуміння письменника як людини, чиє переживання мови позначено саме проблематичністю мови, а не її глибиною, корисністю чи красою (її відповідністю літературному, себто жанровому, стилістичному чи іншому еталону). Після лінгвістичного повороту 1960-х рр. і відповідного повороту думки Р. Барта (початку його постструктуралістського періоду) увиразнилось значення "Нейтрального" в контексті термінологічних бінарностей і протилежностей позицій (інтелектуальних, політичних, етичних тощо). Уже в праці "Елементи семіології" ("Eléments de sémiologie") (1964) є згадка про нейтралізацію протиставлень, а також йдеться про існування «серійних парадигм», які не будуються на опозиціях. Ця думка пізніше присутня в праці "Система моди" ("Système de la mode") (1967). Наступне наближення до теми, співзвучне темам "S/Z" (1970), має наслідком те, що третій термін не розуміється Р. Бартом як синтез чи примирення опозиційних елементів. Тоді ж фантазії про "Нейтральне" Р. Барт торкається в "Імперії знаків" "L’Empire des signes») (1970), пропонуючи для неї нові виразні образи. У тексті "Ролан Барт про Ролана Барта" ("Roland Barthes par Roland Barthes") (1975) різні визначення "Нейтрального" знову змішуються під впливом посилення уваги до етичного виміру. Цінності, коливання, моральність та аморальність стають невід’ємними частинами проєкту. Про це також заявлено навесні 1977 р., наприкінці курсу "Як жити разом" ("Comment vivre ensemble"), який передує "Le Neutre". Р. Барт передбачає, що висловлене ним про метод і не-метод дозволяє переконатися в другорядності сюжету, відтак у майбутньому курсі йтиметься вже про практику відступів і право на відступи: ще до початку курсу "Le Neutre" ми дізнаємось, що в ньому "йтиметься про Етику". Нарешті, у "Camera lucida. Нотування фотографії" увага до "Нейтрального" супроводжується увагою до патосу дистанції й тиранії зображення. Проєкт "Нейтральне", до якого ми також зараховуємо тексти інтерпретаторів Р. Барта (представників літературних, філософських, візуальних, афективних, гендерних і квір-студій), має недогматичний характер. Окремі моменти курсу, сприйняті безпосередньо через його матеріал або запозичені з вторинних джерел, з’являються в різних дискурсах: арткритичному, артмедійному, художньому, кураторському та інших. Ці процеси потребують рефлексії, адже пов’язані з дослідницькими та соціокультурними треками й трендами, актуальностями й своєчасностями, до яких сам Р. Барт загалом ставився не надто довірливо. "Нейтральне" Р. Барта не тотожне неупередженості, незаангажованості та неактивності. Його етичний, полемічний, діяльнісний, парадоксальний і апоретичний виміри пов’язані з політичною та суспільною рекомпозицією епохи наприкінці 1970-х рр. Тоді Р. Барт розмірковував над можливостями людини бути в своєму часі, у свій власний, властивий лише їй, неконфронтаційний спосіб. Він переживав і осмислював фатальність насильства, викладав свій особливий погляд на зарозумілість, показував, які альтернативні форми відповіді та реакції можна використовувати в повсякденні, дотримуючись особистого етичного путівника життям: обирати між щирістю, ввічливістю, тактовністю, відступом тощо, але насамперед — намагатися жити відповідно до нюансів. У дослідженні береться до уваги те, що «Нейтральне» було трансформовано різними життєвими обставинами й складними особистими переживаннями автора: втратою матері, усвідомленням власної смертності, посиленням тиску інституційного та публічного визнання, зміною середовища викладання, появою нових захоплень, зміною повсякденних звичок, ритуалів і практик, дрібними побутовими інцидентами, подорожами, зустрічами з творами мистецтва тощо. Як висвітлено в цій роботі, "Нейтральне" не є позицією, натомість це тривалість або рух, супровідний певним ставленням, налаштуванням. "Нейтральне" — проєкт, відкритий до парадоксів, атопічності та утопічності, нездійсненності, незавершеності, невпевненості, але водночас він є важливим персональним дослідженням. Наукова новизна цієї розвідки полягає в реконструюванні методологічного виміру проєкту "Нейтральне" Р. Барта, який зосереджено довкола його розуміння нюансу. При цьому враховано скептичне ставлення Р. Барта до методології, зокрема і те, що в останні роки життя його дослідницька увага більше тяжіла до "антиметоду" або "ненаукового" методу. Нами виявлено та продемонстровано узгодженості, перегуки, суперечності та розриви в розумінні нюансу, літератури як джерела нюансів, а також письма як нюансування за Р. Бартом і його інтерпретаторами. Скрупульозний у питаннях, що стосуються мовних тактик, і схильний до творення неологізмів, Р. Барт запропонував назву науки про нюанси — діафорологію. Як продемонстровано в роботі, цим присвоєнням імені він частково нівелював методологічний аспект нюансу на користь його субстанціалізації. Діафора, це "ніцшеанське слово" за Р. Бартом, є одним із багатьох свідчень впливу на нього філософії Ф. Ніцше, неодноразово згадуваного в "Le Neutre". Діафора не є єдиним дотичним до нюансу поняттям, адже у Р. Барта діафорологія постає як наука не лише про нюанси, але й про муар(и). Муар, який бартознавці часто називають образом або метафорою тексту за Р. Бартом, насправді уможливлює вихід за межі простору лінгвістики, роботу з різними нетекстовими об’єктами (наприклад, фотографією), явищами (світловими, погодними тощо) та враженнями (до прикладу, від ольфакторного сприйняття). Часто радикально ототожнені або розглянуті в ізоляції один від одного, ці три ключові терміни, нюанс, муар і діафора, на нашу думку, мають різне функціональне значення. Тому, окрім виокремлення і реконструювання методологічного виміру проєкту "Нейтральне", нами запропоновано концептуальне розмежування цих понять. Це дозволить більш глибоко та нюансовано осягнути теоретичну спадщину Р. Барта, знайти застосування методології нюансу в культурологічних розвідках. Попри значне просування українських дослідників в опрацюванні та осмисленні спадщини Р. Барта в останні роки, а також попри розрив із російською перекладацькою та дослідницькою традиціями після початку повномасштабного вторгнення в 2022 р., в українському бартознавстві лишається чимало лакун, частину яких ми намагаємось заповнити в цьому дисертаційному дослідженні. Хоча Р. Барт не хотів "окнижнення" "Le Neutre", перевидання матеріалів цього курсу в 2023 р. та поява нових публікацій про "Нейтральне" спонукають до перегляду та уточнення наших знань про нейтральне, нейтральність, нейтралізацію, нейтралітет, "нейтральний статус" тощо. Методологічний вимір "Нейтрального" найкраще демонструє важливість таких операцій, як розрізнення та нюансування, відповідно до різних сьогочасних викликів, правил, звичаїв, законів і домовленостей, але особливо — конфліктів. Тому в роботі окреслено, як і чому "Нейтральне" Р. Барта актуалізує питання зв’язку мови, етики та політики, якими є способи тактовного, невимогливого, незарозумілого перебування в культурі, якщо розуміти її як поле тонких розрізнень.Item Рокайль як феномен західноєвропейської культури XVII–XVIII століть: дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата культурології(2021) Данченко, Марія; Собуцький, МихайлоДисертація на здобуття наукового ступеня кандидата культурології за спеціальністю 26.00.01 – Теорія та історія культури (культурологія). Національний університет "Києво-Могилянська академія", Міністерство освіти і науки України. Національна музична академія України імені П. І. Чайковського, Міністерство культури та інформаційної політики України. Київ, 2021. Дисертація присвячена вивченню рококо як культурного феномена, що відображає трансформацію суспільної свідомості в країнах Західної Європи в період з 1660-х до 1740-х років. На основі даних, які дають інформацію про приватне життя населення Франції, Німеччини й Італії в XVII-XVIII ст., та даних, що були отримані з різних пам’яток мистецтва (творів живопису, витворів орнаментального мистецтва, літературних та драматургічних творів) було досліджено природу культури рококо як інтелектуального, світоглядного та стилістичного феномена. Вперше у вітчизняній культурології було проведено порівняння особливостей розвитку культури рококо в регіоні континентальної Західної Європи та була надана авторська інтерпретація специфіки і відмінностей культурного продукту рококо у Франції, Німеччині й Італії. Також уперше було застосовано інтердисциплінарний метод дослідження для реконструкції тих ментальних змін, які, за висновками автора, відбулися спершу у свідомості опозиційно налаштованих французьких аристократів, і упродовж наступних сорока років розповсюдилися серед освічених кіл французького суспільства і знайшли своє відображення не лише в творах живопису і пам’ятках декоративно прикладного мистецтва, а й у творах художньої літератури. Наукової новизни ми намагаємося досягти, досліджуючи культуру рококо в контексті її становлення у трьох країнах – Франції, Німеччині й Італії. Німеччину ми включили в наше дослідження з тієї причини, що генеза стилю рококо в цій країні відбувалася, на нашу думку, значною мірою автономно, і це наше твердження ми намагаємося довести, продемонструвавши процеси формування художньої ідеології рококо у Німеччині на матеріалі німецького любовного роману 1660–1730 рр. Також ми включаємо в контекст даного дослідження Італію, оскільки ключові художні символи культури рококо були створені саме в італійському культурному контексті – це, перш за все, колористична манера, властива художникам венеційської школи, яка стала базовою для французького рокайльного живопису, а також репертуар театру Італійської Комедії, який упродовж 1660–1680 рр. увійшов в обіг у драматургів французького походження. Крім того, ми вперше в європейській науці піднімаємо питання про наявність виразного стилістичного розшарування між експортним італійським культурним продуктом, та тими творами живопису і літератури, які створювалися самими італійцями для італійських глядачів, і намагаємося висвітлити і проаналізувати причину і природу цієї ідеологічно-культурної стратегії.