Кіно-Театр. 2017. №6
Permanent URI for this collection
Browse
Recent Submissions
Item Геннадій Станілевич: "Рятувати державну студію": [інтерв'ю] (2017) Брюховецька, ЛарисаБесіда з Станілевич Геннадієм Віталійовичем - керівником Державного підприємства «Національна кінематека України».Item Кіноаматори. Освоєння українського простору(2017) Брюховецька, ЛарисаСтаття присвячена XII Міжнародному кінофестивалю аматорського кіно «Кінокімерія», що відбувся в Херсоні 15-16 вересня.Item "Дюнкерк": антивоєнний фільм про війну(2017) Шевчук, МаріяСтаття присвячена новому фільму Крістофера Нолана "Дюнкерк".Item Як здобути екранну незалежність. "Незламна" Сергія Мокрицького та "Жива" Тараса Химича(2017) Шевчук, МаріяІсторія не стоїть на місці, видозмінюючи своїм ходом суспільну реальність, людські відносини в ній та самих людей, учасників цього великого експерименту під назвою «життя». Найбільшою подією XX сторіччя стала Друга світова війна - кривава, безжальна, вона перевернула світ з ніг на голову, змушуючи людей звикати до нової реальності. Великі переміни принесла війна зокрема жіноцтву, принесла й небачені раніше винятки: жінок допустили на поле бою. Тому не дивно, що на нинішнє загострення жіночого питання кіно відповіло і продовжує відповідати висвітленням співучасті жіноцтва в житті соціуму та світу. В нашій країні такою відповіддю останнім часом стали дві історико-драматичні стрічки: «Незламна» Сергія Мокрицького (2015) та «Жива» Тараса Химича (2016). В обох - історії жінок, залучених до (на той час) суто чоловічої справи, і хоч ідеологічно обидві перебувають по різні боки фронту (Людмила Павличенко, Незламна, - радянська снайперка, Ганна Попович, Жива, - військова УПА), їхні історії на диво схожі одна на одну. Воєнна стрічка частіше за все містить не просто Постать, а Постать Героїчну, яку протягом сюжету супроводжує не лише світло прожектора, а й гучні фанфари. Саме такими і є «Незламна» та «Жива».Item Сяйво давно згаслої зірки. "Двоє у всесвіті" Джузеппе Торнаторе(2017) Наумова, ЛарисаСтаття присвячена фільму "Двоє у всесвіті" Джузеппе Торнаторе.Item Степан Коваль: потреба ділитися : про відчуття злету, залізний зад, світогляд, цяцьки, керування студією і потребу ділитися: [інтерв'ю](2017) Наумова, ЛарисаБесіда з Степаном Ковалем - кінорежисером, аніматором, сценаристом, художником.Item Василь Цвіркунов і національне обличчя кіностудії: 21 грудня Василю Цвіркунову - 100 років(2017) Брюховецька, ЛарисаСьогодні, на жаль, мало хто усвідомлює, що для творення якісного кіно потрібна не лише креативна енергія, а й потужний інтелект, широкі знання. І безпосереднім творцям фільмів, і працівникові кожної ланки, задіяної в роботі над фільмом. А що вже казати про керівника такого складного організму, яким є кіностудія! Якщо очолить її той, хто, крім енергії і знань, володіє організаційним талантом і такими рисами адміністратора, як упевненість, аналітичний склад розуму, дипломатичний дар, то й результати будуть успішними. Все це - про нього, Василя Васильовича Цвіркунова - директора Київської кіностудії художніх фільмів імені Олександра Довженка 1962-1973 років.Item "Тіні забутих предків": ще один погляд із-за кордону(2017) Шевчук, МаріяУ листопаді 2016 року в рамках серії КіnoSputnik за редакцією Бірґіт Боймерс та Річар- да Тейлора вийшло три книжки, що, хоч і належать різним авторам, міцно пов'язані між собою тематикою. КіnoSputnik - проект, що був започаткований редакторами з метою ознайомити західного читача з найбільш важливими та цікавими стрічками радянського, пострадянського та російського доробку. За задумом авторів, кожна з публікацій присвячуватиметься окремому кінофільмові та його ґрунтовному аналізові з історичної, культурологічної, кінематографічної перспектив. Наразі серія складається з огляду стрічок «Комісар» Олександра Аскольдова, «Тіні забутих предків» Сергія Параджанова та «Російський ковчег» Олександра Сокурова.Item "Після" триває вічно?: рецензія на DVD-збірку "Чорнобиль [не]видимий"(2017) Брюховецька, ОльгаЯкщо «до» будь-якої травматичної Події має чітко означений кінець, то ніхто не може сказати точно, коли закінчується її «після». Чи ми досі живемо у світі після Чорнобиля, після Хіросіми, після Аушвіцу, після Голодомору, після вигнання з раю? На це питання важко дати відповідь.