054 Соціологія

Permanent URI for this collection

https://ekmair.ukma.edu.ua/handle/123456789/35524
Освітньо-наукова програма: Соціологія

Browse

Recent Submissions

Now showing 1 - 6 of 6
  • Thumbnail Image
    Item
    Mechanisms of organizational adaptation to social disruption caused by the full-scale russian invasion of Ukraine : dissertation to obtain the degree of Doctor of Philosophy
    (2026) Serdyuk, Artem; Pugachova, Olena
    This PhD thesis is submitted in fulfillment of the requirements to obtain the degree of Doctor of Philosophy in the Program Subject Area 054 "Sociology" (05 – Social and Behavioral Sciences). – National University of Kyiv-Mohyla Academy, Kyiv, 2026. Organizations are the primary structures through which societies coordinate economic activity, deliver services, and sustain collective life. On February 24, 2022, russia’s full-scale invasion of Ukraine shattered the conditions on which ordinary organizational life depends. The result is a social disruption: a rapid, externally imposed breakdown of the institutional arrangements that coordinate social life within a given territory. Two qualitatively different pathways of organizational adaptation now operate simultaneously on the same finite social fabric: the organizational pathway, through formal institutions (regulation, taxation, mobilization orders), and the self-organizational pathway, through informal institutions (trust-based partnerships, voluntary action, coordination without central direction). Under sustained warfare, the two pathways compete for the same resources and can interfere with each other. Institutional theory specifies how formal mechanisms produce conformity. Network theory predicts that inter-organizational ties shape recovery after disruption. The crisis-agency framework (L. Bevzenko) distinguishes the two pathways and predicts their mutual interference. None of these frameworks specifies how the mechanisms interact at the population level or where the thresholds between adaptive regimes lie. The object of research is organizational adaptation to social disruption caused by the full-scale russian invasion of Ukraine. The subject is the mechanisms of this adaptation and the regime structure their interaction produces. The research operates at the meso-level of organizational populations. The purpose is to establish how formal institutional and informal self-organizational mechanisms interact as a complex adaptive system to produce population- level outcomes in order to adapt to social disruption caused by the full-scale russian invasion of Ukraine. The research tasks are: to identify the mechanisms through qualitative interviews and establish their population-level distributions through a quantitative survey; to formalize them in an agent-based model and calibrate it against Ukrainian wartime data; to validate the model and map its empirically credible scope; and to establish through computational experimentation the regimes, tipping points, and reversibility of the wartime transformation. The theoretical foundation integrates the crisis-agency framework (L. Bevzenko), institutional theory (P. DiMaggio, W. Powell, C. Oliver), and network theory (D. Aldrich, R. Burt) within a complex adaptive systems logic (D. Byrne), supplemented by the Ukrainian sociology of emergencies (S. Makeiev, O. Pugachova), disaster sociology (P. Sorokin, E. Quarantelli), and organizational ecology (M. Hannan, J. Freeman). The empirical investigation comprises 37 semi-structured interviews with owners and managers of Ukrainian organizations (two waves, 2022–2023) and a structured CAWI survey of 35 organizations (February 2026). Twenty-seven empirically grounded mechanisms are computationally formalized in an agent-based model in NetLogo 7.0.3 with 38 behavioral rules. Validation combines pattern-oriented testing against 43 criteria across eight empirical domains, multi-model structural comparison, counterfactual scenario analysis, and complex systems diagnostics, across approximately 22,200 simulation runs in four experimental batteries. The empirical basis is supplemented by aggregate wartime data from the International Organization for Migration, the State Statistics Service, the Ministry of Finance of Ukraine, World Bank RDNA assessments, and Center for Strategic and International Studies (CSIS) and Centre for Eastern Studies (OSW) military analyses. Findings. The results show an institutional paradox. Government is necessary for organizational survival under warfare, but beyond a threshold, it crowds out the informal adaptation on which survival also depends. Under full government provision, domain expansion drops by 25.5 percentage points relative to the no-government condition. The self-organizational pathway outperforms the organizational pathway across all tested configurations, and decentralized configurations outperform centralized ones at every level of government capacity. Adaptation is dispositional rather than reactive: pre-existing prosocial dispositions determine outcomes more strongly than crisis severity. Three tipping points bound the system’s viability: military attrition, institutional capacity, and network connectivity; network fragmentation, not direct threat exposure, is the proximate cause of organizational death. The two pathways’ interaction produces four regimes, visualized in the phase diagram: Viable, Stressed, Degraded, and Collapsed. War damage is selectively irreversible: material infrastructure recovers when the threat recedes, but solidarity capital is consumed by the activation this adaptation requires. This is resilience without adaptation (Pugachova, 2025b): the system retains material capacity while losing the social fabric on which future adaptation would depend. Scientific novelty (original contribution). To our knowledge, this study is the first to show that organizational adaptation under sustained warfare behaves as a complex adaptive system with two interacting pathways rather than as a linear response to external disruption; the dissertation specifies how the pathways interact at the population level and where the thresholds between them lie. The study further develops the crisis-agency framework (L. Bevzenko) by computationally specifying and quantifying the institutional paradox. To our knowledge, this is the first demonstration of the structural advantage of the self-organizational pathway across the tested range of government capacity, threat intensity, and pre-invasion institutional structure under sustained warfare. The study further develops disaster scholarship by showing that organizational adaptation is dispositional rather than reactive. To our knowledge, this study is the first to establish network connectivity as an immediate condition of organizational survival rather than a resource for post-disaster recovery. The three-phase model of social tension (L. Bevzenko) is further developed by identifying a fourth (Degraded) regime, in which organizations persist at permanently reduced capacity without the relational infrastructure to recover. The pattern of resilience without adaptation (Pugachova, 2025b) is further developed through its computational specification and quantification. This study provides a systematic inventory of mechanisms of organizational adaptation under sustained warfare. The 27 empirically grounded mechanisms, 11 of which were discovered abductively without a prior theoretical template, constitute a new empirical base for computational formalization. The methodological contributions improve existing agent-based modeling practice through an eight-criterion assessment of ABM appropriateness and a validation-method selection framework covering 76 scenarios. Practical significance. The findings can inform state policy on organizational resilience under wartime conditions and post-war reconstruction, in particular by specifying the limit of regulatory and mobilization burden beyond which institutional provision begins to suppress self-organizational adaptation. The dissertation was prepared within the research topic «Sociocultural Transformations and Dynamics of Social Inequalities in Ukrainian Society» (state registration number 121U112229) at the Department of Sociology, National University of Kyiv-Mohyla Academy. The dissertation consists of an introduction, six chapters, conclusions, a list of references (176 sources), and six appendices.
  • Thumbnail Image
    Item
    Вимірювання суб’єктивної соціальної підтримки, доступної через сайти соціальних мереж та месенджери: розробка та перевірка валідності шкального інструменту : дисертація на здобуття наукового ступеня доктора філософії
    (2026) Любенко, Роман; Пугачова, Олена
    Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора філософії за спеціальністю С5 "Соціологія" (С — Соціальні науки, журналістика та інформація). — Національний університет "Києво-Могилянська академія", Київ, 2026. У дисертації представлено процес створення шкальної самозвітної міри соціальної підтримки, доступної через сайти соціальних мереж та месенджери, а також перевірку її валідності. Для першого було використано дані напівструктурованих глибинних інтерв’ю з активними користувачами/-ками сайтів соціальних мереж (ССМ); остання була реалізована через статистичний аналіз результатів анкетування понад чотирьохсот користувачів/-ок ССМ і месенджерів. У дисертації обґрунтовано тезу про те, що соціальна підтримка онлайн, до якої належить соціальна підтримка, здобута завдяки користуванню сайтами соціальних мереж та месенджерами, є дуже важливою у житті сучасної людини, а досвід користування соціальними онлайн-платформами значною мірою організований саме навколо обміну різними типами соціальної підтримки. Оскільки соціальна підтримка є провідним механізмом сприяння психічному благополуччю та захисту від впливу життєвих стресорів, ключовою є можливість у швидкий, простий та, найголовніше, валідний спосіб виміряти рівень соціальної підтримки, доступної через сайти соціальних мереж та месенджери, серед українців/-ок, особливо в контексті підвищеної "стресогенності" воєнного часу. Передусім у дисертації пояснено різницю між термінами, що застосовуються до таких порталів, як Facebook, Instagram, Twitter (X), WhatsApp, Signal та ін., і наведено основну інформацію про найпопулярніші сайти соціальних мереж та миттєві месенджери (ММ), яка дозволяє оцінити масштаб цього комунікаційного явища та його далекосяжні наслідки для обміну соціальною підтримкою. Дисертація також документує розвиток соціальної підтримки онлайн як предмету досліджень та обґрунтовує унікальний характер цього феномену поруч із так званою традиційною соціальною підтримкою. Також у тексті підсумовано основі методологічні підходи до збору даних про користування ССМ та ММ та окреслено виклик для сфери, пов’язаний із популяризацією комерційних та орієнтованих на середньостатистичного користувача/-ку сервісів штучного інтелекту. Проведений аналіз зумовив операціоналізацію соціальної підтримки, доступної через сайти соціальних мереж та месенджери, саме через медіум самозвітного інструменту, який складається з батареї однотипних тверджень про взаємодію з іншими користувачами/-ками ССМ та ММ. Нова шкала стосується лише соціальної підтримки, доступної через ці два типи онлайн-платформ, оскільки саме вони є найбільшими в українськомовному онлайн-сегменті за аудиторією, яка сумарно вимірюється десятками мільйонів. При цьому, задля можливості стисло посилатися на неї, нова міра також ідентифікується за скороченою назвою "Шкала суб’єктивної соціальної підтримки онлайн" (абревійовано Шкала ССПО). Розробка нової шкали "з чистого аркуша" в тісній прив’язці до місцевого контексту є виправданою, оскільки користування онлайн-платформами, через ряд чинників, має важливі територіальні варіації — з цієї причини простий переклад однієї з багатьох існуючих батарей соціальної підтримки онлайн був би методологічно незадовільним. Мета створення та перевірки валідності шкали була реалізована шляхом проведення соціологічного дослідження змішаного дизайну. Спершу була проведена якісна стадія, що складалася з 20 напівструктурованих глибинних інтерв’ю з активними користувачами/-чками ССМ. Вони надали детальну картину сучасного досвіду участі в підтримувальної взаємодії онлайн (першочергово на сайтах соціальних мереж) через детальне обговорення механізмів обміну соціальною підтримкою на ССМ та в месенджерах, їхніх переваг та недоліків, а також ефективності тих чи інших платформ для фасилітації різних типів підтримки. На основі ключових тем інтерв’ю було сформульовано дванадцять тверджень зі стандартним віялом відповідей, призначених для оцінки рівня суб’єктивної соціальної підтримки, доступної через сайти соцмереж та месенджери. У кількісній стадії дослідження твердження новоствореної шкали стали частиною анкети, поширюваної онлайн за допомогою сервісу, який дозволяв контролювати, чи походять усі надіслані анкети з різних комп’ютерних пристроїв. Окрім нової шкали, до анкети ввійшли ще три шкальні інструменти, які є крос-культурно валідизованими та вважаються авторитетними метриками психічного благополуччя, а саме: Багатовимірна шкала суб’єктивної соціальної підтримки (MSPSS), скорочена десятикомпонентна версія Шкали суб’єктивного стресу (PSS-10) та Шкала самооцінки Розенберґа (RSES). Додатково до анкети було включено низку запитань про користування ССМ та ММ. Результатом збору та чистки даних була невипадкова, але соціодемографічно гетерогенна вибірка із 406 спостережень. Відповіді на твердження нової шкали було використано для експлораторного та конфірматорного факторних аналізів, які показали, що дані відповідей на групу з дев’яти тверджень серед початкових дванадцяти демонструють достатньо ознак існування структури з двох латентних факторів. Адитивний індекс суб’єктивної соціальної підтримки онлайн, створений на базі відповідей на дев’ять тверджень, показав розподіл, близький до нормального, а шкала загалом — високу надійність за критеріями α Кронбаха та ω МакДональда. Індекс був протестований на монотонну взаємозалежність із валідизованими індексами загальної соціальної підтримки, суб’єктивного стресу та самооцінки й деякими параметрами користування сайтами соцмереж та миттєвими месенджерами, які, згідно із зібраними якісними даними, безпосередньо впливають на відчуття наявності соціальної підтримки, доступної через ССМ та месенджери. Новий індекс продемонстрував статистично значущу пряму кореляцію з рівнем загальної суб’єктивної соціальної підтримки — хоча і з низькою величиною ефекту. Також агреговані значення соціальної підтримки онлайн статистично значуще та з середньою величиною ефекту корелюють з усіма характеристиками користування ССМ та ММ, вимірюваними в анкеті: середнім часом, витраченим сумарно на двох типах сервісів, частотою спілкування в чатах один-на-один зі знайомими людьми, частотою спілкування в групових чатах зі знайомими людьми, частотою спілкування з незнайомими людьми, частотою поширення публікацій інших людей на особистому профілі, частотою власних публікацій в особистому профілі, частотою отримання позитивних коментарів на публікації у власному профілі, частотою отримання позитивних реакцій на публікації у власному профілі та частотою отримання позитивних реакцій на власні повідомлення чи коментарі. Однак нова Шкала ССПО, на відміну від класичної MSPSS, не показала, як очікувалося, значущої кореляції з сирими адитивними індексами, підрахованими на основі валідизованих мір стресу та самооцінки, а також продемонструвала деякі не цілком узгоджені з теорією та минулими дослідженнями ефекти під час перевірки взаємозв’язків між шкальними мірами за допомогою моделювання структурними рівняннями. Окрім того, низка методологічних обмежень, допущених у ході збору та аналізу даних, могла вплинути на надійність отриманих результатів. Актуальність ССМ, месенджерів та соціальної підтримки онлайн для сучасних українців/-ок у контексті щоденних негативних і стресових досвідів, спричинених війною, не потребує додаткового доведення. Тому результати дослідження, проведеного в рамках цієї дисертації, є суттєвим внеском у тему вивчення ментального здоров’я населення України загалом та мають важливе практичне значення для розуміння соціальної підтримки, доступної вітчизняним користувачам/-кам онлайн-платформ зокрема.
  • Thumbnail Image
    Item
    Трансформація індивідуальних, колективних та сакральних цінностей населення України до та під час російського повномасштабного вторгнення : дисертація на здобуття наукового ступеня доктора філософії
    (2026) Галімов, Едем; Мальцева, Катерина
    Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора філософії за спеціальністю 054 "Соціологія" (05 – Соціальні та поведінкові науки). – Національний університет "Києво-Могилянська академія", Київ, 2026. Дисертаційне дослідження присвячено вивченню трансформації індивідуальних, колективних та сакральних цінностей населення України до та під час російського повномасштабного вторгнення. Дослідження фокусується на тому, як різні рівні ціннісної організації соціальної реальності трансформувалися протягом періоду незалежності з особливим фокусом на повномасштабному вторгненні, яке створило пряму загрозу безпеці та груповій ідентичності. Окремо розглядається, через які механізми цінності переходять у готовність до крайніх форм про-групової поведінки та громадянської активності. Актуальність теми зумовлена тим, що цінності є одним із центральних елементів культурної системи: вони визначають, що вважається важливим для людини і суспільства, регулюють поведінку, впливають на формування інституцій та визначають орієнтири колективних очікувань. Україна є особливо значущим випадком для такого аналізу. Тривалий процес пострадянської трансформації, що включав демократизацію, переосмислення національної ідентичності, досвід революцій, початок російської агресії у 2014 році та повномасштабне вторгнення у 2022 році, створив унікальний контекст для вивчення трансформації цінностей. Наукова проблема полягає в тому, що в сучасних соціальних науках, дослідження цінностей лишаються концептуально фрагментованими: одні підходи зосереджуються на індивідуальних мотиваційних пріоритетах, другі – на колективних культурних орієнтаціях, треті – на сакральних цінностях як окремому типі недоторканних смислових доменів. Унаслідок цього бракує інтегративної теоретико-аналітичної рамки, яка дозволяла б розглядати індивідуальні, колективні та сакральні цінності як взаємопов’язані, але аналітично відмінні рівні ціннісної організації соціальної реальності, а також пояснювати їхню диференційовану трансформацію в умовах війни, загрози безпеці та груповій ідентичності. Мета дослідження полягає у визначенні напрямів та змісту трансформації ціннісної організації українського суспільства до та під час повномасштабного вторгнення з окремим аналізом індивідуального, колективного та сакрального рівнів. Для досягнення цієї мети в роботі систематизовано теоретичні підходи до вивчення цінностей, визначено ціннісний профіль України у довоєнний період, визначено часову динаміку індивідуальних цінностей, трансформацію колективних ціннісних орієнтацій, структуру сакральних цінностей, рівень злиття ідентичності з Україною та роль цінностей, особистого досвіду війни і злиття ідентичності у поясненні готовності до крайніх форм про-групової поведінки та громадянської активності. Теоретико-методологічною основою дисертації виступає традиція соціального конструювання реальності, в межах якої цінності розглядаються як різні рівні ціннісної організації соціальної реальності. Для аналізу індивідуального рівня використано теорію базових цінностей Ш. Шварца, для аналізу колективного рівня – теорію модернізації Р. Інглхарта та К. Вельцеля, а для аналізу сакрального рівня – концепції сакральних цінностей, злиття ідентичності та модель відданого актора. Емпіричну базу становлять кількісні дані первинного та вторинного характеру: сім хвиль Європейського соціального дослідження по Україні (2004-2024), чотири хвилі Світового дослідження цінностей по Україні (1996-2020), а також авторське емпіричне дослідження (2025). У результаті дослідження з’ясовано, що повномасштабне вторгнення по-різному впливає на різні рівні цінностей. На індивідуальному рівні зафіксовано стабільність ієрархії базових цінностей: упродовж 2004-2024 років найвищі позиції стабільно займають безпека, універсалізм і доброзичливість, тоді як цінності орієнтації на себе, передусім влада, стимуляція, досягнення і гедонізм, посідають нижчі місця в ієрархії цінностей. Водночас, у період повномасштабного вторгнення фіксуються зсуви окремих пріоритетів, насамперед посилення значущості безпеки та універсалізму і зниження значущості влади. Виявлено, що індивідуальні цінності не зводяться до моделі поколіннєвої заміни: найбільш послідовним виявився ефект віку, тоді як когортний ефект є відносно слабким. На колективному рівні встановлено більш виражену та суперечливу динаміку. Україна увійшла у повномасштабне вторгнення як суспільство гібридної ціннісної конфігурації, що поєднувала відносно високі секулярно-раціональні орієнтації з домінуванням цінностей виживання. У дослідженні встановлено, що в умовах повномасштабного вторгнення постматеріалістичний перехід має специфічні ознаки. З одного боку, посилюються орієнтації на безпеку, порядок і виживання, а з іншого зростає значущість свободи слова, громадянської участі та інших орієнтацій, які в класичній моделі Р. Інглхарта трактуються як постматеріалістичні. На сакральному рівні встановлено, що більшість досліджених ціннісних доменів набувають ознак сакральності та сприймаються значною частиною населення як такі, що не підлягають компромісу. Найбільш монолітними виявилися державний суверенітет і політичні свободи, тоді як деякі інші домени, зокрема євроатлантичний курс, є більш варіативними. Виявлено також, що фінансово сформульований компроміс щодо сакральних цінностей викликає вищий рівень неприйняття, ніж компроміс, поданий у безпековому фреймінгу. Окремо визначено, що значна частина населення демонструє середній або високий рівень злиття ідентичності з Україною, а цей феномен має переважно універсальний соціально-демографічний характер, окрім певної вікової специфіки, яка проявляється в тому, що старша вікова група демонструє вищий рівень злиття. Визначено, що вищий рівень злиття пов’язаний із сильнішою орієнтацією на доброзичливість, універсалізм і конформізм та нижчою орієнтацією на владу і гедонізм. З’ясовано також, що індивідуальні цінності самі по собі є слабкими прямими предикторами як готовності до крайньої про-групової поведінки, так і громадянської активності, тоді як найбільш сильним предиктором готовності до крайньої про-групової поведінки виступає злиття ідентичності з Україною, а досвід війни зберігає самостійний вплив на громадянську активність. Наукова новизна отриманих результатів полягає в розробці та емпіричній апробації інтегративного трирівневого підходу до аналізу цінностей, який дозволяє розглядати індивідуальні, колективні та сакральні цінності як взаємопов’язані, але аналітично відмінні рівні ціннісної організації соціальної реальності. У дисертації вперше в українській соціології поєднано теорію базових цінностей Ш. Шварца, культурну модель Р. Інглхарта та К. Вельцеля, концепцію сакральних цінностей і концепцію злиття ідентичності для пояснення трансформації цінностей українського суспільства до та під час повномасштабного вторгнення. На відміну від підходів, що аналізують окремі рівні цінностей ізольовано, у роботі запропоновано цілісну теоретико-емпіричну рамку, яка дає змогу встановити диференційовану відповідь різних рівнів цінностей на війну, загрозу безпеці та груповій ідентичності. Новизна роботи також полягає в уточненні меж застосовності наявних теорій трансформації цінностей. З’ясовано, що в умовах повномасштабної війни стабільність ієрархії індивідуальних цінностей може поєднуватися зі зміною колективних культурних орієнтацій і масовою актуалізацією сакральних ціннісних доменів. Удосконалено підходи до аналізу постматеріалістичного переходу в умовах загрози безпеці, оцінки довготривалої стабільності та трансформації індивідуальних цінностей, а також емпіричного вимірювання сакральних цінностей через поєднання декларативного рівня, оцінки прийнятності компромісу та емоційної реакції. Подальшого розвитку дістали положення теорії модернізації Р. Інглхарта щодо нелінійності постматеріалістичного переходу в умовах загрози безпеці, роль злиття ідентичності у масовій соціальній консолідації та механізми переходу від ціннісних диспозицій до готовності до жертовної про-групової поведінки.
  • Thumbnail Image
    Item
    Повсякденність дорослого населення з інвалідністю під час російського повномасштабного вторгнення в Україну : дисертація на здобуття наукового ступеня доктора філософії
    (2025) Лавренюк, Софія; Мажак, Ірина
    У дисертаційній роботі вирішене важливе наукове завдання, присвячене вивченню повсякденності дорослого населення з інвалідністю в умовах російського повномасштабного вторгнення в Україну. Дослідження фокусується на трансформації повсякденності під впливом структурних та соціальних бар’єрів, суб’єктивного стресу та стратегій його подолання, із врахуванням досвіду як цивільних осіб, що мали вроджену та набуту інвалідність до війни, так і ветеранів та ветеранок з пораненням. Актуальність зумовлена нестачею комплексного міждисциплінарного підходу до вивчення інвалідності в умовах війни, обмеженістю емпіричних даних щодо повсякденності людей з інвалідністю, а також необхідністю впровадження правозахисної моделі інвалідності у практики державної підтримки. Наукова новизна роботи полягає в тому, що вперше встановлено структуру та зміст повсякденних практик людей з інвалідністю в умовах війни; розроблено авторський прототип оцінки якості повсякденності людьми з інвалідністю під час війни; застосовано соціально-екологічний підхід для інтеграції емпіричних даних дослідження на мікро- (індивідуальний, міжособистісний), мезо- (громадський) та макро- (інституційний, політичний) рівнях повсякденності під час війни; запропоновано типологію стратегій подолання стресу; виявлено зв’язок між структурними бар’єрами, суб’єктивним стресом і обраними стратегіями подолання стресу. У першому розділі дисертаційного дослідження здійснено критичний аналіз теоретичних підходів до визначення поняття інвалідності, моделей інвалідності, нормативно-правової бази та соціальних політик щодо людей з інвалідністю та ветеранів/ок, окреслено типові дослідження аспектів повсякденності в контексті структурних нерівностей; а також застосування соціально-екологічного підходу в дослідженнях інвалідності. У другому розділі дисертаційного дослідження розглянуті теоретичні підходи у вивченні повсякденності, структури та трансформації повсякденності в контексті кризових ситуацій, а також здійснено систематичний огляд емпіричних наукових досліджень, що вивчають суб’єктивний стрес та стратегії подолання людей з інвалідністю. У третьому розділі дисертаційного дослідження обґрунтовано методологічні засади змішаного підходу: якісна частина реалізована через інтерпретативний феноменологічний аналіз 51 напівструктурованого інтерв’ю (4 хвилі), що дозволило виявити глибинні переживання у повсякденності, зокрема бар’єрів, змін у тілесності, повсякденних ритуалах і виокремлено стратегії подолання стресу під час війни. Кількісна частина реалізована через онлайн-опитування 134 людей з інвалідністю, яка включала 10 авторських питань, 2 питання суб'єктивної оцінки фізичного та психічного здоров’я рекомендовані ВООЗ, авторську п’яти факторну шкалу оцінки суб’єктивної якості повсякденності під час війни людьми з інвалідністю, шкалу оцінки суб’єктивного стресу PSS-14 (Cohen et al., 1983), стратегій подолання стресу Brief-COPE (Carver, 1997) та соціально-демографічний блок. А також представлено результати емпіричного аналізу, які охоплюють досвід людей з інвалідністю "до" та "під час" повномасштабного вторгнення. У результаті аналізу виявлено повсякденні бар’єри у працевлаштуванні; проаналізовано перспективу зацікавлених сторін у аспекті працевлаштування; визначено структуру та практики повсякденності людей з інвалідністю під час війни; здійснено кейс-стаді досвіду ветеранів та ветеранок з пораненням після повернення до цивільного життя; проаналізовано трансформацію повсякденності внаслідок війни; представлено результати кількісного аналізу суб'єктивної оцінки якості повсякденності під час війни, самооцінки суб’єктивного стресу, а також аналіз обраних стратегій подолання стресу. Результати якісницького та кількісного компонентів дисертаційного дослідження інтегровано з застосуванням соціально-екологічного підходу, що дозволило виявити багаторівневу структуру підтримки та дозволили сформулювати рекомендації для зацікавлених сторін. На основі емпіричних знахідок виявлені нові наукові положення, які виносяться на захист. Так, вперше: (1) застосовано соціально-екологічний підхід у вигляді моделі для інтеграції якісницьких та кількісних емпіричних даних дослідження повсякденності дорослого населення з інвалідністю під час війни, яка включає мікро- (індивідуальний, міжособистісний), мезо- (громадський) та макрорівні (інституційний та політичний) та демонструє їх наповнення. Такий підхід сприяв глибшому осмисленню адаптації в умовах війни та може слугувати підґрунтям для ширшого впровадження правозахисної моделі інвалідності, яка охоплює всі рівні взаємодії та сприяє усвідомленню необхідності впровадження підтримки в умовах війни; (2) виявлено структуру повсякденності дорослих людей з інвалідністю в умовах російського повномасштабного вторгнення в Україну, яка охоплює як цивільне населення, так і ветеранів/ок із пораненнями. Структуру повсякденності становлять такі взаємопов’язані сфери: просторова та архітектурна доступність, що охоплює практики орієнтації в міському середовищі, доступу до укриттів, користування транспортом та можливості евакуації; доступ до ринку праці, який визначається рівнем адаптації робочих місць, упередженим ставленням роботодавців тощо; соціальна залученість та доступ до дозвілля, що включає підтримання соціальних зв’язків, участь у культурних практиках і можливість відпочинку; доступ до медичних і кризових послуг (медикаментів, реабілітації, екстреної допомоги, а також державних механізмів підтримки). Для ветеранів/ок з пораненнями структура повсякденності має відповідні характеристики, але додається ще сенсове навантаження, зокрема: зміна тілесності; переосмислення власної суб’єктності, професійної ідентичності та ролі у суспільстві поза військовим досвідом тощо; (3) створено та обґрунтовано класифікацію бар’єрів у повсякденності людей з інвалідністю до війни. На основі якісного аналізу напівструктурованих інтерв’ю встановлено п’ять основних груп бар’єрів: просторові (транспортна, архітектурна та загальна недоступність), інституційні (недоступність державних сервісів, складнощі з документами), законодавчі (використання складної мови, незрозумілість нормативно-правової бази для усіх зацікавлених сторін, фрагментарність та неузгодженість між законами); соціальні (ізоляція, стигматизація, дискримінація); суб’єктивні (власна мотивація та зацікавленість в активній громадській участі); (4) виокремлено трансформації повсякденності людей з інвалідністю під впливом повномасштабної війни, які проявляються в попередньо визначеній структурі повсякденності до війни та під час і виражені в таких аспектах: зміна функцій простору; ускладнена мобільність, втрата звичної орієнтації у просторі; об'єктивна втрата продуктивної зайнятості та суб'єктивна демотивація; потреба в нових навичках; погіршення стану здоров'я та тривалий стрес; посилився структурний бар’єр у вигляді неадаптованості медичних процедур до реального стану людини; ризики, пов’язані з фізичною безпекою при взаємодії з інституціями; залежність від інших при доступі до ресурсів, втрата сталих соціальних контактів, посилення просторової й емоційної ізоляції; поява нових ситуативних форм взаємодії; відсутність інституційної підтримки соціальної участі; (5) створено і протестовано 5- ти факторну авторську шкалу суб’єктивної оцінки якості повсякденності під час війни людьми з інвалідністю, яка складається з п’яти факторів: мобільність, піклування про себе, соціальна захищеність, продуктивна зайнятість, суспільна залученість; (6) на основі емпіричного дослідження з'ясовано психоемоційний стан дорослих людей з інвалідністю в умовах війни в Україні. Застосування феноменологічного підходу дозволило виявити, що психоемоційні переживання цієї групи безпосередньо пов’язані не лише з бойовими діями, а й з хронічною нестачею доступу до медичних, соціальних та інфраструктурних ресурсів, що поглиблює вразливість і відчуття ізоляції; (7) визначено типологію стратегій подолання стресу серед людей з інвалідністю в умовах повномасштабної війни, що охоплює як активні, так і пасивні форми реагування на психоемоційне навантаження. Зокрема, типологія включає такі стратегії: колективні (спільні активності, волонтерство), соціальної злученості (підтримку стосунків з близькими, належність до спільноти), втручання (звернення по допомогу), рутинно-структурні (робота, навчання, домашня зайнятість), саморегуляції (щоденні ритуали, сенсорне заспокоєння, творче вираження) та ігнорування (самодіагностиці, перевантаженні себе справами, очікувань, що стан «пройде самостійно»; (8) проведено систематичний пошук (PRISMA, SPIDER) та критичний огляд емпіричних досліджень щодо суб’єктивного стресу та стратегій його подолання серед людей з інвалідністю, що підтвердили: високий рівень суб’єктивного стресу зумовленого як структурними бар’єрами та стигматизацією, так і впливом кризових ситуацій (на прикладі пандемії та війни); ефективність у подоланні стресу адаптивних стратегій подолання стресу, та натомість неефективність дезадаптивних стратегій, що сприяють поглибленню психологічної вразливості; кореляцію між рівнем суб’єктивного стресу та вибором стратегій подолання, та визначення стійкості як головного чинника ефективного подолання стресу в умовах тривалої небезпеки або системної нестабільності; Таким чином, дисертаційна робота розкриває складну динаміку повсякденності дорослих людей з інвалідністю під час війни та робить вагомий внесок у розвиток соціології інвалідності, зокрема через поєднання інтерпретативно феноменологічного підходу у якісницькій частині, кількісного виміру та впливів повсякденності під час війни на суб’єктивну оцінку стресу та вибору стратегій його подолання. Практичні результати дослідження можуть бути використані для розробки політик підтримки, кризових протоколів, адвокаційних кампаній, програм інклюзивного відновлення та розбудови безбар’єрного суспільства.
  • Thumbnail Image
    Item
    Особливості формування образу ворога в масовій свідомості населення України в контексті російсько-української війни: дисертація на здобуття наукового ступеня доктора соціології
    (2024) Скороход, Катерина; Злобіна, Олена
    У дисертаційній роботі вирішене важливе наукове завдання, присвячене розкриттю особливостей формування образу ворога в масовій свідомості населення України в контексті російсько-української війни, його характеристики до кожної з груп (російська влада, народ та солдати) серед групи українських військових та окремо групи цивільних. Актуальність проблеми аргументована тим, що образ ворога у війні відіграє важливу мобілізаційну роль, означує розмежування між "ми" та "вони" і забезпечує легітимацію дій у війні. Наявний теоретичний доробок часто зосереджується на зовнішньому конструюванні образу ворога або ж фрагментарно розпорошений по різним дотичним темам, натомість недостатньо приділено уваги конструювання образу на рівні індивідуальної свідомості. Адже саме утворений у масовій свідомості на основі трансльованих ззовні конструктів та власних переживань і досвіду людей образ ворога є реальною рушійною силою дій у війні. Обґрунтовано, що наявний теоретичний доробок щодо конструювання образу ворога в сучасній війні створює теоретичні та практичні виклики, розв’язанню яких присвячена дисертаційна робота.
  • Thumbnail Image
    Item
    Розробка і застосування комплексного підходу до збору та аналізу даних на основі фотографії для вивчення маргіналізованих груп (на прикладі аналізу траєкторій лікування ВІЛ серед людей, які вживають ін’єкційні наркотики): дисертація на здобуття наукового ступеня доктора філософії
    (2023-12-27) Степанов, Володимир; Паніотто, Володимир
    Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора філософії у галузі 05 "Соціальні та поведінкові науки" за спеціальністю 054 "Соціологія" – Національний університет "Києво-Могилянська академія", Київ, 2023. Ця дисертаційна робота задумувалася як відповідь на методологічну обмеженість дослідницьких дизайнів, репертуарів якісних методів, а відтак – даних, які отримують з їхньою допомогою, для вивчення маргіналізованих груп суспільства. Проблеми, що виникають у процесі проведення досліджень із представниками маргіналізованих груп і під час аналізу даних, отриманих за допомогою якісних методів, описано в межах різноманітних наукових дискусій, що включають праці в галузі інституційної етнографії (Erickson & Shultz, 1982; Hammersley & Atkinson, 2007), аналізу розмов і етнометодології (Potter & Hepburn, 2005), фрейм-аналізу Ґофмана (Goffman, 1981; Potter & Hepburn, 2012), дискурсивної психології (Quinn & Mathews, 2016; Van Den Berg, Wetherell, & Houtkoop-Steenstra, 2004), критичної медичної антропології (Carroll, 2013; Kleinman, 1988; Laws, 2016) і психоаналітичної теорії захисту (Cramer, 1987; Maruna & Copes, 2005; Shiner & Winstock, 2015). Однак у процесі написання роботи стало зрозуміло, що за методологічною обмеженістю ховаються теоретичні проблеми, пов’язані зі складністю та багатозначністю самого поняття "маргіналізована група" (Becker, 1973; Benjamin, 2006; Ėtkind, 2011; Lévinas, 1997; Schutz, 1960), застосовністю наявного арсеналу методів для їх вивчення (Blumer, 1979; Flick, 2009; Hill Collins, 1999; Irving, 2007; Plummer, 2001; Thomas, Znaniecki, & Zaretsky, 1996), а також з етичними аспектами взаємодії між дослідниками та досліджуваними, які є представниками маргіналізованих груп (Benjamin, 1991; Butler, 2004; Charmaz, 2017; Kleinman, Das, & Lock, 1997). Незважаючи на численні дослідження повсякденного життя маргіналізованих соціальних груп, теоретичне обґрунтування таких досліджень і методологічний арсенал, що використовується для їх реалізації, часто не становлять взаємопов’язаного, комплексного підходу. У результаті такі дослідження часто є досить "нав’язливими" (Kellehear, 1993; Potter & Hepburn, 2012; Webb, Campbell, Schwartz, & Sechrest, 1966), отже – недостатньо "екологічними", стосунки між дослідником та учасниками дослідження недостатньо відрефлексованими (Charmaz, 2017; Charmaz & Belgrave, 2019a; Hammersley & Atkinson, 2007), а результати можуть бути доволі поверховими та фрагментарними, наприклад такими, що не враховують просторового втілення соціальних явищ (de Certeau & Rendall, 1984; Debord, Jorn, & Ivain, 1996; D. Harvey, 2013; Lefebvre, 1996; G. Simmel, 2009), якому в рамках цієї роботи приділено окрему увагу. Використання фотографії в дослідженнях маргіналізованих груп є поширеним (Jamie Suki Chang, 2017; Harper, 2016; Konecki, 2011; Schonberg & Bourgois, 2002), однак етичні проблеми, які вона породжує, та емпіричні можливості, які вона надає дослідникам і учасникам дослідження, описано недостатньо (Clifford & Marcus, 1986; Rosler, 2004; Singer & Page, 2014; L. Stone, 2015; Tester, 2001; Vitellone, 2017). Отже, якщо йдеться про розробку справді "комплексного" підходу до вивчення маргіналізованих груп, увагу слід приділяти не лише методологічному аспекту питання, а й розробці підходу в ширшому розумінні, тобто теоретичному обґрунтуванню використання тих чи тих інструментів, а також обґрунтуванню етичної позиції, з якої дослідник входить у поле маргіналізованих груп і встановлює правила взаємодії з ним (Stepanov & Dmitrieva, 2023). З огляду на багатоманіття процесів індивідуальної, соціальної, культурної та просторової маргіналізації, а також механізмів їх (спів)конструювання та відтворення ми дійшли висновку про важливість переконфігурації, перезбирання, оновлення налаштувань інструментів продукування та відтворення знання про маргіналізовані групи. Ці інструменти мають бути налаштовані таким чином, щоб не сприяти подальшому відтворенню маргіналізації. Отже, мета цієї роботи – розробка теоретично, методологічно та етично обґрунтованого підходу для його емпіричного застосування до вивчення маргіналізованих груп. Для досягнення поставленої мети в роботі послідовно обговорюються такі ключові питання, спрямовані на вирішення тематичних теоретичних, методологічних, етичних та емпіричних завдань: 1. Якими є теоретичні передумови для розробки і застосування комплексного підходу до вивчення маргіналізованих груп? 2. Якими є методологічні передумови для розробки і застосування комплексного підходу до вивчення маргіналізованих груп? 3. Якими є етичні передумови, обмеження, труднощі проведення досліджень із маргінальними групами? 4. Як здійснювати синтез наявних теоретичних і методологічних передумов у розробці комплексного підходу до вивчення маргіналізованих груп? 5. Якими є результати емпіричного застосування розробленого підходу? 6. Як можливо інтерпретувати отримані результати в контексті наявних емпіричних досліджень маргіналізованих груп? У представленій дисертації було розглянуто можливості та обмеження методологій (авто)біографічного інтерв’ю, прогулянкових інтерв’ю та візуальних методів. На практиці було продемонстровано конвергенцію та синергію виявлених можливостей зазначених методологій та роботу асамбляжу методів. На теоретичному, методологічному та етичному рівнях було проведено аналіз використання візуальної методології в соціології та суміжних дисциплінах. Презентований культурологічний аналіз фотографічного об’єкта з погляду відповідності етичному підходу зумовив розроблення екологічного дослідницького інструменту. Таким чином, у рамках представленого дисертаційного проєкту було теоретично й етично обґрунтовано та емпірично апробовано комплексний підхід до вивчення маргіналізованих груп, включно з людьми, які вживають наркотики. Новизна розробленого підходу порівняно з наявними полягає в такому: 1. У дисертаційній роботі на основі розгляду етичних питань на всіх етапах підготовки, проведення та роботи з методологічними результатами вперше в науковій літературі обґрунтовано першорядну роль етики як основної методологічної передумови розробки методів дослідження маргіналізованих груп. 2. Автором створено оригінальну дослідницьку методику, в якій людина, з одного боку, не вичерпується фотографією, а з іншого – залишається представленою на ній. Тоді як сама фотографія виступає самостійною інформаційною одиницею, що використовується нарівні з іншими зібраними даними. 3. Автор дав нову інтерпретацію фотографічної практики, яка отримана на основі критичного осмислення процесу виробництва / відтворення маргінальності. Ця інтерпретація полягає в тому, що готові фотографії виступають як аргумент критики організації соціально-фізичного простору. 4. Автор здійснив етично коректну адаптацію відомих методів шляхом їхньої "переробки" та переосмислення відповідно до виокремлених етичних передумов і критичного погляду на процес виробництва / відтворення маргіналізації та маргінальності самими дослідниками / учасниками досліджень. Розроблений підхід унікальний тим, що поєднує в собі рідко використовувані інструменти та низку відомих методів, адаптованих саме для вивчення маргіналізованих груп, тобто є таким, що враховує особливості їхнього способу життя, середовища проживання та повсякденної культури. 5. Розроблена автором дослідницька методика дає змогу суттєво знизити зміщення в інформації, пов'язані із вторгненням дослідника в життя респондента. Вона дала змогу втілити переваги ненав'язливого дослідницького втручання, підвищити "етичну чутливість" як частину дослідницької стратегії та змістити фокус із самого інформанта на просторове втілення його повсякденності. На основі апробації дослідницького підходу було представлено методологічні рекомендації щодо застосування комплексної методології для вивчення маргіналізованих груп. На основі змістовних висновків було представлено рекомендації для їх можливого застосування в роботі організацій громадського здоров’я. Продемонстрований автором зв’язок емпіричних результатів, отриманих за допомогою застосування комплексної методології, і тюремної культури є підставою для створення більш збалансованих підходів громадського здоров’я. Апробування комплексної методології на прикладі вивчення доступу людей, які вживають наркотики, до лікування ВІЛ, дало змогу продемонструвати обґрунтованість теоретичної та методологічної аргументації для створення комплексного підходу, а також скоригувати дослідницький інструментарій у польових умовах для створення передумов дослідницької взаємодії, більш зорієнтованої на інформанта. Обговорення результатів, отриманих із використанням представленої комплексної методології, дає змогу говорити про те, що, з одного боку, отримані висновки є консистентними з результатами, отриманими іншими вченими, з іншого – частина висновків заповнюють лакуни і є змістовно новим знанням про людей, які вживають наркотики, в Україні.