054 Соціологія
Permanent URI for this collection
Освітньо-професійна програма / Освітньо-наукова програма: Соціологія
Browse
Recent Submissions
Item Повсякденність дорослого населення з інвалідністю під час російського повномасштабного вторгнення в Україну : дисертація на здобуття наукового ступеня доктора філософії(2025) Лавренюк, Софія; Мажак, ІринаУ дисертаційній роботі вирішене важливе наукове завдання, присвячене вивченню повсякденності дорослого населення з інвалідністю в умовах російського повномасштабного вторгнення в Україну. Дослідження фокусується на трансформації повсякденності під впливом структурних та соціальних бар’єрів, суб’єктивного стресу та стратегій його подолання, із врахуванням досвіду як цивільних осіб, що мали вроджену та набуту інвалідність до війни, так і ветеранів та ветеранок з пораненням. Актуальність зумовлена нестачею комплексного міждисциплінарного підходу до вивчення інвалідності в умовах війни, обмеженістю емпіричних даних щодо повсякденності людей з інвалідністю, а також необхідністю впровадження правозахисної моделі інвалідності у практики державної підтримки. Наукова новизна роботи полягає в тому, що вперше встановлено структуру та зміст повсякденних практик людей з інвалідністю в умовах війни; розроблено авторський прототип оцінки якості повсякденності людьми з інвалідністю під час війни; застосовано соціально-екологічний підхід для інтеграції емпіричних даних дослідження на мікро- (індивідуальний, міжособистісний), мезо- (громадський) та макро- (інституційний, політичний) рівнях повсякденності під час війни; запропоновано типологію стратегій подолання стресу; виявлено зв’язок між структурними бар’єрами, суб’єктивним стресом і обраними стратегіями подолання стресу. У першому розділі дисертаційного дослідження здійснено критичний аналіз теоретичних підходів до визначення поняття інвалідності, моделей інвалідності, нормативно-правової бази та соціальних політик щодо людей з інвалідністю та ветеранів/ок, окреслено типові дослідження аспектів повсякденності в контексті структурних нерівностей; а також застосування соціально-екологічного підходу в дослідженнях інвалідності. У другому розділі дисертаційного дослідження розглянуті теоретичні підходи у вивченні повсякденності, структури та трансформації повсякденності в контексті кризових ситуацій, а також здійснено систематичний огляд емпіричних наукових досліджень, що вивчають суб’єктивний стрес та стратегії подолання людей з інвалідністю. У третьому розділі дисертаційного дослідження обґрунтовано методологічні засади змішаного підходу: якісна частина реалізована через інтерпретативний феноменологічний аналіз 51 напівструктурованого інтерв’ю (4 хвилі), що дозволило виявити глибинні переживання у повсякденності, зокрема бар’єрів, змін у тілесності, повсякденних ритуалах і виокремлено стратегії подолання стресу під час війни. Кількісна частина реалізована через онлайн-опитування 134 людей з інвалідністю, яка включала 10 авторських питань, 2 питання суб'єктивної оцінки фізичного та психічного здоров’я рекомендовані ВООЗ, авторську п’яти факторну шкалу оцінки суб’єктивної якості повсякденності під час війни людьми з інвалідністю, шкалу оцінки суб’єктивного стресу PSS-14 (Cohen et al., 1983), стратегій подолання стресу Brief-COPE (Carver, 1997) та соціально-демографічний блок. А також представлено результати емпіричного аналізу, які охоплюють досвід людей з інвалідністю "до" та "під час" повномасштабного вторгнення. У результаті аналізу виявлено повсякденні бар’єри у працевлаштуванні; проаналізовано перспективу зацікавлених сторін у аспекті працевлаштування; визначено структуру та практики повсякденності людей з інвалідністю під час війни; здійснено кейс-стаді досвіду ветеранів та ветеранок з пораненням після повернення до цивільного життя; проаналізовано трансформацію повсякденності внаслідок війни; представлено результати кількісного аналізу суб'єктивної оцінки якості повсякденності під час війни, самооцінки суб’єктивного стресу, а також аналіз обраних стратегій подолання стресу. Результати якісницького та кількісного компонентів дисертаційного дослідження інтегровано з застосуванням соціально-екологічного підходу, що дозволило виявити багаторівневу структуру підтримки та дозволили сформулювати рекомендації для зацікавлених сторін. На основі емпіричних знахідок виявлені нові наукові положення, які виносяться на захист. Так, вперше: (1) застосовано соціально-екологічний підхід у вигляді моделі для інтеграції якісницьких та кількісних емпіричних даних дослідження повсякденності дорослого населення з інвалідністю під час війни, яка включає мікро- (індивідуальний, міжособистісний), мезо- (громадський) та макрорівні (інституційний та політичний) та демонструє їх наповнення. Такий підхід сприяв глибшому осмисленню адаптації в умовах війни та може слугувати підґрунтям для ширшого впровадження правозахисної моделі інвалідності, яка охоплює всі рівні взаємодії та сприяє усвідомленню необхідності впровадження підтримки в умовах війни; (2) виявлено структуру повсякденності дорослих людей з інвалідністю в умовах російського повномасштабного вторгнення в Україну, яка охоплює як цивільне населення, так і ветеранів/ок із пораненнями. Структуру повсякденності становлять такі взаємопов’язані сфери: просторова та архітектурна доступність, що охоплює практики орієнтації в міському середовищі, доступу до укриттів, користування транспортом та можливості евакуації; доступ до ринку праці, який визначається рівнем адаптації робочих місць, упередженим ставленням роботодавців тощо; соціальна залученість та доступ до дозвілля, що включає підтримання соціальних зв’язків, участь у культурних практиках і можливість відпочинку; доступ до медичних і кризових послуг (медикаментів, реабілітації, екстреної допомоги, а також державних механізмів підтримки). Для ветеранів/ок з пораненнями структура повсякденності має відповідні характеристики, але додається ще сенсове навантаження, зокрема: зміна тілесності; переосмислення власної суб’єктності, професійної ідентичності та ролі у суспільстві поза військовим досвідом тощо; (3) створено та обґрунтовано класифікацію бар’єрів у повсякденності людей з інвалідністю до війни. На основі якісного аналізу напівструктурованих інтерв’ю встановлено п’ять основних груп бар’єрів: просторові (транспортна, архітектурна та загальна недоступність), інституційні (недоступність державних сервісів, складнощі з документами), законодавчі (використання складної мови, незрозумілість нормативно-правової бази для усіх зацікавлених сторін, фрагментарність та неузгодженість між законами); соціальні (ізоляція, стигматизація, дискримінація); суб’єктивні (власна мотивація та зацікавленість в активній громадській участі); (4) виокремлено трансформації повсякденності людей з інвалідністю під впливом повномасштабної війни, які проявляються в попередньо визначеній структурі повсякденності до війни та під час і виражені в таких аспектах: зміна функцій простору; ускладнена мобільність, втрата звичної орієнтації у просторі; об'єктивна втрата продуктивної зайнятості та суб'єктивна демотивація; потреба в нових навичках; погіршення стану здоров'я та тривалий стрес; посилився структурний бар’єр у вигляді неадаптованості медичних процедур до реального стану людини; ризики, пов’язані з фізичною безпекою при взаємодії з інституціями; залежність від інших при доступі до ресурсів, втрата сталих соціальних контактів, посилення просторової й емоційної ізоляції; поява нових ситуативних форм взаємодії; відсутність інституційної підтримки соціальної участі; (5) створено і протестовано 5- ти факторну авторську шкалу суб’єктивної оцінки якості повсякденності під час війни людьми з інвалідністю, яка складається з п’яти факторів: мобільність, піклування про себе, соціальна захищеність, продуктивна зайнятість, суспільна залученість; (6) на основі емпіричного дослідження з'ясовано психоемоційний стан дорослих людей з інвалідністю в умовах війни в Україні. Застосування феноменологічного підходу дозволило виявити, що психоемоційні переживання цієї групи безпосередньо пов’язані не лише з бойовими діями, а й з хронічною нестачею доступу до медичних, соціальних та інфраструктурних ресурсів, що поглиблює вразливість і відчуття ізоляції; (7) визначено типологію стратегій подолання стресу серед людей з інвалідністю в умовах повномасштабної війни, що охоплює як активні, так і пасивні форми реагування на психоемоційне навантаження. Зокрема, типологія включає такі стратегії: колективні (спільні активності, волонтерство), соціальної злученості (підтримку стосунків з близькими, належність до спільноти), втручання (звернення по допомогу), рутинно-структурні (робота, навчання, домашня зайнятість), саморегуляції (щоденні ритуали, сенсорне заспокоєння, творче вираження) та ігнорування (самодіагностиці, перевантаженні себе справами, очікувань, що стан «пройде самостійно»; (8) проведено систематичний пошук (PRISMA, SPIDER) та критичний огляд емпіричних досліджень щодо суб’єктивного стресу та стратегій його подолання серед людей з інвалідністю, що підтвердили: високий рівень суб’єктивного стресу зумовленого як структурними бар’єрами та стигматизацією, так і впливом кризових ситуацій (на прикладі пандемії та війни); ефективність у подоланні стресу адаптивних стратегій подолання стресу, та натомість неефективність дезадаптивних стратегій, що сприяють поглибленню психологічної вразливості; кореляцію між рівнем суб’єктивного стресу та вибором стратегій подолання, та визначення стійкості як головного чинника ефективного подолання стресу в умовах тривалої небезпеки або системної нестабільності; Таким чином, дисертаційна робота розкриває складну динаміку повсякденності дорослих людей з інвалідністю під час війни та робить вагомий внесок у розвиток соціології інвалідності, зокрема через поєднання інтерпретативно феноменологічного підходу у якісницькій частині, кількісного виміру та впливів повсякденності під час війни на суб’єктивну оцінку стресу та вибору стратегій його подолання. Практичні результати дослідження можуть бути використані для розробки політик підтримки, кризових протоколів, адвокаційних кампаній, програм інклюзивного відновлення та розбудови безбар’єрного суспільства.Item Особливості формування образу ворога в масовій свідомості населення України в контексті російсько-української війни: дисертація на здобуття наукового ступеня доктора соціології(2024) Скороход, Катерина; Злобіна, ОленаУ дисертаційній роботі вирішене важливе наукове завдання, присвячене розкриттю особливостей формування образу ворога в масовій свідомості населення України в контексті російсько-української війни, його характеристики до кожної з груп (російська влада, народ та солдати) серед групи українських військових та окремо групи цивільних. Актуальність проблеми аргументована тим, що образ ворога у війні відіграє важливу мобілізаційну роль, означує розмежування між "ми" та "вони" і забезпечує легітимацію дій у війні. Наявний теоретичний доробок часто зосереджується на зовнішньому конструюванні образу ворога або ж фрагментарно розпорошений по різним дотичним темам, натомість недостатньо приділено уваги конструювання образу на рівні індивідуальної свідомості. Адже саме утворений у масовій свідомості на основі трансльованих ззовні конструктів та власних переживань і досвіду людей образ ворога є реальною рушійною силою дій у війні. Обґрунтовано, що наявний теоретичний доробок щодо конструювання образу ворога в сучасній війні створює теоретичні та практичні виклики, розв’язанню яких присвячена дисертаційна робота.Item Розробка і застосування комплексного підходу до збору та аналізу даних на основі фотографії для вивчення маргіналізованих груп (на прикладі аналізу траєкторій лікування ВІЛ серед людей, які вживають ін’єкційні наркотики): дисертація на здобуття наукового ступеня доктора філософії(2023-12-27) Степанов, Володимир; Паніотто, ВолодимирДисертація на здобуття наукового ступеня доктора філософії у галузі 05 "Соціальні та поведінкові науки" за спеціальністю 054 "Соціологія" – Національний університет "Києво-Могилянська академія", Київ, 2023. Ця дисертаційна робота задумувалася як відповідь на методологічну обмеженість дослідницьких дизайнів, репертуарів якісних методів, а відтак – даних, які отримують з їхньою допомогою, для вивчення маргіналізованих груп суспільства. Проблеми, що виникають у процесі проведення досліджень із представниками маргіналізованих груп і під час аналізу даних, отриманих за допомогою якісних методів, описано в межах різноманітних наукових дискусій, що включають праці в галузі інституційної етнографії (Erickson & Shultz, 1982; Hammersley & Atkinson, 2007), аналізу розмов і етнометодології (Potter & Hepburn, 2005), фрейм-аналізу Ґофмана (Goffman, 1981; Potter & Hepburn, 2012), дискурсивної психології (Quinn & Mathews, 2016; Van Den Berg, Wetherell, & Houtkoop-Steenstra, 2004), критичної медичної антропології (Carroll, 2013; Kleinman, 1988; Laws, 2016) і психоаналітичної теорії захисту (Cramer, 1987; Maruna & Copes, 2005; Shiner & Winstock, 2015). Однак у процесі написання роботи стало зрозуміло, що за методологічною обмеженістю ховаються теоретичні проблеми, пов’язані зі складністю та багатозначністю самого поняття "маргіналізована група" (Becker, 1973; Benjamin, 2006; Ėtkind, 2011; Lévinas, 1997; Schutz, 1960), застосовністю наявного арсеналу методів для їх вивчення (Blumer, 1979; Flick, 2009; Hill Collins, 1999; Irving, 2007; Plummer, 2001; Thomas, Znaniecki, & Zaretsky, 1996), а також з етичними аспектами взаємодії між дослідниками та досліджуваними, які є представниками маргіналізованих груп (Benjamin, 1991; Butler, 2004; Charmaz, 2017; Kleinman, Das, & Lock, 1997). Незважаючи на численні дослідження повсякденного життя маргіналізованих соціальних груп, теоретичне обґрунтування таких досліджень і методологічний арсенал, що використовується для їх реалізації, часто не становлять взаємопов’язаного, комплексного підходу. У результаті такі дослідження часто є досить "нав’язливими" (Kellehear, 1993; Potter & Hepburn, 2012; Webb, Campbell, Schwartz, & Sechrest, 1966), отже – недостатньо "екологічними", стосунки між дослідником та учасниками дослідження недостатньо відрефлексованими (Charmaz, 2017; Charmaz & Belgrave, 2019a; Hammersley & Atkinson, 2007), а результати можуть бути доволі поверховими та фрагментарними, наприклад такими, що не враховують просторового втілення соціальних явищ (de Certeau & Rendall, 1984; Debord, Jorn, & Ivain, 1996; D. Harvey, 2013; Lefebvre, 1996; G. Simmel, 2009), якому в рамках цієї роботи приділено окрему увагу. Використання фотографії в дослідженнях маргіналізованих груп є поширеним (Jamie Suki Chang, 2017; Harper, 2016; Konecki, 2011; Schonberg & Bourgois, 2002), однак етичні проблеми, які вона породжує, та емпіричні можливості, які вона надає дослідникам і учасникам дослідження, описано недостатньо (Clifford & Marcus, 1986; Rosler, 2004; Singer & Page, 2014; L. Stone, 2015; Tester, 2001; Vitellone, 2017). Отже, якщо йдеться про розробку справді "комплексного" підходу до вивчення маргіналізованих груп, увагу слід приділяти не лише методологічному аспекту питання, а й розробці підходу в ширшому розумінні, тобто теоретичному обґрунтуванню використання тих чи тих інструментів, а також обґрунтуванню етичної позиції, з якої дослідник входить у поле маргіналізованих груп і встановлює правила взаємодії з ним (Stepanov & Dmitrieva, 2023). З огляду на багатоманіття процесів індивідуальної, соціальної, культурної та просторової маргіналізації, а також механізмів їх (спів)конструювання та відтворення ми дійшли висновку про важливість переконфігурації, перезбирання, оновлення налаштувань інструментів продукування та відтворення знання про маргіналізовані групи. Ці інструменти мають бути налаштовані таким чином, щоб не сприяти подальшому відтворенню маргіналізації. Отже, мета цієї роботи – розробка теоретично, методологічно та етично обґрунтованого підходу для його емпіричного застосування до вивчення маргіналізованих груп. Для досягнення поставленої мети в роботі послідовно обговорюються такі ключові питання, спрямовані на вирішення тематичних теоретичних, методологічних, етичних та емпіричних завдань: 1. Якими є теоретичні передумови для розробки і застосування комплексного підходу до вивчення маргіналізованих груп? 2. Якими є методологічні передумови для розробки і застосування комплексного підходу до вивчення маргіналізованих груп? 3. Якими є етичні передумови, обмеження, труднощі проведення досліджень із маргінальними групами? 4. Як здійснювати синтез наявних теоретичних і методологічних передумов у розробці комплексного підходу до вивчення маргіналізованих груп? 5. Якими є результати емпіричного застосування розробленого підходу? 6. Як можливо інтерпретувати отримані результати в контексті наявних емпіричних досліджень маргіналізованих груп? У представленій дисертації було розглянуто можливості та обмеження методологій (авто)біографічного інтерв’ю, прогулянкових інтерв’ю та візуальних методів. На практиці було продемонстровано конвергенцію та синергію виявлених можливостей зазначених методологій та роботу асамбляжу методів. На теоретичному, методологічному та етичному рівнях було проведено аналіз використання візуальної методології в соціології та суміжних дисциплінах. Презентований культурологічний аналіз фотографічного об’єкта з погляду відповідності етичному підходу зумовив розроблення екологічного дослідницького інструменту. Таким чином, у рамках представленого дисертаційного проєкту було теоретично й етично обґрунтовано та емпірично апробовано комплексний підхід до вивчення маргіналізованих груп, включно з людьми, які вживають наркотики. Новизна розробленого підходу порівняно з наявними полягає в такому: 1. У дисертаційній роботі на основі розгляду етичних питань на всіх етапах підготовки, проведення та роботи з методологічними результатами вперше в науковій літературі обґрунтовано першорядну роль етики як основної методологічної передумови розробки методів дослідження маргіналізованих груп. 2. Автором створено оригінальну дослідницьку методику, в якій людина, з одного боку, не вичерпується фотографією, а з іншого – залишається представленою на ній. Тоді як сама фотографія виступає самостійною інформаційною одиницею, що використовується нарівні з іншими зібраними даними. 3. Автор дав нову інтерпретацію фотографічної практики, яка отримана на основі критичного осмислення процесу виробництва / відтворення маргінальності. Ця інтерпретація полягає в тому, що готові фотографії виступають як аргумент критики організації соціально-фізичного простору. 4. Автор здійснив етично коректну адаптацію відомих методів шляхом їхньої "переробки" та переосмислення відповідно до виокремлених етичних передумов і критичного погляду на процес виробництва / відтворення маргіналізації та маргінальності самими дослідниками / учасниками досліджень. Розроблений підхід унікальний тим, що поєднує в собі рідко використовувані інструменти та низку відомих методів, адаптованих саме для вивчення маргіналізованих груп, тобто є таким, що враховує особливості їхнього способу життя, середовища проживання та повсякденної культури. 5. Розроблена автором дослідницька методика дає змогу суттєво знизити зміщення в інформації, пов'язані із вторгненням дослідника в життя респондента. Вона дала змогу втілити переваги ненав'язливого дослідницького втручання, підвищити "етичну чутливість" як частину дослідницької стратегії та змістити фокус із самого інформанта на просторове втілення його повсякденності. На основі апробації дослідницького підходу було представлено методологічні рекомендації щодо застосування комплексної методології для вивчення маргіналізованих груп. На основі змістовних висновків було представлено рекомендації для їх можливого застосування в роботі організацій громадського здоров’я. Продемонстрований автором зв’язок емпіричних результатів, отриманих за допомогою застосування комплексної методології, і тюремної культури є підставою для створення більш збалансованих підходів громадського здоров’я. Апробування комплексної методології на прикладі вивчення доступу людей, які вживають наркотики, до лікування ВІЛ, дало змогу продемонструвати обґрунтованість теоретичної та методологічної аргументації для створення комплексного підходу, а також скоригувати дослідницький інструментарій у польових умовах для створення передумов дослідницької взаємодії, більш зорієнтованої на інформанта. Обговорення результатів, отриманих із використанням представленої комплексної методології, дає змогу говорити про те, що, з одного боку, отримані висновки є консистентними з результатами, отриманими іншими вченими, з іншого – частина висновків заповнюють лакуни і є змістовно новим знанням про людей, які вживають наркотики, в Україні.