032 Історія та археологія
Permanent URI for this collection
Освітньо-професійна програма / Освітньо-наукова програма: Історія та археологія
Browse
Browsing 032 Історія та археологія by Subject "barrows"
Now showing 1 - 1 of 1
Results Per Page
Sort Options
Item Скіфські кургани Північного Приазов'я : дисертація на здобуття наукового ступеня доктора філософії(2023) Деміна, Аліса; Болтрик, ЮрійДисертація на здобуття наукового ступеня доктора філософії в галузі знань 03 "Гуманітарні науки" за спеціальністю 032 "Історія та археологія". Національний університет "Києво-Могилянська академія", Київ, 2023. У роботі представлено дослідження поховального обряду та ритуальних практик у курганах скіфського часу на території Північного Приазов’я. Аналіз включає 175 пам’яток та 243 поховання, до яких входять кургани споруджені скіфами, та насипи доби бронзи з впускними похованнями скіфського часу. Також, окремо розглядаються непоховальні курганні споруди: Кременівка та Якимівка (к. 7, 8). Основна увага приділена створенню каталогу пам’яток, систематизації та кількісному аналізу архітектурних параметрів та інвентарю. Робота має на меті висвітлити послідовні етапи створення індивідуального простору поховання, пов’язаного з тілесністю та ідентичністю небіжчика, а також громадського простору тризни та вшанування пам’яті предків. Історія польових археологічних досліджень у Приазов’ї налічує понад століття. До основних її етапів належать: 1) кінець XIX ст. – початок XX ст.: роботи Імператорської археологічної комісії, передусім В. Городцова у басейні р. Кальміус та М. Веселовського біля р. Обитічна та с. Шульговка; 2) 1910 – початок 1930 років: краєзнавчі дослідження музеїв та каталогізація пам’яток регіону; 3) середина XX ст.: початок діяльності ІА АН УРСР та видання перших узагальнюючих праць. Тоді ж відкритий перший у радянський час "царський" курган у м. Мелітополь; 4) 1970 – 1980 роки: діяльність новобудовних степових експедицій ІА АН УРСР. У цей час досліджено більше 70% відомих пам’яток та удосконалена методика роботи зі складними підземними конструкціями; 5) кінець 1980 років і дотепер: упорядкування та видання матеріалів. За географічним розташуванням та хронологією пам’яток, Приазов’я умовно поділяється на чотири регіони. Скіфські кургани у басейні р. Кальміус (18 пам’яток) починають будуватися в V ст. до н.е. і у цей час характеризуються переважанням поховань у ямах, виразним воїнським інвентарем та широким використанням кам’яних конструкцій в архітектурі курганних насипів. Пізніше, у IV ст., за винятком курганів Двогорба та Передерієва Могили, більшість поховань є впускними в кургани доби бронзи та демонструють синкретичні ознаки, ймовірно, пов’язані з впливом східних кочовиків. Пам’ятки в гирлах річок Берда, Обитічна та Корсак представлені невеликою кількістю поховань (6 пам’яток), більшість з яких є вкрай пошкодженими. Група курганів біля р. Обитічна, досліджена М. Веселовським, ймовірно, датується не пізніше V ст. до н.е. Натомість, у другій чверті IV ст. до н.е. в цьому регіоні з’являється Бердянський курган, одна з найбагатших пам’яток Приазов’я. Найчисельніші групи курганів знаходяться на лівому березі р. Молочна (98 пам’яток). Вони концентруються передусім в її нижній течії, поблизу Молочного лиману. Саме з нього, ймовірно, діставалась морська трава, камка, яка широко використовувалась в облаштуванні поховальних споруд у регіоні. У середній течії Молочної та у верхів’ях р. Тащенак розташована низка аристократичних курганів: Кара-Тюбе, Мелітопольский, Шульговка, Тащенак. Хронологія місцевих поховань є більш строкатою: хоча більшість пам’яток датується широко IV ст. до н.е., окремі поховання належатьдо V ст. до н.е. (Високе к. 2 п. 1) та VI ст. до н.е. (Костянтинівка к. 2 п. 3). Характерною ознакою ранніх скіфських пам’яток у регіоні є впускні поховання в кургани доби бронзи. Скіфські кургани у Північному Присивашші (54 пам’ятки) розташовані, як правило, поблизу тимчасових водоймищ-подів та уздовж морського узбережжя. Хоча поховання тут, в цілому, є подібними до інших скіфських пам’яток Північно-Західного Приазов’я, вони усе ж демонструють окремі відмінності: передусім в переважанні перпендикулярної орієнтації вісей катакомб та західному/північно-західному напрямку положення небіжчиків. Хронологічно вони також у більшості випадків не виходять за межі IV ст. до н.е. Архітектура та планіграфія підземних споруд є досить гомогенною: поховання, як правило, здійснені у катакомбах із паралельним розташуванням вісей вхідної ями і камери. Це характерно і для аристократичних курганів, хоча останнім притаманна більша кількість додаткових приміщень для зберігання поховального інвентарю. Соціальні відмінності також помітні у глибині та загальній площі споруд. Поховання у ямах переважають серед пам’яток V ст. до н.е., тоді як вже в IV ст. до н.е. вони здебільшого належать лише супровідним особам. Окрема увага приділена дослідженню поводження із тілесністю небіжчиків з огляду на антропологічні, гендерні та соціальні аспекти їх ідентичності. Аналіз вибірки поховань із антропологічними визначеннями показав, що більшість похованих були віком від 20 до 45 років, тоді як дитячі поховання у курганах є досить рідкісними. Співвідношення між чоловіками та жінками є досить рівномірним з деяким переважанням перших. Проте, помітна суттєво більша кількість поховань з "чоловічим" воїнським інвентарем, що свідчить про важливість посмертного утвердження воїнської ідентичності незалежно від статі. Похованням із "чоловічими" та "жіночими" типами інвентарю характерні також окремі відмінності у розташуванні артефактів та положенні тіла. Так, для пам’яток регіону р. Молочної західна орієнтація голови притаманна передусім жіночим та парним похованням. Схожа ситуація й з розташуванням супровідної їжі, яка найчастіше знаходиться у голові небіжчиків, а в ногах і з боків зустрічається так само, винятково у похованнях із жінками. Показово, також, що поховання із суто "жіночим" інвентарем рідко є одиничними та центральними у кургані. Кластерний аналіз поховань за складом супровідного інвентарю показав наявність принаймні трьох основних груп, що відрізняються за соціальними та гендерними ознаками. До кластеру 1 належить більшість периферійних та/або безінвентарних поховань. Оскільки серед них також спостерігається значна кількість пограбованих поховань, фактор неповноти скоріше за все дещо викривлює реальну ситуацію у цьому випадку. Кластер 2 складається з двох великих підкластерів розділених за гендерними ознаками. До групи 2.1 належать статусні жіночі поховання, які у свою чергу поділяються на окремі супровідні поховання у заможних курганах та непограбовані поховання амазонок. Для обидвох типів поховань характерне те чи інше поєднання озброєння або престижних предметів (напр. казанів), прикрас та "жіночих" типів інвентарю: дзеркал, деталей веретена, кам’яних плит. Група 2.2 складається з непограбованих або заможних воїнських поховань, серед яких також окремо виділяється невелика група найбільш статусних "вождівських" комплексів. Показово, що інвентар непограбованих поховань V ст. до н.е. виявляється дещо близьким до пізніших аристократичних поховань Приазов’я. Передусім, це проявляється у наявності престижних предметів, а також у більшій кількості та різноманітті категорій захисного обладунку й зброї. Ймовірно, це можна пояснювати поступовим зосередженням владних "воїнських" атрибутів у вужчому соціальному прошарку місцевих вождів. Також, аристократичні поховання IV ст. до н.е. надають перевагу імпортним виробам та, в окремих випадках, демонструють елементи відтворення грецьких традицій споживання вина. Також, у цьому дослідженні розглядається питання постпоховальних дій, зокрема, пограбування та пошкодження поховань. Стверджується, що це явище не можна пояснювати винятково грабіжницькими намірами. Про це свідчить, зокрема, кореляція між розташуванням поховання та рівнем уцілілості. Серед пограбованих поховань суттєво переважають центральні споруди, тоді як могили, що знаходились на периферії, часто жіночі, хоча й могли містити значну кількість коштовних виробів, часто залишались поза увагою грабіжників. Окрім цього, поширені випадки демембрації та навмисного пошкодження цілісності тіла небіжчика. Подібні явища можуть інтерпретуватись як результат міжплемінних конфліктів, а також легітимізації права наслідування через отримання статусних регалій. Проте, не можна виключати наявність соціально регламентованих постпоховальних дій, які могли бути частиною ритуалу. Зокрема, предмети, які були необхідні під час поховальної церемонії, пізніше переставали виконувати цю функцію і повертались до громади. Аналіз курганного насипу та периферії зосереджений передусім на обряді тризни та поминок. Він показав, яким чином жалобний бенкет та жертвопринесення тварин пов’язані зі створенням лімінального простору та фінальним етапом поховання небіжчика. Загалом, дослідження розглянуло меморіальну роль кургану та місце поховального обряду як у збереженні, так і трансформації культурних норм скіфів Приазов’я.