У статті порівнюється трактування психічної хвороби в оповіданнях двох письменників. Вибір
творів для аналізу обумовлений схожістю сюжетів. Авторка доходить висновку, що божевілля,
незважаючи на значну подібність художньої інтерпретації, відіграє принципово відмінну смислову
роль: в оповіданні Лесі Українки "Місто смутку" воно трактується як істина про людську природу
й світ, для В. Домонтовича (оповідання "Емальована миска") божевілля служить відправною точкою
авторської іронії.