Ця стаття є спробою дослідити ту частину звукового простору кінострічок, яку зазвичай помічають саме тоді, коли вона відсутня. Ця таємнича частина представлена гамором, шумами, криками, навколишнім ґвалтом, звуками, що маркують повсякдення і є невід’ємною складовою людського життя. Коли ця звукова симфонія раптом обривається, людина опиняється у звуковій ізоляції, певного роду вакуумі, що унеможливлює комфортне сприйняття фільмічних подій глядачем. Адже саме ця частина звукової доріжки і є тим засобом, за допомогою якого глядач інтегрується у фільмічну реальність.