Фільм як форма розмислів про національну історію та долю – важливий, якщо не принциповий, напрям в українському кіно, починаючи від Довженка (вельми символічно, що саме його "Звенигора" з її тисячорічним розмахом стала першим визнаним шедевром вітчизняного кінематографа). Кіно "під тиском тисячі атмосфер" (за його ж виразом), схоже, не втрачає актуальності й сьо-годні: недарма одним із найочікуваніших фільмів десятиліття в Україні стала "Толока" Михайла Іллєнка. І річ не лише в тому, що автором є один із найшановніших укра-їнських режисерів, а в основу ліг вірш Шевченка: фільм позиціонувався як масштабне осмислення національної історії крізь призму одного, своєю символікою наповненого звичаю. До цього можна ставитися по-різному, але це завжди цікаво.