Застосування інструментарію невербальної семіотики дозволяє прочитувати вірші А. Бондаря в опозиціях слова та мовчання. Заперечення метафори як способу порозуміння спонукає шукати автора нових комунікативних форм, котрі змогли б унаочнити розрізненість себе та Іншого в ролі пародійованого українського канону, відтак до складу «примітивних» форм власності зараховується насамперед словесна форма комунікації, а відмова поета від метафори стає основною точкою для прокреслення лінії між «своїм» і «чужим».