Розмови про реформування спорту загалом тривають достатньо давно. Це не дивно, оскільки основний нормативно-правовий акт у сфері спорту — Закон України "Про фізичну культуру і спорт" — було ухвалено у далекому 1993 році 6, відтоді він не зазнав жодних кардинальних змін у частині регулювання спорту як соціального явища . Навіть затвердження в 2004 р. Національної доктрини розвитку фізичної культури і спорту, в якій було здійснено спробу адаптувати систему українського спорту до світових реалій (через створення пірамідальних спортивних систем, залучення людей до масового спорту, фінансування окремих спортивних напрямів із допомогою професійного спорту) , не привело до жодних якісних покращень у нормативно-правовому регулюванні спорту. Додатково до цього бачимо, що законодавство в частині професійного спорту базується на досвіді країн із пострадянської орбіти . Тож обставини такі, що останні 20 років нормативно-правове регулювання професійного спорту перебуває у глибокому занепаді.