В українському контексті розглянуто концепції заповідної справи, реалізовані в
сучасному світі. Аналізується вплив режиму пасивної охорони – заповідності на популяції рідкісних видів рослин і тварин. Показано позитивний ефект для одних видів і негативний – для інших. Наявне протиріччя знімає принцип Краснітського–Диренкова, який проголошує необхідність розмежування пасивної та активної охорони на різних природоохоронних територіях. Виконанню першого завдання мають слугувати природні заповідники й заповідні зони біосферних заповідників, національних і регіональних ландшафтних парків, другого – інші зони цих заповідників і парків, а також інші об’єкти як-от заказники, пам’ятки природи
тощо. Розглянуто також інші необхідні при євроінтеграції заходи щодо природоохоронних територій України.