У статті обгрунтовується потреба ревізії мети і підходу традиційної музеологїї щодо
зберігання іконописних творів. Стверджується необхідність не вилучати ікони штучно
з контексту свого історико-культурного буття, а зберігати в авторському контексті,
тобто у церкві, оскільки в музейних стінах вони не мають змоги виконувати свої призначені
функції (дидактичну, символічну, сакрально-містичну, літургійну), тому ікона невіддільна
від богослужіння, її сенс — життя у храмі, а не в музеї.