Стаття присвячена спробі дослідження теорії К. Леонгарда про демонстративні та параноїчні
особистості через поняття особистішого ритму, а також проблемі необхідності теорії особистості
в контексті культурології. Аналіз здійснюється на матеріалі культури російського літературного
символізму і, зокрема, роману Андрія Белого "Петербург".