У статті розглядається взаємодія літератури з дійсністю в різних контекстах. Термін "знедійснення дійсності" був запропонований В. Петровим (В. Домонтовичем) наприкінці 1940-х років. Перші рефлексії над цим явищем належать М. Євшану стосовно творчості Лесі Українки (1913). Тогочасне українське життя не надавалося поетесі для пошуку ґрунту модерного естетичного розвитку. Подібне можна спостерегти й у творчості М. Гоголя.
В. Петров у концепціях "знедійснення дійсності" і "безґрунтовності" наближався до екзистенціальних ідей Л. Шестова ("Апофеоз безґрунтовності", 1905). Багатозначність терміну "безґрунтовність" дозволяє використовувати його в різних контекстах - від філософськи значущого (яку Г. Сковороди, Е. Сведенборга, Л. Шестова), містичного, яку випадку з М. Гоголем, О. де Бальзаком, до прогностично аналітичного (В. Домонтович) і навіть побутово-вульгарного (соцреалізм).