Науково-дослідний Центр орієнталістики імені Омеляна Пріцака

Permanent URI for this collection

https://ekmair.ukma.edu.ua/handle/123456789/12184
Метою діяльності Центру є створення сприятливих умов для активізації наукових досліджень у галузі сходознавства у НаУКМА та Україні шляхом опрацювання, введення до наукового обігу та популяризації наукової спадщини видатного вченого-сходознавця Омеляна Пріцака.

Browse

Browsing Науково-дослідний Центр орієнталістики імені Омеляна Пріцака by Subject "Crimean Question"

Now showing 1 - 1 of 1
  • Thumbnail Image
    Item
    Спроби мазепинської еміграції залучити кримське питання до міжнародної політики Французької монархії в першій половині XVIII ст.
    (Інститут історії України, 2021) Потульницький, Георгій
    Спираючись на джерела, віднайдені в архівах та бібліотеках Франції та України, автор відтворює політико-дипломатичну діяльність гетьманича та французького політичного діяча Григора Орлика і його сподвижників мазепинських емігрантів Федіра Мировича та Федіра Нахимовського в контексті залучення ними до розв’язання тогочасних проблем, пов’язаних із відновленням козацької державності та протистоянням планам Російської імперії, Кримського ханства. Автор доходить висновку, що на кожному з етапів своєї дипломатичної служби, виділених ним (відповідно 1730-ті, 1740-ті і 1750-ті роки), гетьманич ставив перед собою відмінні завдання щодо вирішення кримського питання, і, відповідно, намагався їх реалізувати. На думку автора статті, саме Григор Орлик своїми послідовними, перманентними та наполегливими діями забезпечив реальне постання традиційної для гетьманської України справи інтеграції до міжнародної політики Версальського кабінету поруч із козацьким і кримським чинниками. У 1750-х рр. дієвими помічниками Г. Орлика у справі політико-правового визнання козацького чинника як однієї з домінант зовнішньополітичної діяльності Версальського кабінету французькою політичною елітою стали його помічники Ф. Мирович та Ф. Нахимовський. Перебуваючи в Криму в 1750-х рр., вони виступають особливими емісарами Версальського кабінету та не лише підтримують гетьманича в реалізації справи налагодження військово-політичної співпраці Франції із Кримом та Портою, але принагідно намагаються пояснити і ханові, і запорозьким козакам, що перебувають у Криму, сутність російської політики, скерованої на припинення української самостійності. Своїм дослідженням автор доводить, що мазепинська еміграція не лише сприяла забезпеченню реального постання справи інтеграції козацького чинника до міжнародної політики Версальського кабінету як її складового елемента, але й допомагала його легітимізації та обґрунтуванню в історії концепцій залучення Туреччини та Криму в боротьбу за визволення України від російської домінації. На думку автора статті, саме представники мазепинської еміграції здійснили останню спробу залучити до тогочасних проблем, пов’язаних із відновленням козацької державності, Кримське ханство, у такий спосіб вирішуючи кримсько-козацьку проблему, яка мала тяглість ще з XVI ст.