Том 05
Permanent URI for this collection
Browse
Browsing Том 05 by Subject "copying"
Now showing 1 - 1 of 1
Results Per Page
Sort Options
Item Мімезис: антропокультурний вимір подвоєння(2020) Лютий, ТарасУ статті розглянуто історичні, культурні й антропологічні аспекти мімезису. Вислід провадиться шляхом розгляду концепцій, які розкривають роль подвоєння у людському бутті. За вихідний пункт дослідження взято порівняння доктрин прямого наслідування (Платон) і активної творчої видозміни (Аристотель) із залученням кількох пізньоантичних теорій про перспективи трансформації первісного образу. Подальший аналіз стосується середньовічного тлумачення імітації як причетності до Бога та критики лицедійства як утілення хибних зразків існування. Затим показано, як ренесансна ідея звернення до минулого коригувалася принципом пошуку нового, а Модерн замість буквального копіювання утверджує винахідливість розуму (Декарт) і уміння творити власні взірці для наслідування (Кант). Після обумовлення мімезису проблемою реалізму, наголос зроблено на несвідомих формах взорування (Фройд, Лакан) і системах відтворення соціального панування (Альтюсер). На цій основі знайдено амбівалентні антропологічні властивості мімезису, що призводять до конформізму або навпаки вказують на евристичний потенціал отримання особливого досвіду. Міметичні процеси дають змогу поєднувати різні сторони реальності завдяки виявленню подібності й розрізнення. Тим часом у соціокультурному бутті людина компонує ті подвійності, що уможливлюють складні переходи поміж світами. Проте осереддям прояву мімезису в розвідці визнано перформанс як ключовий спосіб людської самореалізації. Перформативність пов’язана зі здатністю розігрувати схожі та воднораз відмінні типи поведінки. Через концепт "філософського перформансу" простежено, як міметичні дії забезпечують вихід за межі усталеності й сприяють утвердженню себе на іншому рівні. Наведені антропокультурні значення мімезису не зводяться до безпосереднього дублювання, а сягають змін, які допомагають людині заново осмислювати й формувати себе. Втім перебільшений потяг до уподібнення та симуляції може спричинитися до виродження мімезису в мімікрію, переважно у вигляді пристосуванства. Загалом міметичні процеси містять не лише властивість простого відтворення, а й виказують застосування розважливих трибів мислення, хоч остаточно ними й не вичерпуються.