Стаття Богдана Бойчука присвячена аналізу феномену театру "Березіль" Леся Курбаса у контексті українського авангарду 1920-х років. Автор дискутує з тезами мистецтвознавчого каталогу, ставлячи під сумнів глибину взаємодії художників-авангардистів із традиційними театрами, і натомість виокремлює "Березіль" як єдиний простір справжнього творчого синтезу. У центрі уваги — постать Леся Курбаса, його концепція «перетвореного жесту», система перевишколу акторів та еволюція від авангардних експериментів ("Макбет") до філософського театру слова у співпраці з Миколою Кулішем. Автор підкреслює пророчу природу курбасівських постановок, що на десятиліття випередили світові театральні тренди, та трагічний фінал цієї видатної епохи.