У статті досліджено питання еміграції українського духовенства, зокрема професорів та випускників КДА, які покинули країну після революції 1917 р.
Промовисте свідчення тих особливих шляхів, якими розвивалися в еміграції взаємини, що склались у дореволюційному духовно-академічному середовищі, знайдено, зокрема, у біографії професора протоієрея Федора Івановича Титова. На початку 1919 р. отець Федір емігрував до Константинополя, а в листопаді 1919 р. прибув до Королівства Сербів, Хорватів і Словенців (Королівство СХС). Невдовзі зі згоди керівництва Сербської Православної Церкви професор Титов оселився в монастирі Гргетег на Фрушка Гора. Протягом 1920 р. він
вивчав тут сербську мову та пристосовувався до життя в нових умовах.