Том 06
Permanent URI for this collection
Browse
Browsing Том 06 by Issue Date
Now showing 1 - 9 of 9
Results Per Page
Sort Options
Item Критичні потенціали філософії культури Ґеорґа Зіммеля(2020) Султангалієв, ДенисУ цій статті філософію культури Ґеорґа Зіммеля інтерпретовано як теорію, що може бути застосована для критичного погляду на культурну та політекономічну ситуацію сучасності. Така інтерпретація дає змогу реактуалізувати доробок німецького філософа у контексті сучасної критичної думки. Вона базується на аналізі суті та взаємовідношення таких двох ключових концептів Зіммелевої філософії культури, як "трагедія культури" та "конфлікт культури". Додаткове підґрунтя для такого прочитання склало Зіммелеве розуміння суб’єкта: мислитель відмовляє йому в абсолютній суверенності і стверджує його постання лише під впливом об’єктів культури. "Трагедія культури" може бути розглянута як теорія, що розвінчує "суверенного суб’єкта", про що йдеться Діні та Майклу Вайнштайнам у роботі "Postmodern(ized) Simmel". Інтерпретація Зіммелевої теорії культури як критичної щодо свого об’єкта дає змогу аналізувати з позицій цієї теорії різноманітні явища, що притаманні сучасній культурі. Йдеться, по-перше, про капіталістичний лад, який завдяки своїй саморегуляції є абсолютно відчуженим об’єктом і стимулятором кількісного поширення об’єктів культури; по-друге, про владне взаємовідношення об’єктів культури і рівень впливу одних об’єктів на розвиток та поширення інших, що дає змогу поглянути, як ті чи ті культурні явища трансформують культуру в цілому; по-третє, про релятивізацію дійсності та цінностей і роль, що належить у цьому процесі феномену грошей. Наостанок розглянуто трансформацію ролі суб’єктів у процесі творення об’єктів культури. Ця трансформація постає як ефект поміщення "трагедії" та "конфлікту" культури в одну площину сучасності, внаслідок чого імпульс до відтворення об’єктивної культури вже не може бути забезпечений суб’єктивним імпульсом. При цьому темпи розростання об’єктивної культури не спадають, тож ключові об’єкти культури беруть на себе також і функцію цього імпульсу.Item Релігієзнавчі мотиви у творчості професора Київської духовної академії Володимира Рибінського (на підставі праці "Древнееврейская суббота")(2020) Головащенко, СергійСтаття демонструє досвід релігієзнавчого прочитання знакової праці видатного київського біблієзнавця-академіста кінця ХІХ – початку ХХ ст. Володимира Рибінського. Потреба в такому прочитанні визначається тим фактом, що корпус біблійних текстів містить безліч емпіричного матеріалу, релевантного з точки зору історії та теорії релігієзнавчих досліджень. Відповідно, актуалізується свого роду реконструкція поля теоретичних положень, важливих для становлення "науки про релігію" у вітчизняній інтелектуальній традиції. При цьому, з огляду на слабку систематизованість, певну теоретичну аморфність та необхідність уважного "вичитування" таких положень, коректним буде стверджувати про наявність у праці В. Рибінського усього лише мотивів своєрідного "проторелігієзнавства". У статті запропоновано відповідні положення, які характеризують позицію київського дослідника у царині джерелознавчих та методологічних проблем дослідження релігії; у питаннях походження та історичного розвитку релігійних феноменів; в оцінках соціокультурних та політичних вимірів релігійних інститутів. Цінними для релігієзнавчого дослідження є наведені В. Рибінським міркування щодо структурних компонентів релігійного ритуалу чи релігійного інституту загалом – як у його еволюції, так і в функціональних зв’язках. Показано, як київський біблієзнавець у власній дослідницькій іпостасі та апологетичній інтенції впритул підходить до формулювання проторелігієзнавчих положень. На промовистому прикладі ще раз простежено всю складність дисциплінарного становлення у вітчизняній культурі «науки про релігію», складність раціонального пізнання цього феномену як специфічного способу духовно-практичного освоєння реальності.Item Щодо пояснення та розуміння в сучасній англомовній філософії(2020) Бакаєв, МиколаВітчизняні дослідники зазвичай розглядають співвідношення пояснення та розуміння у контексті протиставлення наук про природу і наук про дух, характерного для сталого образу континентальної філософії. Натомість у статті здійснено спробу розглянути, як це співвідношення розглядають у сучасній англомовній філософії. Головну увагу зосереджено на філософії історії та філософії науки. Саме в межах цих напрямів працюють сучасні англомовні дослідники, які активно користуються поняттями пояснення та розуміння. Розгляд низки праць цих дослідників допомагає окреслити ситуацію в англомовній філософії в цілому і продемонструвати, що протиставлення пояснення та розуміння на поточний момент виявляється доволі штучним. У першій частині роботи автор звертається до двобічності сучасної англомовної філософії історії, за якою історія намагається поєднати науку з мистецтвом. У другій частині статті розглянуто пояснення і розуміння в межах англомовної філософії науки. Зокрема показано, що вже такий класик аналітичної філософії, як Ґеорґ фон Вриґт, розглядав розуміння у гуманітарних науках як розвиток телеологічного типу пояснення, а пояснення у природознавстві вважав поясненням іншого типу – каузальним. Показано також, що сучасний дослідник Карим Халіфа вводить важливий термін "пояснювальне розуміння", під яким він розуміє коректне наукове пояснення. Спираючись на залучені матеріали, автор статті демонструє, що обидва напрями сучасної англомовної філософії вважають пояснення та розуміння не протилежними, а взаємозалежними поняттями.Item Сова і півень як символи філософування(2020) Менжулін, ВадимЗважаючи на те, що філософія не повчає, а лише осмислює те, що добігає свого історичного завершення, Ґеорґ Геґель порівнював її з античним символом мудрості – совою Мінерви. Ця аналогія є широко відомою і особливих дискусій не викликає. Значно менш відомим є запропоноване Генрі Торо порівняння філософії з іншим птахом – півнем. Головна мета статті – показати, що ця аналогія теж має глибокий сенс і може бути гарним доповненням до Геґелевої. Порівняння філософії з совою є влучним символом того самого типу філософування, яскравим представником якого був Геґель: знеособленого, науково-академічного, строго теоретичного і доволі консервативного. Порівняння з півнем більш відповідає тому типу філософування, який практикував Торо: глибоко персоналізованого, позаакадемічного, життєво-практичного і зорієнтованого у майбутнє. Як показано у статті, абсолютної прірви між цими двома типами філософування немає. Окрім того, зазначено, що саме "ранково-півнева" філософія Торо стала ґрунтом для багатьох новаторських ідей та практик, актуальність яких із часом тільки зростає: боротьба з расизмом, громадянська непокора, збереження дикої природи, захист тварин, вегетаріанство і навіть дауншифтінг. Прояснити специфіку цього типу філософування допомагає прагматична реконтекстуалізація епізоду із Платонового "Федона", в якому Сократ, випивши напій з отрутою, не тільки жертвує власним життям, а ще й просить принести в жертву півня. Показано, що у Торо було дещо спільне з Сократом, однак його філософія таких жертвопринесень не потребувала. Торове філософування схоже на кукурікання життєрадісного півня, що пробуджує і дає змогу побачити перші промені нового світанку навіть у сутінках кінця історії.Item Довіра до себе: філософія Ральфа Емерсона в інформаційному суспільстві(2020) Бень, БогданПредметом статті є значущі для соціальних змін аспекти американської філософії прагматизму. Зокрема, стаття розкриває актуальність і значення трансценденталізму Ральфа Емерсона (1803‒1882) та його концепції довіри до себе в інформаційному суспільстві. Ключовою проблемою інформаційного суспільства визначено загальну недовіру до істини: культура критики замінює довіру до інших як рівноправних шукачів істини, а зрештою руйнує і віру у власні можливості пізнання. Опираючись на есеї Ральфа Емерсона і "Прагматизм" Вільяма Джеймса, можна розрізнити два підходи до істини: оптимістичний і песимістичний. Перший ґрунтується на прагматичному розумінні істини як "теорії, яка працює". Істина у прагматичному розумінні не є завершеною і абсолютною, але перебуває у процесі пізнання. Тому істина постійно уточнюється. Однак це зовсім не означає, що незавершена істина є хибою, адже вона вже зараз може поглиблювати наше саморозуміння і допомагати орієнтуватися у світі. Натомість, інформаційне суспільство – це суспільство презентації і критики, під тиском яких люди втрачають спромогу розрізнити істину та хибу і прийняти відповідальність за свої твердження. Назагал в інформаційному суспільстві істина – це щось абсолютне і водночас недосяжне, тому неможливе. У пошуку зв’язку між автономним індивідом, істиною і суспільством, розглянуто емерсонівську ідею Спільнолюдського Мислення та концепції Наддуші. Хоч особистість відіграє центральну роль у філософії Р. Емерсона, однак не може бути осмислена автономно, адже людина є частинкою природи, суспільства. А у трансцендентальній термінології Емерсона кожна людина втілює у собі частинку спільнолюдської Наддуші; водночас, Наддуша може діяти тільки через вчинки конкретних особистостей. Отже, справжня довіра до себе не може існувати окремо від прагнення досягти Спільнолюдського Мислення через пізнання істини і її особистісне втілення у своєму житті. Тож довіра до себе постає як основа для інтерсуб’єктивної довіриItem Проблема Іншого в сучасній західній філософії: провідні тенденції(2020) Мейта, КсеніяУ статті розглянуто осмислення проблеми Іншого в сучасній західній філософії. Проаналізовано особливості репрезентації категорії "Інший" у сучасній англомовній та континентальній філософії. Теоретичну базу дослідження склали праці Ричарда Рорті, Бруно Латура, Ричарда Кірні, Ненсі Фрейзер, Дена Захаві, Чада Каутзера, Едуардо Мендієти та Славоя Жижека. В рамках англомовної філософії було здійснено порівняння прагматистських підходів ХХ ст., базованих на екзепціонізмі та виключенні Абсолютного Іншого з інтерсуб’єктивного консенсусу, та сучасних неопрагматистських тенденцій, сформованих на засадах генералізованої терпимості та розширення фреймінгу суб’єктності за допомогою посттериторіального врегулювання. Герменевтичну та феноменологічну проблематику іншості, властиву континентальній філософії, було розкрито шляхом аналізу генеалогії відчуттів, що можуть сприяти віктимізації Іншого, ототожненню його з Я, або визнанню Іншого зі збереженням власної ідентичності. Крім того, було проаналізовано способи знаходження соціального консенсусу в умовах антагонізму між інтересами різноманітних маргіналізованих груп. Врешті, продемонстровано можливі шляхи адекватного співіснування з Іншим за умов глобальних викликів сьогодення, що сприятимуть універсальній солідарності. Відповідно, знаходження компромісу в аналізі проблеми Іншого уможливлюватиме реалізація таких факторів: всеосяжного принципу, сформованого на основі надання рівноправної агентності усім суб’єктам комунікативної дії задля досягнення консенсусу шляхом мережевого активізму та принципів діакритичної герменевтики на основі емпатії до Іншого й припинення його маргіналізації. Для цього пропонується надання рівних прав усім живим організмам на власний спосіб життя задля уникнення антагонізму між різними соціальними групами та запобігання впливу обскурантистських еліт на масову свідомість.Item Спекулятивний реалізм у контексті сучасної філософської думки(2020) Корчевний, ВасильНа прикладі філософів, що передовсім асоціюються зі спекулятивним реалізмом (Ґрема Гармана, Квентіна Меясу, Іена Гамільтона Ґранта і Рея Брасьє), автор статті досліджує місце цього явища в контексті сучасної філософії. Дискурси щодо цих мислителів структуровано відповідно до центральних тенденцій, або мотивів, філософської думки, дотичних до спекулятивного реалізму. Показано, що цими тенденціями є реалізм, антикантіанство, матеріалізм, антиантропоцентризм і увага філософії до математичних і природничих наук. Вони становлять констеляцію дискурсів, у межах якої функціонує вислів "спекулятивний реалізм". Водночас ці тенденції потребують уточнення щодо кожного з представників спекулятивного реалізму. Запропонована у статті його контекстуалізація розміщує спекулятивний реалізм у межах спекулятивного зсуву, або спекулятивного повороту, що відбувається в сучасній континентальній філософії. Цей зсув полягає у зміні ставлення у філософській спільноті до питань про "реальність саму по собі", про "Велике Зовнішнє". Релевантність таких проблем відновлюється, і вони стають предметом все нових реалістичних і спекулятивних проєктів.Item Філософський символізм багатократного дублювання(2020) Лютий, ТарасУ статті з філософських позицій узагальнено історичні, психологічні, антропологічні та соціокультурні аспекти феномену двійника. Серед інших істот людина вирізняється тим, що постійно намічає стратегії реалізації своєї свободи. Тому вона не прилаштовується до світу, а по-іншому позиціонує, створює різні проєкції себе. В результаті виникають специфічні моделі входження в буття, основані на символічній структурі. Центральним пунктом дослідження є символізм як основна складова дублювання. Символ дає змогу опосередкувати різні визначальні конструкції людського існування, поєднувати несхожі компоненти. Вислід провадиться через осмислення проявів, які розкривають роль подвоєння у людському бутті. Невичерпність багатьох проявів людини спричиняється до витворення численних символічних двійників. Особливої уваги заслуговують такі символічні образи, як близнюки, маска, лялька, права та ліва руки, дзеркало, тінь. Людина вдається до дублювання з давніх часів. Відтоді вона проєктує себе в інші виміри буття, виходить за звиклі просторово-часові координати, розсуває їх межі, намагається продовжити своє існування поза ними. Подвоєння допомагає людині самоутвердитися, знайти вдалі форми захисту свого життя, підтримку при потраплянні у граничні ситуації, набувати нових характеристик, випробовувати ідеальні типи власних прообразів. Поява двійників не обов’язково супроводжується точним копіюванням себе, а є пошуком врівноваженості, способом поєднувати протилежності шляхом постійної медіації, порівнянням себе зі своїм Іншим, а також осмисленням своєї чужості. Редуплікація дає змогу змінюватися, вдосконалюватися, долати одномірність, конструювати ідентичність, досягати повноти власної особистості. Ця настанова спричиняє самоактуалізацію, самопізнання, самоусвідомлення, постійне спостереження за собою. Подвійність виявляє фізіологічну і психічну асиметричність людської істоти, допомагає проводити розрізнення між дійсним і віртуальним, полегшувати соціальну адаптацію, сприяє самооцінці, окресленню та локалізації своїх негативних проявів.Item На перетині раціонального і морального: суспільствознавство як наука у трактуванні Євгена Спекторського(2020) Слободян, ОксанаУ статті розглянуто еволюцію поглядів видатного філософа і правознавця Євгена Васильовича Спекторського (1875–1951) на суспільствознавство у контексті тогочасної соціологічної думки. Наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст. у російській філософії виникла гостра потреба пошуку альтернативного до позитивізму і марксизму трактування соціології, яке дало б цій науці змогу розв’язувати актуальні суспільні й етичні проблеми. Однією з таких альтернатив стало неокантіанство, під впливом марбурзького напряму якого на початку наукової кар’єри Є. Спекторський обґрунтовував значущість суспільних наук на основі здатності людини до раціонального цілепокладання. Не задовольнившись вченням про належне, вчений звернувся до генетичного дослідження суспільствознавства, поворотним феноменом у становленні якого він визначив соціальну фізику XVII ст. За висновком Є. Спекторського, механістичне розуміння людини та суспільства, характерне для цієї епохи, не могло охопити багатогранність як окремої людини, так і суспільства, тому соціальна фізика, методологічно зорієнтована на природознавство, зазнала поразки. У власних філософських розробках Є. Спекторський намагався узгодити ідеали раціональної науки з розумінням людини як моральної істоти, обґрунтовуючи власну класифікацію наук та здійснюючи критичний перегляд засадничих положень суспільствознавства. За часів еміграції творчість Є. Спекторського була зорієнтована на проблеми культури та релігії, що відкрило нову перспективу осмислення суспільствознавчої проблематики. Спираючись на засади християнської філософії, він розробив власну версію християнської соціології, яка тлумачить суспільство на основі християнського ідеалу особистості та спільноти.