032 Історія та археологія
Permanent URI for this collection
Освітньо-професійна програма / Освітньо-наукова програма: Історія та археологія
Browse
Browsing 032 Історія та археологія by Author "Тесленко, Ігор"
Now showing 1 - 1 of 1
Results Per Page
Sort Options
Item Олицька ординація у 1586-1629 роках: фундація, структура, механізм функціонування : дисертація на здобуття наукового ступеня доктора філософії(2025) Стафійчук, Маргарита; Тесленко, ІгорУ фокусі дослідження перебуває Олицька ординація останньої чверті XVI – першої третини XVII століття. Попри відсутність ґрунтовних спеціалізованих досліджень, присвячених Олицькій ординації часів порядкування перших трьох олицьких ординатів – жмудського старости Станіслава на прізвисько “Побожний” (1559-1599), Миколая-Криштофа (1589- 1614) та великого канцлера литовського Альбрихта-Станіслава (1593-1656) опрацьований комплекс джерел та історіографії дозволив відповісти на основні питання щодо фундації, структури, та функціонування цього маєткового комплексу. Олицька гілка князів Радзивилів належала до одного із найвпливовіших родів спершу Великого князівства Литовського, а потім Речі Посполитої. Вони були чужинцями на Волині, однак у першій половині XVI століття їм вдалося туди проникнути, і закріпитися фізично і символічно у територіальному просторі регіону завдяки вдалій шлюбній політиці, зв’язкам на монаршому дворі та успішній політичній кар’єрі. Усі представники олицької гілки династії Радзивилів відносно малодосліджені в історіографії. Перший олицький ординат князь Станіслав “Побожний” більше відомий своєї харитативною (на користь католицької церкви), аніж політичною діяльністю; найбільше дослідницьких проблем пов’язано із його старшим сином і другим олицьким ординатом – Миколаєм- Криштофом, оскільки він помер до того, як устиг розпочати політичне чи особисте життя, що значно скорочує список потенційних джерел для дослідження його діяльності. Утім, і про третього представника олицької гілки Радзивилів ордината Альбрихта-Станіслава спеціальних праць маємо обмаль, попри те, що як великий литовський канцлер, князь постійно перебував в епіцентрі політичного життя Речі Посполитої. Чи не найменш вивченими є сюжети, дотичні землеволодінь та клієнтарно-патрональних систем, вибудованих цими магнатами. У даній роботі вперше комплексно проаналізовано та представлено низку дослідницьких питань, пов’язаних із Олицькою ординацією. Утворена Радзивилами в 1586 році, вона була першим маєтковим комплексом у Речі Посполитій із таким юридичним статусом, що зміг успішно проіснувати тривалий час. Метою створення ординації, або майорату було намагання запобігти подрібненню латифундій унаслідок їх успадкування, а також відчуженню володінь унаслідок продажу чи закладення значної частини маєтків. На момент утворення ординації до неї належали розлогі володіння на території Луцького і Кременецького повітів Волинського воєводства, та кілька менших анклавів у складі Мінського, Новогородського та Віленського воєводства Речі Посполитої. Сьогодні це територія Волинської та Рівненської області України і Гродненської та Мінської областей Білорусі. За період від 1586 по 1629 рік внутрішня структура Олицької ординації кілька разів зазнавала змін. Але, загалом, помітна тенденція, коли власники комплексу не скуповували землі задля розширення ядра володінь, але, в силу певних причин, продали частину його території, а саме Радивилівську волость на кордоні Волинського і Руського воєводств. Таким чином, була порушена фундаментальна заборона на відчуження земель ординації – наріжний камінь її існування, закон, що мав забезпечити майнову потужність роду. Водночас, наприкінці XVI і в перші десятиліття XVII ст. відбувалася активна колонізація тих частин ординації, які в попередній період лежали в пустці. Аналізовані джерела показують, що олицькі Радзивили вкладали значні гроші у розбудову своїх волинських володінь, і завдяки цьому на раніше неосвоєній периферії почали з’являтися нові поселення, у тому числі й міського типу. Завдяки фіскальним джерелам останньої чверті XVI – першої третини XVII століття вдалося вперше охарактеризувати стан залюднення маєтків Олицької ординації цього періоду, а також основі засади функціонування його господарського комплексу. Утім, фіскальні матеріали збереглися не за всі роки, а представлені у них цифрові показники наведені в різних одиницях вимірювання і з різним ступенем деталізації, що суттєво ускладнює інтерпретацію і вимагає залучення до роботи актових джерел (зокрема, судових книг земських та ґродських судів Волинського воєводства). Також, завдяки залученню архівних матеріалів іноземних установ, було вперше охарактеризовано структуру маєтків Олицької ординації на території Великого князівства Литовського. Результати проведеного дослідження проілюстровані на мапах у відповідних додатках. Щодо системи управління Олицькою ординацією, то в Олицькій та Радивилівській волостях було реконструйовано персональний склад, функції та обставини утворення двох владних систем міського самоуправління та замкового уряду (управителів або намісників князівських маєтків). У характерній для приватних міст традиції, попри наявність маґдебурзького права, обрання на управлінські позиції в маґістрат залежало від волі патрона. Також було проаналізовано шляхи кар’єрного зростання для представників обох груп урядників та виявлено певні закономірні тенденції цього процесу. Олицькі Радзивили сформували розгалужену клієнтарно-патрональну систему, що діяла як у межах Олицької ординації, так і поза нею. За відсутності іншого джерельного матеріалу персональний склад клієнтели перших олицьких ординатів було реконструйовано за матеріалами актових книг Волинського воєводства та приватної кореспонденції. Виявлено, що пріоритетне становище у свиті Радзивилів займали “старі”, спадкові слуги, які поколіннями виявляли відданість дому, і за це отримували особливу опіку магнатів у вигляді розширення їхніх ленних володінь (“вислуг”) або призначення адміністраторами маєткових комплексів (до них належали зокрема Гораїни, Клюсовські, Кобильські, Ледуховські, Сахновичі, Сосницькі, Станішевські). Утім, до клієнтели першої гілки олицьких ординатів регулярно приймалися й нові агенти. Спроба приблизної класифікації цієї спільноти відповідно до функцій та послуг, які вона виконувала на користь магнатів (“приятелі”, дворяни, урядники ґродських судів, урядники маєтків Олицької ординації, юристи та слуги, заанґажовані до судових справ, зем’яни та інші служебники), продемонструвала складність мережі зв’язків між патроном та його агентами. У роботі розглядаються приклади взаємодії між патроном і членами його клієнтели, а також контакти між окремими представниками “групи підтримки” магнатів, які через укладення майнових контрактів і встановлення шлюбних зв’язків додатково зміцнювали спільноту осіб, що перебували на службі дому. У результаті проробленої роботи вдалося вперше комплексно дослідити низку питань, пов’язаних із утворенням та функціонуванням Олицької ординації і клієнтарно-патрональних системи, сформованої довкола неї. Особливий ординатський статус володінь жмудського старости Станіслава Радзивила “Побожного” і його синів, схоже, позначився лише на механізмі їх спадкування, тоді як за принципами формування, землевпорядкування й управління ці латифундії були подібними до типових маєткових комплексів інших магнатських родів. Таким чином, представлене у цій роботі перше комплексне дослідження Олицької ординації початкового періоду її існування розширює базу для порівнянь, поглиблює наші знання про магнатерію Речі Посполитої у перші десятиліття після Люблінської унії та відкриває потенційні можливості для подальших компаративних досліджень про ординації ранньомодерного періоду на теренах польсько-литовської держави. Робота складається зі вступу, чотирьох розділів, поділених на 9 підрозділів, загальних висновків, списку використаних джерел і 13 додатків (схем, ілюстрацій, таблиць, укладених за матеріалами фіскальних документів Волинського воєводства другої половини XVI століття, представленням реконструйованого складу олицьких міських та замкових урядів, а також повним списком князівської клієнтели, та карт, із детальною локалізацією володінь олицьких ординатів на території Волинського, Мінського, Новогородського та Віленського воєводства Речі Посполитої).