Кіно-Театр. 2012. №5

Permanent URI for this collection

https://ekmair.ukma.edu.ua/handle/123456789/28195

Browse

Browsing Кіно-Театр. 2012. №5 by Author "Брюховецька, Лариса"

Now showing 1 - 2 of 2
  • Thumbnail Image
    Item
    Втрата
    (2012) Брюховецька, Лариса
    Пішов від нас Богдан Ступка. Йому на роду було написано стати знаменитим. Він це, очевидно, знав, і сприймав як належне свою місію. Здавалося, не існувало дистанції між ним і персонажами, в яких він перевтілювався. Легко міняв сутність, характер, при цьому залишався Богданом Ступкою — пізнаваним і знайомим. Аура його акторської харизми була настільки сильною, що далеко не кожен режисер наважувався брати його у свій фільм. Ті, хто наважувалися, вигравали. А були режисери, які відкривали його як актора. В театрі це Сергій Данченко, в кіно — Юрій Іллєнко. Український актор здобув міжнародну славу: знімався в польських режисерів — Єжи Гофмана (двічі) та Кшиштофа Зануссі (дістав приз Римського МКФ за кращу чоловічу роль у його фільмі "Серце на долоні"), у Франції в Отара Іоселіані, в багатьох російських режисерів, серед них найвідоміші ролі в Павла Чухрая ("Водій для Віри") та Дмитра Месхієва (за роль у фільмі "Свої" був номінований на Європейську кінематографічну премію "Сезар" і став членом Європейської кіноакадемії), був нагороджений найпрестижнішими російськими кінопреміями... Згас вулкан творчої енергії, який заряджав нею і своє оточення, і всіх, хто бачив його у виставах і фільмах. Український театр і кіно осиротіли. Пам’ять про Богдана Ступку, видатного майстра, житиме.
  • Thumbnail Image
    Item
    Якого раю ми бажаєм?..
    (2012) Брюховецька, Лариса
    Андрій Приходько вільно почувається в історичному часі і просторі, стверджуючи їхню єдність. Надаючи глядачам можливість захоплюватися українською народною творчістю, він разом з тим апелює до Еллади і Єрусалима, єднаючи все це в одне ціле. Й нагадуючи: той вертеп і ті колядки свідчать про можливість раю на землі, який творять самі люди. Взято назву з інтермедії "Райськеє діло", яка входить до вистави. Написав її Малкович 1989 року, і діють у ній дві особи: Іван і Кат. Дивна ця інтермедія і навіть не до кінця зрозуміла. Принаймні в порівнянні з іншими дев’ятьма творами, що лягли в основу вистави. Андрій Приходько проявив себе як театральний режисер, готовий ризикнути і подивувати глядачів несподіваним вибором літературної основи, і її діапазон постійно розширюється (досить згадати авторів, до яких він звертався: Григорій Квітка-Основ’яненко, Юкіо Місіма, Іван Франко, Джордж Байрон, Григорій Кониський, Педро Кальдерон, давній індійський епос). Цікавиться він міфологією, про що свідчать його вистави за давньоіндійськими, німецькими і ось тепер за українськими міфами. Не дивує і назва прем’єрної вистави, якщо згадати Приходькове зацікавлення, зокрема, міфами, пов’язаними з поняттям раю (на думку режисера, самі люди можуть і повинні творити рай на землі, але для цього необхідно позбутися нетерпимості й ворожнечі).