Стаття аналізує стан харківської сцени в період між Революцією Гідності та початком повномасштабної війни, визначаючи цей час як "нульову точку відліку" для пошуку нової ідентичності. Автор розглядає низку знакових прем’єр, що репрезентують різні театральні напрями: від буржуазної драми в Театрі ім. Пушкіна до інтелектуального абсурду Славомира Мрожека ("Танго") у Театрі ім. Шевченка. Особлива увага приділяється екзистенційним експериментам театрів "Forte", "P.S." та "Нова сцена". У тексті досліджується протистояння культурних сенсів і "нового хамства", боротьба раціоналізму з ірраціональною свободою, а також намагання митців вирватися з полону глянцевих форм до первинних змістів культури.