У рецензії аналізується монографія американського історика Джошуа Ферста "Українське кіно: приналежність та ідентичність під час радянської відлиги" (2015) — перше англомовне повноформатне дослідження українського кінематографа періоду 1960-х років. Автор рецензії акцентує на методологічному підході Ферста, який, спираючись на ідеї Марка Ферро та Бенедикта Андерсона, розглядає кіно як «целулоїдний документ» та інструмент візуалізації "уявленої спільноти". Особлива увага приділяється концепту "етнографічного модусу репрезентації" як третього шляху між сталінським фольклорним орієнталізмом та модернізаційною русифікацією.