Цю статтю присвячено проблемі вироблення головних принципів практичної транскрипції власних назв (особових імен, прізвищ, географічних назв) із різних мов. Одним із важливих висновків цього дослідження є теоретично обґрунтоване розрізнення між засвоєними запозиченнями (це головно загальні назви чужомовного походження і географічні назви, цілком засвоєні українською мовою) та незасвоєними чужомовними власними назвами (антропонімами й топонімами), які не підлягають адаптації до звукового ладу української мови.